WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Виникнення та розвиток теорії і практики менеджменту. Суть менеджменту та основні напрями його розвитку. Суть менеджменту - Реферат

Виникнення та розвиток теорії і практики менеджменту. Суть менеджменту та основні напрями його розвитку. Суть менеджменту - Реферат


Реферат на тему:
Виникнення та розвиток теорії і практики менеджменту. Суть менеджменту та основні напрями його розвитку. Суть менеджменту
Менеджмент як галузь людської діяльності виник і розвивається у зв'язку з необхідністю з'ясувати, чому одні організації досягають успіху, а інші занепадають, розорюються. Щоб відповісти на це запитання, тобто розкрити фактори успіху організації, насамперед слід з'ясувати, що вона собою являє. Організація - це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети. Отже, організацію (підприємство) слід розглядати не як технологічну ланку суспільного виробництва, а як соціальну підсистему ринкової економіки.
Поняття організації нерозривно пов'язане з менеджментом. У відомій книзі американських науковців "Основи менеджменту" дається таке його визначення: "Менеджмент - це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - функція, вид діяльності в самих різноманітних організаціях".
Коли говорять про менеджмент, майже завжди мають на увазі існування "менеджера" - професійного управляючого, який усвідомлює, що він - представник особливої професії, а не просто інженер або економіст, котрий займається управлінням. Як правило, менеджер має спеціальну підготовку.
Менеджери - це прошарок професійних управляючих, головним завданням яких є координація й організація діяльності колективів на основі врахування об'єктивних законів і закономірностей, тобто управління на науковій основі.
Поява соціального інституту менеджерів була історично зумовлена об'єктивним процесом відокремлення "капіталу - функції" від "капіталу - власності". До управлінської праці в організації професійні менеджери залучаються через відповідну плату.
Цим вони відрізняються від управлінців - власників. Однак за допомогою відповідної системи стимулювання досягається збіг інтересів менеджерів з інтересами організації, в якій вони працюють.
Суть діяльності менеджера є сталою, міняються лише її функції і методи. Сучасний менеджер виступає в системі суспільного виробництва як управляючий, дипломат, лідер, вихователь, новатор і т. п.
Менеджер-управляючий. Ця функція - традиційна. Щоб виконувати функцію управляючого, менеджер повинен мати високу професійну підготовку, знати тонкощі ділового спілкування, володіти навичками консультанта, педагога-психолога.
Серед обов'язків менеджера головними є ті, що пов'язані з установленням і розвитком ділових зв'язків. Їх виконання вимагає глибоких знань процедури переговорів та укладання угод, вирішення суперечок, улагодження відносин з владними структурами. Значно зросла також потреба участі менеджера в різноманітних посередницьких діях. Отже, менеджер повинен бути ще й гарним дипломатом. В умовах третьої хвилі НТП, яку називають інформаційною, однією із найголовніших функцій менеджера є діяльність, пов'язана з впровадженням у виробництво інновацій. Потреба в інноваціях пояснюється тим, що значно легше й швидше підвищувати продуктивність праці і якість продукції на основі принципово нової техніки і технології, ніж на застарілому та зношеному обладнанні. Для менеджера, як підкреслював відомий класик менеджменту А. Файоль, дуже важливо також володіти передбаченням, організаторськими здібностями, бути компетентним, мати розвинутий інтелект, високий рівень культури та моральності.
Серед функцій менеджера слід виділити і таку, як уміння активізувати "людський фактор".
Лі Яккока в книзі "Кар'єра менеджера" писав, що всі господарські операції можна в кінцевому підсумку позначити трьома словами: люди, продукт, прибуток. На першому місці стоять люди. Якщо у вас немає надійної команди, то із інших факторів мало що вдасться зробити. Для менеджера проблема активізації "людського фактора" - одна з основних.
Зрештою про діяльність менеджера можна судити тільки за економічними показниками діяльності організації (підприємства). Щоб досягти успіху, необхідно постійно й наполегливо розвивати знання і навички, необхідні керівникові.
