WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Структура фінансового аналізу підприємства. Управління страховою справою - Реферат

Структура фінансового аналізу підприємства. Управління страховою справою - Реферат


Реферат на тему:
Структура фінансового аналізу підприємства. Управління страховою справою
Найістотнішим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас основне обмеження. З оцінювання обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування, і за цими ресурсами перевіряється реальність уже розробленої інвестиційної стратегії. На рис. 6.5. показано можливі джерела фінансування інвестицій.
Конкретна структура обраної інвестиційної діяльності виражається через поняття інвестиційного портфеля, тобто спеціального набору конкретних інвестиційних проектів, узятих до реалізації.
Рис. 6.5. Джерела фінансування інвестицій
На стадії аналізу та розробки стратегії інвестиційний портфель є запланованим засобом досягнення стратегічних цілей. На стадії реалізації кожного проекту поняття інвестиційного портфеля визначає структуру інвестицій.
Інвестиційний портфель, як і кожний проект, що входить до нього, інвестор формує виходячи з певних критеріїв:
o прибутковості;
o терміновості досягнення інвестиційних цілей;
o ступеня ризику;
o відповідності проекту фінансовим ресурсам. Формування інвестиційного портфеля - завдання з багатьма критеріями. Воно має вирішуватися для майбутнього періоду, тому базується на прогнозованих даних. Для цього завдання не існує чітко окреслених методик вирішення, але є типові процедури, загальні рекомендації та методи прогнозованих розрахунків.
Наведемо основні критерії формування інвестиційного портфеля.
Критерій прибутковості відображає очікуване збільшення доходів за рахунок або збільшення вартості самого об'єкта інвестування (портфель зростання), або високих і регулярних дивідендів на інвестований капітал (портфель доходу). Інвестиційний портфель, що має мінімальний ризик втрати інвестованого капіталу, визначається як "консервативний", а в разі великих показників очікуваної прибутковості інвестицій (і великого ризику) портфель називається "агресивним".
Критерій терміновості досягнення інвестиційних цілей визначає вимоги інвестора до термінів реалізації інвестицій (до початку експлуатації об'єкта), досягнення потрібної прибутковості та окупності інвестицій; "життя" (тривалість експлуатації) об'єктів інвестицій.
Ступінь ризику інвестиційного проекту визначається показником вірогідності недосягнення потрібної прибутковості або взагалі втрати інвестованих коштів.
До цього критерію слід віднести й ліквідність проекту - можливість зворотного процесу перетворення об'єкта інвестування (у різних формах) знову на кошти. При цьому без втрат не обійтися. Обсяг втрат і час, потрібний для продажу об'єкта інвестування, визначають рівень ліквідності інвестиційного проекту. Цей рівень можна прогнозувати й ураховувати при формуванні інвестиційного портфеля.
Відповідність проекту фінансовим ресурсам-критерій вибору саме тих проектів, що відповідають обсягам коштів, які є або мають бути залучені інвестором. Це питання обсягів інвестицій. Співвідношення власних і залучених коштів може бути різним, але чим більшою є частка власного капіталу ініціатора інвестиційного проекту (краще понад 50 %), тим надійніший проект.
Наведені критерії важко поєднати. Можливі поєднання, що визначають найважливіші аспекти вибору інвестиційних проектів, ілюструє рис. 6.6.
Рис. 6.6. Формування інвестиційного портфеля
Наведемо типову послідовність формування інвестиційного портфеля:
1) розробка стратегії інвестиційної діяльності;
2) визначення складу та типу інвестиційного портфеля;
3) аналіз та попередній вибір інвестиційних проектів;
4) остаточний вибір інвестиційних проектів;
5) розрахунки та обґрунтування ефективності сформованого портфеля;
6) розробка організаційного плану реалізації інвестиційного портфеля та технології управління ним.
Детальніше розглянемо аналіз привабливості інвестиційних проектів. Третій і четвертий пункти описаної технології мають такий зміст щодо аналізу та експертизи проектів:
o привабливість сфери діяльності чи галузі, на яку орієнтований проект;
o обсяг, структура, джерела інвестицій та їх фінансове забезпечення;
o показники ефективності проекту, оцінювання його прибутковості, окупності, термінів реалізації;
o детальність розробки проекту та його забезпеченість технічною і технологічною документацією, експертними висновками, вже укладеними чи підготовленими договорами з підприємствами, від яких залежать постачання матеріалів, обладнання, будівництво та монтаж, збут продукції;
