WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Інвестиційний капітал, його постачальники і споживачі - Реферат

Інвестиційний капітал, його постачальники і споживачі - Реферат


Реферат на тему:
Інвестиційний капітал, його постачальники і споживачі
Капітал, як відомо, має три функціональні форми: грошову, продуктивну і товарну (Г-?-?). Розглянемо грошову форму, яка розкриває процес кругообігу капіталу. Щоб розширити виробництво, тобто здійснити нові інвестиції, підприємство (підприємець) змушене вишукувати додаткові кошти, які називаються інвестиційним капіталом. Витрачається інвестиційний капітал на купівлю робочої сили, знарядь праці та інших елементів виробництва. У політекономії інвестиційний капітал називається грошовим. Інвестиційний капітал надходить з двох джерел: власних заощаджень підприємств і чужих заощаджень. Власні заощадження - це нерозподілений прибуток і амортизаційні відрахування, а чужі - це тимчасово "вільні" кошти інших підприємств, уряду і населення. Розглянемо чужі заощадження як об'єкт операцій із цінними паперами.
Заощадження перетворюються на інвестиції, як тільки вони потрапляють до рук тих, хто витрачає їх на купівлю елементів виробництва. Таке перетворення може бути прямим і непрямим. Наприклад, заощадження прямо перетворюються на інвестиції, коли фізична особа (сім'я) купує будинок, використовуючи для цього власний вклад у банку, або уряд будує дорогу, або підприємство вкладає власний нерозподілений прибуток у нові потужності. Цілком зрозуміло, що прямо перетворюватися на інвестиції можуть тільки власні заощадження, чужі повинні пройти непрямий шлях через фінансовий ринок капіталу.
Ринок капіталу складається з грошового ринку і ринку інвестиційних фондів. Грошовий ринок поставляє обігові платіжні кошти державі та компаніям. Що ж відбувається на ринку інвестиційного капіталу? Заощадження, що надходять на цей ринок, утворюють два потоки. Один, менший, потрапляє до позичальників, минаючи посередників, інший, - основний, спочатку потрапляє до посередників, а потім до позичальників. Перших іноді називають проміжними позичальниками, а других - кінцевими. Наприклад, банк позичає гроші в населення, а підприємство-у банку. Банк у цьому разі є проміжним позичальником, підприємство - кінцевим. Посередники, або проміжні позичальники, утворюють разом з іншими організаціями інституціональну структуру ринку інвестиційного капіталу. До неї ми ще повернемося, а зараз розглянемо деякі процеси, що відбуваються в інвестиційному капіталі.
Прикладом непрямої участі зберігачів в інвестиційному процесі є відкриття вкладу в банку або траст-компанії, що становить неконт-рактну операцію, оскільки вкладник може легко вилучити гроші. Вкладаючи гроші в пенсійний фонд або страхову компанію, тобто виконуючи контрактну операцію, тому що такі вклади не безстрокові, люди так само непрямо підтримують інвестиційний процес. В обох випадках посередник зобов'язаний реінвестувати довірені йому заощадження з прибутком до моменту їх повернення власникові.
Капітал має три важливі властивості: він мобільний, вразливий і плинний, а тому винятково розбірливий і селективний. Він направляється туди, де уряди стабільні, інвестиційний клімат сприятливий і є певні можливості одержати прибуток. Аналізуючи ризики у країнах, звичайно розрізняють:
o політичну ситуацію (чи не буде країна втягнена в конфлікт);
o тенденції економічного розвитку (розглядають динаміку таких показників, як, наприклад, валовий національний продукт або індекс цін);
o бюджетну політику уряду (податки і витрати) і її вплив на заощадження й інвестиції;
o кредитно-грошову політику (грошовий обіг), покликану стабілізувати ціни і валютний курс;
o можливості для одержання прибутку на інвестиції, якщо ризик у тій чи іншій країні визнано прийнятним.
Через мобільність і вразливість капітал мігрує між регіонами і країнами залежно від змін у податковій, валютній, торговій політиці та від змін інших елементів середовища його перебування. Капітал плинний у світовому масштабі й не може бути примножений за рішенням того чи іншого уряду. Він скрізь має високий попит. Достатня пропозиція капіталу - запорука нормального розвитку будь-якої економіки і важливе завдання для будь-якої країни. Перетворюючи заощадження в інвестиції, ринок інвестиційного капіталу відіграє ключову роль у вирішенні цього завдання.
Заощадження - єдине джерело інвестиційного капіталу. Вони виникають тоді, коли прибутки корпорацій, підприємств, урядів та окремих громадян перевищують їх витрати. Корпорації (не фінансові) історично є найбільшими зберігачами, створюючи приблизно 60 % національного інвестиційного фонду в розвинених країнах. Але їх заощадження звичайно не надходять на ринок інвестиційного капіталу, набираючи форми нерозподіленого прибутку й амортизаційних відрахувань. Мало того, фінансові потреби корпорацій, як правило, перевищують їх заощадження. Тому на ринку інвестиційного капіталу корпоративний і підприємницький сектори відіграють роль чистого кінцевого позичальника.
