WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Становлення національного інформаційного простору України - Реферат

Становлення національного інформаційного простору України - Реферат


Реферат на тему:
Становлення національного інформаційного простору У країни
Наприклад, за станом на 2000 р. в Україні було зареєстровано понад 10 тис періодичних видань тиражем 3024 млн примірників, більшість з яких - 6710 - мали місцеву сферу розповсюдження.
Національний та міжрегіональний статус мали 1859 газет і 206 журналів, місцевий - 5432 газети та 662 журнали. Решта періодичних видань належала до категорій збірників, альманахів, дайджестів, бюлетенів, календарів.
Телерадіопростір ділили між собою 791 телерадіомовник. Зокрема, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення протягом 1995-1999 pp. видала ліцензії 73 телера-діомовним компаніям (з них 67 - ефірних, 2 - ефірно-кабельних, 4 - ефірно-дротяних), 346-ти велемовним компаніям (з них 258 - ефірних, 76 - кабельних, 8 - ефірно-кабельних, 4 - супутникових), 372 радіомовним компаніям (з них 113 - ефірних, 255 - кабельних, 4 - ефірно-кабельних).
Цікаво, що із 791 телерадіомовної компанії статус державних телерадіооргашзацій мали лише 78 компаній (74 телерадіомов-ні, 2 телемовні, 2 радіомовні) [51, с. 8}
Проте якщо по кількості мас-медіа начебто не відстаємо від світових стандартів, то по кількості примірників на одного жителя за рік в Україні видається 60 примірників газет і журналів (по планеті цей показник становить 100, а в розвинених країнах не менше 300).
Радіоприймачів ми маємо 193 одиниці на 1000 населення.
Тобто, з основних показників ми відстаємо від середньосвіто-вого рівня, не кажучи вже про лідерів network economy - себто економіки, в якій комп'ютерна техніка та найсучасніші засоби комунікації створюють основи електронного ринку, що ґрунтується на потужних інформаційних мережах.
Скажімо, ще 1995 р. в США нараховувалося 365 комп'ютерів на 1000 населення, а 23 % американських робітників мали персональні комп'ютери, підключені до Інтернету [16, с. 95].
(Про сучасний стан інформатизації та інтеграції в світі ми поговоримо пізніше.)
Зрозуміло, що на цьому тлі Україна виглядає не надто привабливо, оскільки лише близько 20 % наших громадян більш-менш регулярно купують чи передплачують одну-єдину газету (див. додатки до розділу).
Але це не є приводом для історичного песимізму. Знаючи свої проблеми, треба наполегливо працювати над їх вирішенням. Ми маємо всі підстави говорити про інтелектуальну спроможність нашої нації наздогнати відставання у просторі і часі.
Ми вже вказували на ту суттєву особливість, що з часу проголошення незалежності (1991) в Україні інформаційний простір почав інтенсивно розвиватися, розширюватися. Він і нині є надто мобільним. Насамперед за вісім останніх років майже вдвічі зросла кількість друкованих видань різного характеру і змісту. Нині в Україні виходить близько п'яти тисяч періодичних видань, з них понад три тисячі газет, журналів - близько тисячі, бюлетенів - понад сто, альманахів - 43, збірників - 107, додатків - 27, календарів - 3. Із регіональною, загальнодержавною сферами розповсюдження мінімум зареєстровано: газет - близько 700, журналів - також 700, бюлетенів - 87, збірників - 92, календарів - 3, альманахів - 24 (всього - понад 1,5 тис.). Обласними комітетами у справах преси та інформації на початок 2003 р. було зареєстровано 3400 видань. Близько 40 періодичних видань виходять в Україні мовами національних меншин - болгарською, угорською, румунською, грецькою, кримськотатарською, німецькою, сербською, вірменською, на івриті та ідиш. Ця преса зосереджена в основному в місцях компактного проживання національних меншин і активно сприяє висвітленню питань і проблем їхнього життя.
Чільне місце серед усіх ЗМК в Україні посідають недержавні, яких до 1995 р. в Україні взагалі не існувало. Більшість газет та журналів були органами відповідних національних комітетів, рад різних рівнів, окремі видання - відомчі. У різний спосіб, але усі такі видання значною мірою перебували під постійним контролем держави, а ще точніше, партійних органів, комсомолу, КПРС, КПУ та ін.
Появу разом з державними великої кількості недержавних друкованих, усних засобів масової комунікації варто розглядати насамперед як свідчення демократизації суспільного життя у країні, її поступу до демократичного громадянського суспільства. Це процес об'єктивний, неминучий.
В Україні нині, наприклад, більшість видань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсюдження (54 %) засновано недержавними структурами.
Дещо інша картина спостерігається у місцевій пресі Тут державні видання становлять 62 відсотки.
Своєрідною є і структура зареєстрованих в Україні періодичних видань, а саме: переважну кількість друкованих ЗМК з місцевою сферою розповсюдження нині становлять газети. Серед видань регіональної, загальнодержавної, зарубіжної сфери розповсюдження при цьому реєструється журналів та видань журнального типу більше, ніж газет (1175 - газет, 1199 - журналів, 348 видань журнального типу - за даними 2001 p.).
Те, що функціонування інформаційного простору значною мірою залежить від суті і характеру великої політики, кардинальних політичних процесів - загальновідомо. Свідченням цього є таке. Після проголошення України самостійною, суверенною державою, переважна більшість друкованих видань оголосили себе незалежними, однак виникли і суто державні видання, такі газети, як "Урядовий кур'єр" (орган державної виконавчої влади - 1990 p.), "Голос України" (орган Верховної Ради України - 1991 р.) та інші, авторитет яких серед ЗМК надто високий і об'єктивно обумовлений.
Вирізняють нині такі основні типи українських видань за формою їх фінансування та мірою залежності від держави:
1. Державні, що цілком утримуються за рахунок держбюджету, місцевих бюджетів чи за рахунок міністерств, відомств, державних підприємств. З найвідоміших центральних газет є "Голос України" - орган Верховної Ради України та "Урядовий кур'єр" - орган Кабінету Міністрів України.
2. Формально незалежні газети, котрі отримують допомогу з держбюджету через Фонд незалежної преси. З центральних видань такими є "Независимость", "Правда Украины", "Молодь України" тощо.
3. Незалежні видання, котрі самі заробляють кошти на своє утримання через пряму журналістську діяльність чи додатковий
супутній бізнес. Найвідоміші серед них - "Всеукраинские ведомости", "Фінансова Україна", "Киевские Ведомости", "Новости";
4 Формально незалежні видання, в чиїх бюджетах присутні іноземні кошти, отримані від різних фондів та інших організацій і водночас контрольовані лідерами українських партій, громадських організацій та профспілок. Прикладом такого видання є "Час-Тайм".
5. Партійні видання, утримувані коштом партій, - газета "Комуніст", "Товариш" тощо.
Отже, можна зробити висновок, що на українському інформаційному ринку працюють нині незалежні, партійні видання, видання з часткою іноземного капіталу, іноземні та державні й напівдержавні газети, журнали. Пропорційне співвідношення за тиражем та охопленням території міжостанніми й усіма іншими - відповідно 60 і 40 відсотків [7].
Відповідних трансформацій зазнала і зазнає донині видавнича справа в Україні. До 1991 р. вона була чітко організована і чітко регламентована. Так, друковану продукцію наприкінці 80-х років
Loading...

 
 

Цікаве