o ступінь ризику, шляхи його зниження, можливість виходу з проекту, його ліквідність;
o ділові якості персоналу, який є ініціатором проекту чи має його реалізовувати.
Здійснення інвестиційної діяльності передбачає відповідне управління цим процесом: прийняття рішень щодо забезпечення ресурсами, їх раціонального використання, а також техніки та технології виробництва, проблем якості, цін і збуту, досягнення запланованого кінцевого фінансового результату.
У процесі управління інвестиційною діяльністю розрізняють такі етапи: підготовчий; реалізації проекту; експлуатації об'єкта інвестицій. Останній, у свою чергу, поділяється на два етапи: повернення інвестиційних коштів (повної окупності інвестованих коштів) та одержання економічного ефекту від реалізації проекту. Повний перелік функцій інвестиційного управління наведено на рис. 6.7.
Рис. 6.7. Технологія управління інвестиційною діяльністю
Управління страховою справою
Враховуючи народногосподарську значущість страхової справи для стабільного розвитку суспільного виробництва та забезпечення належного соціального захисту громадян, держава покликана через свої представницькі органи, управлінські ланки усіх рівнів реально сприяти заохоченню інвестиційної діяльності страхувачів та гарантувати умови для беззастережного виконання страхових зобов'язань і отримання прибутку.
Аналіз механізмів державного регулювання та заохочення страхової діяльності у розвинених країнах світу засвідчує, що ці механізми, адаптовані до умов місцевого ринку, мають законодавчу базу та певним чином структуровані. Вони передбачають: розробку законодавчих актів, що регулюють страхову діяльність, та визначення об'єктів обов'язкового страхування; впровадження механізму регламентування співвідношення страхових зобов'язань та активів, розподіл страхових резервів, місце посередників у страховому бізнесі, умови ліцензування страхувачів; а також визначають процедури визнання страхової компанії банкрутом та механізм захисту страхувальників за цих умов.
Процес розвитку страхового ринку зумовлює необхідність напрацювання та впровадження механізму державного регулювання страхового бізнесу, надання гарантій інвестиційним заходам страхувачів. Держава має розробити економіко-правовий механізм реального гарантування інвестиційних проектів страхувачів, передбачити можливість надання пільг страхувачам длявпровадження і практичної реалізації довгострокових інвестиційних кредитів, виробити і реально впровадити чутливий та стабільний механізм оподаткування суб'єктів страхового ринку, сприяти розвитку ринкової інфраструктури.
Важливим елементом державного управління страхової діяльності та гарантування надійності страхового підприємництва є розробка законодавчих актів з питань страхової діяльності та методичне забезпечення роботи страхувачів, формування економіко-правових пропозицій щодо захисту фінансових інтересів страхувачів і страхувальників.
Особливої уваги Міністерство фінансів надає розв'язанню проблеми забезпечення платоспроможності страхових компаній, встановлює правила формування і розміщення страхових резервів.
Дієвим заходом державного управління страхового ринку, а відповідно і гарантом інвестиційної діяльності страхувачів є право Міністерства фінансів одержувати від страхувачів встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан.
Аналізуючи ці дані, Мінфін у разі потреби може робити приписи страхувачам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання може навіть призупиняти чи обмежувати дію ліцензії страхувачів, які допустили порушення, і вимагати усунення виявлених порушень або приймати рішення щодо відкликання наданих раніше ліцензій. Це реальний економіко-правовий важіль впливу на страхувачів, він безпосередньо сприяє активній діяльності держави на страховому ринку, забезпечує гарантованість реалізації економічного інтересу страхувача у юридично-страховому захисті.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Закон України "Про страхування" // Урядовий кур'єр. - 1996. - 18 квіт.
2. Страховое цело: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана - М.: Рост, 1992. - 530 с.
3. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С. С. Оса-дець. - К.: КНЕУ, 1998. - 528 с.
4. Степанов Д. В. Державне регулювання економіки і правові аспекти формування ринкових відносин суспільства // Персонал. - 2000. - № 2 (56). - додаток № 4(9). - С. 195-197.
5. Степанов Д. В., ФедоренкоВ. Г. Страхування як складова частина інвестиційного процесу // Економіка України. - 2000. - № 12. - С. 80-83.
6. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. - К.: МАУП, 1999.- 184с.
Loading...

 
 

Цікаве