Найбільшими постачальниками інвестиційного капіталу є індивідуальні зберігачі (населення). Особисті заощадження набирають форми банківських депозитів, сертифікатів пенсійних фондів, облігацій державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів тощо.
У розвинених країнах світу інвестори довіряють фінансовим закладам, їх довіра ґрунтується на тривалій історії конструктивних і здорових взаємовідносин двох сторін і на законодавстві, що передбачає жорсткий урядовий контроль за діяльністю фінансових закладів та організацій. Тому останніми десятиліттями їх депозитна активність перебувала на високому рівні, збільшувалася кількість банків, траст-компаній, страхових компаній, пенсійних фондів, кредитних спілок та інших закладів, що акумулюють особисті заощадження.
Споживачами інвестиційних фондів є окремі особи, підприємці, бізнес та уряди. Індивідуальним споживачам капітал може знадобитися для фінансування житлового будівництва або купівлі товарів тривалого користування (автомобіля, земельної ділянки, дачі). Звичайно вони одержують капітал, позичаючи його у фінансових посередників (особисті позички, позички під заставу майна тощо). Але оскільки окремі особи не випускають цінних паперів, про них далі не йтиметься.
Найбільшим споживачем капіталу є бізнес, переважно корпоративний. Значну частину капіталу генерує саме він (нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування), решта надходить від фінансових посередників, в основному комерційних банків, із ринку цінних паперів. Наголосимо, що ринок цінних паперів і фінансових посередників, які надають кредит, утворюють сегменти ринку інвестиційних ресурсів. Останні можна одержати, узявши банківський кредит або випустивши цінні папери. Кредитний ринок і ринок цінних паперів - це канали, по яких заощадження переливаються в інвестиції.
Споживачем найбільшого капіталу є уряд і місцеві органи влади. Уряд також гарантує погашення боргів корпорацій і підприємств, що належать державі. У розвинених країнах законодавча влада забезпечує уряду конституційне право позичати гроші у корпорацій і населення, тобто парламентуповноважений створювати національний (державний) борг, використовуючи для цього рахунки уряду.
Усі інвестори - індивідуальні й інституціональні - прагнуть досягти певної мети, розміщуючи власні заощадження в ті чи інші види цінних паперів. Основними цілями інвесторів є безпека, прибутковість, збільшення і ліквідність вкладень.
Під безпекою розуміється невразливість інвестицій до потрясінь на ринку інвестиційного капіталу і стабільність одержання прибутку. Безпека звичайно досягається на шкоду прибутковості й збільшення вкладень. Найбезпечнішими є вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються всією економічною могутністю і величезною платоспроможністю держави. Казначейські білети та інші короткострокові боргові зобов'язання держави також привабливі з цього погляду саме через близькість строку погашення. Казначейські білети практично виключають ризик для інвестора. Надійними є також облігації великих, добре відомих корпорацій. Найризикованішими є вкладення в акції молодої наукомісткої компанії. Проте вони можуть виявитись і найвигіднішими з погляду прибутковості та збільшення інвестицій. Інвестором, який ставить безпеку на перше місце, може бути особа, яка відкладає інвестиції на придбання житлового будинку.
Якщо інвестор прагне максимізувати прибуток на інвестиції, то йому, найімовірніше, доведеться пожертвувати безпекою, тому що дохіднішими є корпоративні цінні папери з низьким інвестиційним рейтингом.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Бизнес-план инвестиционного проекта / В. ?. Попов, Л. П. Кура-ков, Г. В. Медведев и др. - М.: Финансы и статистика, 1997.
2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. - К.: МП "ИТЕМ", ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 1995.
3. Емельянов А. С., БесединВ. Ф., Козу б В. М. Экономика инвестирования в научно-технический прогресс. - К.: Наук, думка, 1988. -311с.
4. Музиченко А. С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. - К.: Наук, світ, 2001. - 345 с.
5. ФедоренкоВ. Г., ГойкоА. В. Інвестознавство: Підручник / За наук, ред. В. Г. Федоренка. - К.: МАУП, 2000. - 408 с.
6. ФедоренкоВ. Г., Іткін О. Ф., Степанов Д. В. таін. Інвестиційні процеси у промисловості України: Монографія // К.: Наук, світ, 2001. -447с.
7. Чернявский А. Д. Инвестирование в подготовку кадров - наиболее рациональное й перспективное вложение капиталов // Проблеми инвестиционного менеджмента в Украине: Сб. науч. тр. При-лож. № 2(7) к науч. журн. "Персонал", № 1(55), 2000. - С. 193.
8. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. - К.: МАУП, 1994.
9. ЩёкинГ. В. К разработке концепции управлення современным обществом // Персонал. - 1999. - № 1. - С. 1-23.
10. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. - К.: МАУП, 1998.
Loading...

 
 

Цікаве