WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Становлення національного інформаційного простору України - Реферат

Становлення національного інформаційного простору України - Реферат

випускали 26 книжкових видавництв як державних, так і громадських організацій ("Молодь", "Наукова думка", "Радянський письменник"), 51 головна організація, яким були надані видавничі права, 25 редакційно-видавничих відділів облполіграфвидавів. Ці видавництва були надто потужними, володіли монопольними правами на видання, проте після 1991 р. вони фактично змінили свій статус, комерціалізувалися, перебудували свою видавничу діяльність.
Випуск друкованої продукції здійснювало загалом 522 поліграфічні підприємства (комбінати друку, книжкові фабрики, республіканські, обласні, міські друкарні), а також 1012 відомчих друкарень, цехів, поліграфічних дільниць. У системі Держ-комвидаву колишньої УРСР налічувалося 1080 книгарень і 455 кіосків. Крім того, розповсюдженням літератури займалося 458 кіосків Укркоопспілки, 6712 кіосків "Союздруку", 16 - "Академкниги", 3 - "Воєнкниги", інші структури. Загалом до 1991 р. в Україні видавалося в середньому 8 тисяч назв книг і брошур загальним тиражем близько 170 млн прим. У тому числі 26 республіканських видавництв випускали в рік понад 4 тисячі різноманітних видань.
Нині в Україні функціонує до 1000 видавництв і різноманітних видавничих організацій, в яких до державного сектору належать лише 22 книжкових видавництва та видавництва НАН України "Наукова думка", Спілки письменників "Український письменник" та Спілки молодіжних організацій України "Молодь". Поліграфічний комплекс України - це понад 2 тисячі підприємств різних форм власності: державної і комунальної - 21,1 %, колективної - 56,6 %, приватної - 21,8 %, юридичних осіб інших держав - 0,5 %. У державній власності перебуває нині 23 поліграфічні підприємства, в тому числі 5 книжкових фабрик виробничого об'єднання, таких як "Полі-графкнига", 4 обласні друкарні, 14 газетно-журнальних видавництв, 2 галузевих науково-дослідних інститути. У мережі книгорозповсюдження залишилося лише 5 державних оптово-роздрібних книготорговельних підприємств (у Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Одесі). Фактично видавничих структур в Україні на сьогодні більш ніж достатньо. Мову можна вести лише про ефективність, дієвість їх діяльності, "смакову" спрямованість тощо.
Зростає останнім часом кількість дитячих видань та тих видань, що розповсюджуються за межі України. Так, на початок 2000 р. Мінінформом, комітетами інформації було зареєстровано та перереєстровано понад 8300 періодичних видань, з них - 3311 - із загальнодержавною та зарубіжною сферою розповсюдження та близько 5000 - з місцевою. Тобто, суттєво змінюється і структура друкованих засобів масової комунікації.
Стосовно зростання і кількості україномовних видань, то темпи цього процесу невеликі, український загал вони не влаштовують.
З метою підвищення ефективності управління в системі електронних ЗМК, безпосередньо на виконання Указу Президента України від 16 вересня 1998 року № 1033 була утворена Державна акціонерна компанія "Українське телебачення і радіомовлення", покликана вирішувати внутрішні питання загальнонаціонального державного телебачення і радіомовлення, забезпечувати їх стабільний розвиток. Але цього явно недостатньо.
У перші роки після проголошення незалежності в Україні було створено 10 інформаційних агентств: "Укрінформ", "Республіка", "Інтерфакс-Україна", Творче об'єднання "Новини",
"УНІАН", "Українська пресова агенція", "Інформ-Собор" (Дніпропетровськ), військове інформаційне курсантське агентство "Віка" (Львів), студентське інформаційне агентство "СІА" (Київ), інформаційна агенція "Харків-Новини", інформаційне агентство "Інтелект" (Львів). Головну роль серед цих агентств відіграє безумовно Державне інформаційне агентство України (ДІНАУ), передплатником якого є майже 300 місцевих періодичних видань. А загалом отримувачами 20 інформаційних стрічок і вісників ДІНАУ є близько тисячі вітчизняних суб'єктів інформаційного ринку, серед яких, окрім місцевих газет, всеукраїнські та регіональні видання, теле- і радіокомпанії, державні підприємства, власні та комерційні структури.
На підставі угод про співробітництво ДІНАУ поширює свою інформацію за кордон через власну мережу, а також через відповідні зарубіжні агентства.
Інформацію про суспільно-політичні, економічні процеси ДІНАУ подає до газет, журналів СІЛА, Канади, Австрії, Словаччини, Польщі, Румунії, Казахстану, Греції, Молдови, тобто тих країн, в яких проживає немало українців. Так, вітчизняним і зарубіжним засобам масової комунікації пропонуються такі стрічки та вісники, як "Законодавство: документи, коментарі, консультації", "Новини ділового світу", "Планета", "Закордон і новини, події, факти", "Україна і світ", "Новини України" (російською та англійською мовами), "Кримінальна хроніка", "Україна: хроніка подій минулого тижня" та ін.
Крім висвітлення візитів у зарубіжні країни лідерів України, агентство ДІНАУ активно налагоджує зв'язки із зарубіжними агентствами ІТАР-ТАРС (Росія), відповідними агентствами Республіки Білорусь, Литви, Естонії, Киргизії, Хорватії, Словаччини, Румунії, Болгарії, Греції, Чехії, Німеччини, Бельгії, інших країн.
Отже, інформаційний простір України фактично за десятиріччя незалежності було сформовано: а) відповідно до основних проблем державотворення, завдань формування самостійної, суверенної держави; б) відповідно до інтеграційних світових процесів, які аж ніяк не обходять Україну. Хоча таку сформованість важко й не варто називати остаточною, завершеною, вона, однак, свідчить про те, що головне інформаційно-комунікативний простір в Україні склався і діє.
Злиття різних суб'єктів комунікаційної сфери свідчить про те, що варто всерйоз поставитися до вивчення проблем інформаційного суспільства, яке досліджують представники різних галузей наукового знання.
Ми ризикнемо дати власне тлумачення інформаційного суспільства - суспільства, в якому накопичення й обробка інформації та виробництво продукту виступає рушійною силою науково-технічного, соціально-економічного і культурно-освітнього прогресу.
Позаяк про інформаційне суспільство написано вже чимало книг, це створило передумови для типології моделей інформаційного суспільства, які ми розглянемо далі.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Акофф Р., Эмери Ф. О целеустремленных системах. - М., 1974.
2. Антипов К. В.,Бажеиов Ю. К. Паблік рилейшнз. - М, 2002.
3. Ванштейн Г. Интернет как фактор общественных трансформаций // МЭиМО. - 2002. - № 7.
4. Винер Н. Кибернетика и общество. - Л., 1958.
5. Зверинцев А. Б. Коммуникационный менеджмент. - СПб., 1997.
6. Коломієць В. Міжнародні інформаційні системи. - К, 2001.
7. Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід. - К, 2002.
8. Почепцов Г. Г. Паблик рилейшнз дляпрофессионалов. - К, 2001.
9. Роль ЗМІ у сприянні європейській інтеграції. - Європейська комісія, 2001.
10. Удовик С. Л. Глобализация: семиотические подходы. - ?., 2002.
11. Урсул. Информация. Методологические аспекты. - М., 1971.
12. Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. - М., 1993.
13. Юнг К. Г. Структура психики и процесс индивидуализации. - М., 1996.
14. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика // Структурализм: "за" и "против". - М., 1975.
Loading...

 
 

Цікаве