WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Еволюція розвитку менеджменту - Реферат

Еволюція розвитку менеджменту - Реферат

аспектів управлінської діяльності, з чим менеджери мають бути настільки добре ознайомлені, щоб знати, коли їх застосування дає найкращий результат. Тому можна стверджувати, що у менеджменті провідну роль відіграє інтегральний, об'єднуючий підхід, що особливо характерно для сьогодення. Менеджмент все більше набуває інтернаціонального характеру, що пояснюється глобалізаційними процесами, розширенням сфери діяльності транснаціональних корпорацій. Зважаючи на це, актуальним для менеджменту є перенесення методів управління, що показали себе ефективними (в тому числі і "ноу-хау" менеджменту), в інші країни.
На передньому краї теоретичних розробок і тенденцій, що мають велику практичну вагу у даний час, виявилися ті напрямки, що найбільшою мірою відбивають сучасні умови функціонування організацій. Це викликано й орієнтацією на новітні технології, і проблемою ризикових інвестицій, і зростаючими вимогами до якості продукції, і прогнозуванням споживчого попиту і поведінки конкурентів, і домінантою стратегічного підходу в керуванні. Пошук і використання все нових і нових методів управління сучасними організаціями дозволяє говорити про появу так званих "організацій, що самонавчаються". Вони прагнуть створити потужну корпоративну культуру, працюють на партисипативних і командних засадах, дозволяють вільний обмін інформацією, делегують повноваження і владу. Це дає можливість безперервно засвоювати нові знання як на рівні окремих працівників, так і на рівні компанії в цілому. Такі організації можуть використовувати різні теоретичні концепції для свого вдосконалення. Серед основних напрямків теоретичних узагальнень і розробок називаються наступні.
1. Реінженіринг. Це - і теорія, і методи комплексного оздоровлення корпорацій, управлінського відродження з реконструкцією усіх без винятку елементів, включаючи систему людських мотивацій і стимулів. Це - перебудова на сучасній інформаційній і технологічній основі організації виробництва і управління з ясно поставленими цілями і визначеними засобами. У рамках цього напрямку розглядаються і нові імпульси підвищення ефективності, пов'язані зі скороченням розмірів і оптимізацією господарюючих суб'єктів, і потенціал матричних структур, що органічно сполучають лінійне і програмне керівництво, і можливості діяльності комплексних цільових команд, і багато чого іншого. Управлінський механізм налаштовується на оволодіння ринком - аналіз його місткості, організацію збуту товарів, способи стимулювання продажу, забезпечення конкурентноздатності товарів і послуг.
Слід зазначити, що цей підхід покладено в основу діяльності багатьох великих українських підприємств, які здійснюють нелегкий перехід до ринку. Вони кардинально змінюють напрямки своєї діяльності, пристосовуючись до нових вимог ринку.
2. Концепція внутрішніх ринків корпорацій (чи організаційних ринків). Йдеться про перенесення закономірностей і принципів ринкового господарства у внутрішню діяльність корпорацій. Такі перетворення мають охопити всі підрозділи - лінійні, функціональні, маркетингові і навіть апарат вищих керівників. Вони стають автономними ланками, що купують і продають товари і послуги усередині і зовні і об'єднуються єдиними інформаційними мережами, фінансовими системами і підприємницькою культурою. Завдяки спрощенню операцій організаційні ринки різко скорочують багато видів витрат, увага фокусується на обґрунтуванні переходу від ієрархічних до горизонтальних структур, на пошуку вигідних співвідношень між великими і малими операціями. Відповідно до цієї концепції підрозділи, що мають економічну свободу усередині підприємств, швидше можуть забезпечити зміни у виробництві товарів, наданні послуг, у всій системі відносин зі споживачами. На цій основі і з використанням інформаційних технологій формуються "мережні організації" з окремими автономними ланками, так звані віртуальні корпорації. Це передбачає глибоку децентралізацію керування з розширенням демократичних форм і методів функціонування підрозділів і керівників.
3. Теорія альянсів (асоціативних форм організації і управління). Інтеграційні процеси в управлінні, орієнтовані на більш ефективне використання усіх видів ресурсів (і в першу чергу науково-технічних, інвестиційних і фінансових), приводять до появи різноманітних форм горизонтального об'єднання організацій. Утворюються плоскі ієрархії навколо основних процесів зі специфічними цілями в кожному з них. Це не тільки так звані горизонтальні корпорації, але і стратегічні союзи, різні модифікації конгломератів, консорціумів, холдингів, господарських асоціацій і груп. Нова корпоративна модель передбачає розширення кооперування серед конкурентів, постачальників і споживачів і тим самим змінює уявлення про межі організації. Професійні знання й уміння кожного партнера дозволяють створювати "кращу в усьому" організацію, у котрій будь-яка функція і процес реалізуються на світовому рівні. Компанії об'єднуються разом для того, щоб використовувати специфічні ринкові можливості, які для окремо узятих організацій не існують.
4. Теорія людського капіталу. Це теорія всебічного розвитку людських ресурсів. Відношення до людей як до основного ресурсу, до капіталу, а не як до витрат виробництва стає центральним постулатом теорії. В усіх проектах і програмах розвитку організацій основним орієнтиром стає підвищення вагомості людини як суб'єкта управління і як об'єкта управління - з її інтересами, мотивами, стимулами, ступенем задоволеності і т.д. Особливе місце і зараз, і в майбутньому займають проблеми довіри до систем управління, доприйнятих рішень, до їх виконання, до керівників. Захист людини як працівника, як підприємця, як власника відіграє ключову роль у підвищенні ефективності функціонування організацій.
Що ж стосується теоретичного спадку вітчизняної науки управління, то він вибудовувався на зовсім інших засадах. На території колишнього Радянського Союзу сформувались своя управлінська парадигма, яка на відміну від західної опиралась не на самостійне функціонування організації в умовах саморегульованого ринкового середовища, а на жорстку централізацію управління окремими суб'єктами господарювання з боку держави (адміністративно-командна система управління). Це означало, що принцип демократичного централізму лише декларувався (проголошувався), але насправді будь-яка ініціатива на підприємствах, в організаціях не заохочувалась, персонал вважався просто частиною певного механізму (організації), який повинен виконувати роботу згідно своєї посади. Це призвело до втрати конкурентоспроможності економіки країни в цілому і, зокрема, її окремих елементів - підприємств. Певні зусилля для зміни такого становища почали докладатись у 70-х роках (реформа М. Косигіна) та у 80-х роках (перехід до госпрозрахунку). Проте всі ці кроки не змогли створити умов, за яких підприємство було б зацікавлене у власному розвитку. Перехід до ринку виявився несподіваним для більшості керівників, що спричинило погіршення роботи їх підприємств і втрату ними ринкових позицій.
Отже, можна сказати, що теорія і практика менеджменту перебувають у постійному пошуку для створення ефективної системи управління організаціями, яка б відповідала сучасним умовам розвитку економіки і суспільства. Можна з впевненістю сказати, що розвиток ефективних методів управління продовжуватиметься і надалі, в тому числі і в Україні, і збагачуватиметься все новими і новими концепціями, які відповідатимуть потребам часу.
Loading...

 
 

Цікаве