WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Основне завдання менеджменту енергетичного підприємства - Реферат

Основне завдання менеджменту енергетичного підприємства - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Основне завдання менеджменту
енергетичного підприємства"
?
В умовах перехідної економіки активні стратегії розвитку підприємств, зокрема енергетичних, передбачають проникнення на нові ринки, перехід від пасивних схем пристосовництва до активного впливу на ринкове середовище. Реалізація активних стратегій розвитку передбачає передусім кардинальну перебудову мотивів і дій управлінського персоналу, характеру взаємодії із зовнішнім середовищем та внутрішньою організацією підприємств. Багато традиційних понять і уявлень також повинні піддаватися трансформації. При цьому відбувається взаємопроникнення й інтеграція різноманітних видів діяльності управлінських підрозділів, що призводить не тільки до тіснішої їхньої взаємодії, а й до руйнації старої організаційної структури та формування нових, більш гнучких управлінських систем. Так, наприклад, маркетинг, що являє собою планування, зорієнтоване на попит, на потреби споживача з урахуванням доступності і стислості часу реалізації послуг, тісно пов'язаний із логістикою, мета якої - організація, управління, контроль й оптимізація передачі. І логістика, і маркетинг, доповнювані у цьому контексті стратегічним менеджментом, орієнтовані на споживача.
У рамках стратегічного менеджменту виникає два види завдань, які повинні вирішуватися енергетичним підприємством:
функціональні (стабільні) завдання, що визначаються сформованим поділом праці у виробництві й управлінні енергетичної галузі;
ситуаційні (нестабильні) завдання, що є наслідком порушення у взаємодії спеціалізованих підсистем та окремих елементів енергетичного підприємства, у тому числі під впливом на них стратегії розвитку енергетичного підприємства.
Простіше кажучи, останні не можуть бути описані лише стабільними характеристиками через складність свою та об'єктів управління, мінливість внутрішнього і зовнішнього середовища енергетичного підприємства у конкретних ситуаціях. Зрозуміло, що сформовані закономірності поділу і кооперування управлінської роботи в енергетичній галузі є основою, стабільною частиною структури, а також функції управління, а отже, і процесу вирішення управлінських завдань. Вони також можуть бути фундаментом для розробки алгоритмів ситуаційних підходів. Це є фундамент, елементи якого можуть комбінуватися й організаційно по-різному відокремлюватися - залежно від деяких чинників стратегічного менеджменту (цілей, стратегій розвитку, СЗХ, маркетингових програм за напрямами). Усі традиційні, так називані класичні теорії управління концентрували свою увагу на організації і методах розв'язання головним чином функціональних завдань.
Нестандартні ситуації в енергетичній галузі, що діють в умовах перехідної економіки, змушують керівників частково або навіть повністю відмовлятися від тривалих, традиційних схем управління, характерних для адміністративно-командної системи.
Підкреслимо, що сама реалізація активних стратегій розвитку енергетичного підприємства весь час створює нестандартні ситуації для тривалого функціонального менеджменту. Особливістю даного процесу є те, що в умовах ринку нестандартні ситуації створюються, ініціюються ієрархічно високою керуючою ланкою підприємства - і вся інша керуюча підсистема постає перед необхідністю відходити від звичних схем і методів.
Перебуваючь в надто мінливих умовах і маючи справу з нестандартними ситуаційними завданнями, менеджмент підприємства набуває необхідного досвіду роботи в нестабільному управлінському середовищі економіки перехідного періоду. Таким чином, створюється структура кризового управління. Більш того, постійно допускаючи нестандартні і конфліктні ситуації, менеджмент підприємства мусить пристосовуватися до нових умов роботи у такий спосіб:
усі повторювані нестандартні управлінські ситуації переводяться в ранг стандартних, а спеціальна тимчасова управлінська ланка, покликана вирішувати ці нестандартні завдання, стає постійно діючим підрозділом;
у ряді випадків цей підрозділ може не одержати статусу постійного. Проблема в тому, що подібні тимчасові управлінські структури, працюючи в нестандартних і кризових ситуаціях, змушені вдаватися до ефективних, але дорогих операцій, і не мають можливості заощаджувати кошти і ресурси. Тому з настанням стабілізації становища управлінські структури кризового управління рекомендується розпускати.
Переведення будь-якого нестрогого (неформального) визначення ситуації у формальний образ, що може бути описаний у зведенні правил - класифікаторі, - то є процес її ідентифікації. Класифікатор, розроблений експертами, або відомий із літературних джерел й адаптований для конкретних умов, відповідає уявленням про те, що найсуттєвішою формальною характеристикою конфліктних ситуацій є рівень системної складності. За допомогою класифікатора можна оцінити на цій основі пріоритетність стратегічних завдань господарювання, для вирішення яких створюються стратегічні господарчі підрозділи (СГП).
Процес прийняття стратегічних рішень у системі ефективного менеджменту енергетичного підприємства частково може бути формалізований на основі використання типових елементарних циклів вирішення ситуацій, що з'являються. Безліч реалізованих процедур, можливих джерел виникнення конфліктних ситуацій, що вибираються в зовнішньому і внутрішньому середовищах об'єктів впливу, можуть бути організовані й упорядковані шляхом уведення поняття "елементарний цикл управління" (ЕЦУ). Тобто процедура ситуаційного вирішення, під яким розуміють результат взаємодії джерела виникнення конфліктної ситуації з одним із об'єктів, на який спрямовуватиметься керуючий вплив. Цикл управління вважається елементарним у тому розумінні, що уся процедура управління - це спрямоване перетворення в системі енергетичної галузі. ЕЦУ зручно об'єднувати за видами організаційної стратегії та зводити в матрицю.
Основна частка управлінських рішень з питань конфліктних ситуацій стратегічного характеру енергетичного підприємства приймається в таких галузях:
в галузі регулювання взаємовідносин (при цьому доцільно зберігати централізовану організацію стратегічного управління (ОСУ) енергетичного підприємства без утворення СГП);
в галузі адаптації (при цьому рекомендується створити СГП на основі ОСУ);
в галузі (при цьому варто впровадити матричну або продуктову ОСУ, що складається з ряду СГП).
Повнота аналізу зв'язків і взаємодій системи управління з керованим об'єктом дає підстави сподіватися, що в будь-якому енергетичному підприємстві ситуаційний менеджмент не може бути реалізований поза певним набором ЕЦУ. Тоді будь-який складний цикл управління можна уявити як суперпозицію паралельно і послідовно реалізованих елементарних циклів.
Україна належить до енергодефіцитних країн, яка задовольняє свої паливно-енергетичні потреби за рахунок власних ресурсів менш ніж на 50%. Енергоємність валового внутрішнього продукту в Україні нині більш ніж удвічі вища енергоємності такого продукту промисловорозвинених країн і продовжує зростати.
Тому стратегічною лінією державної політики розвитку економіки та соціальної сфери стає підвищення енергозбереження, що дає високу економічну ефективність.
Ця політика реалізується шляхом розроблення нових енергозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій; ефективних систем та засобів контролю за енергоспоживанням та захисту довкілля від забруднення, організації інтегрованого енергетичного та економічного менеджменту.
Впровадження такої політики є неможливим без наявності фахівців у сфері енергозбереження, які можуть розробляти та впроваджувати напрями розвитку суспільства та економіки, спрямовані на стабілізацію та зменшення споживання енергії. Тому система підготовки
Loading...

 
 

Цікаве