WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Сучасний стан менеджменту професійної діяльності керівних кадрів - Реферат

Сучасний стан менеджменту професійної діяльності керівних кадрів - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Сучасний стан менеджменту професійної діяльності керівних кадрів
В умовах становлення та розвитку в Україні ринкової економіки дедалі більшого значення для педагогічної науки набуває проблема професійного самовизначення, особливо - його особистісний аспект. Це зумовлене суттєвими загальними тенденціями демократизації та гуманізації вітчизняного суспільства, змінами, що відбуваються в освітній системі України.
Аналіз теоретичних джерел дозволяє виокремити основні тенденції розвитку теорії соціально-професійного становлення особистості. Першій тенденції притаманні пріоритети особистості в процесі її професійного становлення і перевагою в першу чергу гуманістичних, індивідуалізуючих чинників світогляду; другій - пріоритет інтересів суспільства, посилення ролі чинників, що впливають на особистість "іззовні", намагання нівелювати нею відповідно до певних вимог. Оскільки обидва загальні підходи мають екстремальний характер, деякі дослідники дотримуються третьої третьої тенденції - намагаються інтегрувати попередні дві, що викликає до життя настанову на розвиток індивідуальності з урахуванням інтересів суспільства, здійснення соціальними інституціями певного впливу на процес професійного самовизначення (1).
Власне професійне самовизначення можна визначити як багатомірний та багатоступеневий процес.
Відповідно до зазначених вище тенденцій розвитку теорій соціально-професійного становлення особистості, професійне самовизначення можна розглядати як:
1. виконання серії завдань, що їх ставить суспільство перед особистістю;
2. процес поетапного прийняття рішень, шляхом яких особистість формує баланс між власними можливостями та об'єктивними вимогами системи розподілу праці, що склалися в суспільстві;
3. процес формування індивідуального стилю життя, невід'ємною складовою якого є професійна діяльність (1).
З позицій останього підходу професійне самовизначення особистості можна трактувати як "Я"-концепцію індивіда, яка відображає його розуміння, переживання та наміри, предметні дії у навчальній або трудовій діяльності в конкретних соціально-економічних умовах. При цьому головна мета професійного самовизначення полягає в поступовому формуванні готовності індивіда до усвідомленої та самостійної побудови, коригування та реалізації перспектив власного професійного розвитку, знаходження особистісно значущого сенсу в конкретній професійній діяльності (2).
Структурні елементи особистості, що виступають як найближчі передумови професійного самовизначення, розрізняються як в плані їх генези, так і за характером своїх функцій. При цьому всю сукупність найважливіших особистісних передумов самовизначення можна умовно звести до двох основних груп. До першої можна віднести особливості особистості, які забезпечують потенційну можливість успішного вирішення проблеми вибору професії, але безпосередньої участі в активізації цього процесу не беруть
Другу групу психологічних передумов професійного самовизначення утворюють різні компоненти особистісної спрямованості, що активізують цей процес та зумовлюють вибірковість реакцій на зовнішні чинники, що впливають на вибір професії. До цієї групи можна віднести навчальні та професійні інтереси, схильності, переконання, ідеали (3), а також загальні особливості особистостісних спрямувань, які зумовлюють схильність індивіда до певної сфери професійної діяльності.
Слід зазначити, що підходи до вирішення проблеми відповідності особливостей людини й особливостей професії у вітчизняній та закордонній психолого-педагогічній теорії помітно різняться. Так, в Україні переважно спираються на теорію Є.О.Клімова, що базується на твердженні, ніби не професійна діяльність формує особистісні особливості, а людина, відповідно до своїх індивідуальних якостей, "належить" до одного з п'яти типів професій (а саме: людина - людина, людина - технік, людина - природа, людина - знакова система, людина - художній образ) і відповідно до цього обирає напрямок власної трудової діяльності (4).
За теорією Д. Голанда вважається, що успіх у професійній діяльності, задоволеність працею тощо залежать передусім від професійного середовища. На його думку, таке середовище створює кожна професія (загалом Д. Голанд виокремив шість типів професійного та особистісного середовища: реалістичне, інтелектуальне, артистичне, соціальне, ділове та конвенціональне), а успішність трудової діяльності залежить від співпадання особистісного типу людини з типом професійного середовища.
І.М. Верткін, базуючись на дослідженні біографій людей творчої праці, окреслив такі притаманні їм якості: 1) існування великої суспільно корисної новаторської мети; 2) наявність системи планів і програм досягнення мети і контролю за рухом до неї; 3) висока працездатність під час здійснення планів; 4) уміння вирішувати завдання в обраній галузі; 5) здатність "тримати удар" з боку суспільного середовища, яке чинить опір інноваціям; 6) результативність (5).
М.Ф. Фатхуллін обґрунтовує в своїх дослідженнях дві групи соціально-особистісних якостей фахівця:
" соціально-загальні;
" соціально-особистісні (професійні знання, вміння за умови успішного виконання професійних функцій).
Вчений зазначає, що виокремлення семе цих двох груп соціально-особистісних якостей має важливе значення тому, що сутність і структуру особистісних характеристик людини принципово можна порівняти із сутнісними і структурними характеристиками суспільства, оскільки особистість є, водночас, і результат, і передумова розвитку суспільства (6).
Дослідники визначають трудову діяльність, як сферу людського спілкування, обміну досвідом, знаннями, інформацією, а також як простір розвитку особистості, її інтелекту, почуттів, волі, способу набуття життєвого досвіду та мудрості.
Досліджуючи формування управлінської компетентності керівника культурно-дозвіллєвого закладу, Є.Н. Ракімбаєв доходить висновку, що ефективне становлення управлінця зумовлене насамперед розвитком таких якісних характеристик, як професіоналізм особистості та професіоналізм діяльності (7).
Стосовно державної служби професіоналізм - це передусім здатність державного службовця, колективу державних службовців визначати з урахуванням умов і реальних можливостей найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених перед ними завдань у межах нормативно визначених повноважень.
Принцип професіоналізму державних службовців є провідною засадою діяльності під час організації та функціонування державної служби. Це не лише одна з основних вимог, що визначає формування та практичну діяльність персоналу, але й необхідна правова умова, без якої неможливе отримання права на здійснення посадових повноважень.
Досліджуючи питання професіоналізму в державній службі, О.Ю. Оболенський наводить ознаки, які характеризують цей принцип. Ними є:
" наявність вмінь і навичок для виконання державними службовцями своїх посадових обов'язків, що базуються наширокій загальнокультурній, політологічній, економічній, правовій та іншій обізнаності (умови набуття якої забезпечує базова вища освіта), поглибленій фаховій підготовці, яку отримує майбутній державний службовець під час здобуття кваліфікації спеціаліста або магістра, і необхідного досвіду роботи;
" систематичне якісне виконання службовцями своїх посадових обов'язків;
" просування по службовій "драбині", що забезпечить динамізм в системі державної служби, генерування нових ідей, удосконалення методів
Loading...

 
 

Цікаве