Поняття "менеджер" часто ототожнюється з поняттям "бізнесмен". Однак це неправильно. Бізнесмен - це той, хто "робить гроші", власник капіталу, який знаходиться в обороті і приносить доход. Бізнесменом може бути ділова людина, в підпорядкуванні якої нікого немає, або великий власник, який не займає ніякої постійної посади в організації, але є власником її акцій і може бути членом її правління. Менеджер, як уже зазначалося, обов'язково займає постійну посаду, одержуючи відповідну платню.
Основні напрями розвитку менеджменту
Первісно менеджмент розвивався шляхом жорсткого раціоналізму в управлінні, його втіленням стали концепції "наукового управління" Ф. Тейлора, "ідеальної бюрократії" М. Вебера, "науки адміністрування" А. Файоля.
Породжені швидким розвитком промислового виробництва технологічні ілюзії в управлінні почали розвіюватися вже в 30-х роках. У ці роки з відмітною від теорії Ф. Тейлора концепцією виступив американський психолог і соціолог Е. Мейо, який дійшов висновку, що головний вплив на продуктивність праці справляють не умови праці самі по собі, а увага до персоналу, чим і започаткував теорію "людських відносин".
Раціоналізм у менеджменті за всіх його переваг, як з'ясувалося, не єдиний, а в багатьох випадках і не кращий шлях підвищення ефективності роботи організації. Як реакція на обмеженість раціоналізму в системі управлінських знань міцно утвердився напрям поведінки, в основу якого були покладені досягнення психології, соціології, антропології з метою поглиблення розуміння реальної суті управління. На цьому грунті розроблялися рекомендації щодо вдосконалення "людських відносин", мобілізації "людського фактора", самоврядування тощо.
Ці два напрями - раціоналістичний і поведінки - розвивалися хоч і паралельно, але часто конфліктуючи між собою. У післявоєнні роки розвиток теорії систем, кібернетики, економіко-математичних методів аналізу й обгрунтованості управлінських рішень, комп'ютеризація управління сприяли активному використанню в управлінні системного підходу.
Аналогічно розвивався і напрям поведінки. Поглиблювалося усвідомлення і вивчення організацій (підприємств) як соціальних систем. Відчутний вплив на мислення управляючих у 50-60-х роках справили спочатку концепції "постбюрократичних організацій", "організаційного гуманізму", а потім - ідеї про відкриту систему, яка активно взаємодіє з усім середовищем і врешті-решт пристосовує свій внутрішній устрій до стану зовнішнього середовища організації.
В одних ситуаціях обґрунтованими, ефективно працюючими виявилися жорстко організовані, навіть бюрократизовані системи управління, в інших - організації, побудовані на принципах дебюрократизації, внутрішньої свободи, саморегуляції.
На рубежі 70-х років широку популярність завоювали ідеї "ситуаційного підходу", в межах якого доводилася правомірність різних типів систем управління - як жорстко регламентованих, так іоснованих на внутрішній свободі - залежно від конкретних характеристик організації. Це певною мірою примирило тих, хто робив ставку на раціональні системи, і тих, хто бачив головне джерело ефективності в мобілізації потенціалу, закладеного в людях.
Значення наукового інструментарію в підвищенні ефективності виробництва зросло, коли на початку 80-х років була усвідомлена величезна роль "організаційної культури", яка інтегрує в собі різні підходи до управління.
Аналіз теорії і практики управління дає можливість стверджувати, що менеджмент являє собою узагальнення практики раціонального управління комерційними організаціями. Із зміною умов підприємницької діяльності розвивалася і зміцнювалася теорія і практика менеджменту як наукової системи управління.
Література:
1. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338.
2. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. - М., 1982. - С.41-74.
3. Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.117-160.
4. Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200.
5. Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55.
6. Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. - С.154-161.
7. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268.
8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. - К., 2003. - С.158-161.
9. Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С.168-177.
10. Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172.
11. Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев, В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. - К., 1989. - С.225-239.
Loading...

 
 

Цікаве