WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Сучасний стан науково-технічної сфери в Україні - Реферат

Сучасний стан науково-технічної сфери в Україні - Реферат

Європейського Союзу та академічного сектору України (1997 р.)
Країна, регіон Витрати на НДПКР у державному секторі (за ПКС), млн. дол. Дослідники‚ що виконують НДПКР у державному секторі ‚ тис. осіб Витрати на НДПКР у державному секторі на 1 дослідника (за ПКС)‚ тис. дол.
Канада 1457,42 7,5 194,3
Франція 5603,37 25,9 216,3
Німеччина 5498,05 36,3 151,5
Греція 174,40 1,9 91,8
Італія 2841,01 13,1 216,9
Японія 6917,53 29,9 231,4
Іспанія 913,00 7,7 118,6
Туреччина 145,04 1,8 80,6
Великобританія 2977,63 14,0 212,7
Європейський Союз 20529,72 117,8 174,3
Україна (академічнийсектор) 305,48 34,9 8,8
З таблиці добре видно‚ який значний розрив із розвинутими країнами ми маємо щодо відносних обсягів фінансування державного сектору науково-технічної сфери. Так‚ рівень витрат на НДПКР у академічному секторі України на одного дослідника складає тільки 5% середньоєвропейського рівня. Навіть якщо ми розглянемо наших сусідів - Туреччину та Грецію, що історично відіграють для нас роль аналогів у міжнародних порівняннях ‚ але у науково-технічній сфері Європи погоди не роблять‚ ми чітко побачимо катастрофічно неконкурентний режим фінансування української науки. Названі дві країни витрачають коштів на фінансування одного дослідника приблизно у десять разів більше, ніж Україна. Виникає риторичне запитання: Про який інноваційний вектор економічного розвитку може йти мова при збереженні такого стану речей?
В українській науково-технічній сфері утворилася ситуація зачарованого кола: великий ресурс не може бути адекватно профінансований‚ що у свою чергу спричиняє низьку його економічну ефективність‚ що‚ далі‚ спричиняє брак коштів для фінансування. В цих умовах урядом вибрана дивна тактика фінансової політики щодо підтримки науково-технічної сфери - вибіркове і нерегулярне виділення коштів тільки на заробітну плату‚ та ще й у розмірах‚ які не забезпечують елементарних потреб науковців. Ясно‚ що ця практика створює ілюзію фінансування науки‚ а реально виконує функцію допомоги по безробіттю.
То ж звернімо увагу на те, що в умовах відкритого науково-технічного простору необхідні соціально-економічні витрати на проведення успішних НДПКР уніфікуються між країнами. Українські вчені‚ як і їх колеги з практично всіх куточків світу‚ за тими ж самими цінами купують обладнання‚ матеріали‚ прилади та інформацію‚ сплачують реєстраційні внески‚ транспортні тарифи та кошти за помешкання і харчування при участі в міжнародних наукових конференціях‚ семінарах‚ школах‚ програмах стажування. До того ж їм всім треба мати відносну матеріальну незалежність для вирішення стандартних побутових проблем і родинних зобов'язань з тим‚ щоб вони могли повністю віддаватись улюбленій справі і реалізувати свої таланти і здібності.
Виходячи з цього, зрозумілим є висновок‚ що відносні витрати на одного ефективного дослідника не можуть в Україні так сильно відрізнятися від середньоєвропейських‚ як це фактично склалося. Тим паче‚ що і на українському ринку сьогодні більшість товарів та послуг вже давно реалізуються за світовими цінами. Провал у політиці фінансування науки і‚ зокрема‚ заробітної плати вчених‚ який допущений низкою урядів‚ у жодному разі не може вважатися природним і повинен бути ліквідованим якнайшвидше.
Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не має сучасного науково-технічного забезпечення, що позначається на конкурентоспроможності і рентабельності більшості вітчизняних товарів. Фінансовий стан більшості виробництв не дозволяє їм впроваджувати нові технології, утримувати висококваліфікованих фахівців. За експертними оцінками через недовикористання сучасних досягнень науки і технології у виробництві Україна втрачає щорічно 10 млрд. доларів США.
Досвід роботи технопарків, малих науково-впроваджувальних фірм, інших інноваційних підприємств свідчить про значні можливості нових інноваційних структур у вирішенні проблем впровадження.
Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2000 - 2004 роки передбачено, що визначальним пріоритетом державної політики має стати структурна перебудова промисловості, розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави. Обраний стратегічний курс на інноваційний розвиток ґрунтується на структурній перебудові економічних галузей, технологічному оновленню промисловості, широкому використанні досягнень науки і техніки. Наявний науково-технологічний потенціал ще здатний забезпечити економічний прогрес України.
Це обумовлено тим, що Україна на початку ринкових перетворень мала значні можливості для розвитку своєї економіки, зокрема в науково-технологічній сфері. Було створено науково-технічний потенціал, який за багатьма характеристиками відповідав рівню розвинених країн світу. З окремих наукових напрямів, наприклад, з матеріалознавства, теоретичної фізики, математики, зварювального виробництва, біотехнологій Україна і зараз зберігає провідні позиції у світі.
Протягом останніх років на державному рівні здійснено низку важливих заходів у напрямі поліпшення державної науково-технічної політики. Верховною Радою схвалена нова Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.
Пріоритетами при розробці стратегії та політики розвитку наукомістких технологій в Україні сьогодні є:
- концентрація ресурсів на проведенні фундаментальних і прикладних досліджень за напрямами, з яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал;
- запровадження програмно-цільового підходу до фінансування усіх секторів наукової сфери;
- впровадження ринкових механізмів підтримки нових технологій, розширення участі малого й середнього бізнесу в науково-технологічному розвитку;
- приведення системи правового захисту інтелектуальної власності у відповідність з міжнародними нормами та введення інтелектуальної власності у господарський обіг;
- розвиток і впровадження сучасних інформаційних технологій.
Інноваційний розвиток передбачає перенесення акценту з традиційних науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, а також перехід до випуску високотехнологічної продукції, здійснення нових організаційних форм діяльності, таких як технопарки, бізнес-інкубатори, проведення політики ресурсо- та енергозбереження.
Loading...

 
 

Цікаве