WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Удосконалення структури екологічного управління: фінансові аспекти - Реферат

Удосконалення структури екологічного управління: фінансові аспекти - Реферат

хто навчається, таким чином: переробка відходів; екологічне право; водне господарство і очистка стічних вод; охорона ґрунтів; енергозбереження; охорона довкілля на підприємствах; регіональне екологічне планування (екологічна програма); екологічна експертиза; боротьба з хімічним забрудненням навколишнього середовища; екологічна політика; екологічні аспекти сільськогосподарського виробництва; міжнародні аспекти охорони водних ресурсів; охорона біорізномаїття; екологічна освіта; екологічна консультація; програми економії води.
У квітні 1992 року в Китаї створено неурядову Раду з питань міжнародного співробітництва в галузі навколишнього середовища і розвитку. В її завдання входить надання уряду Китаю обґрунтованих пропозицій з координації розвитку народного господарства й екологічного захисту, а також залучення для цих цілей коштів і технологічної допомоги з боку іноземних держав. Державне управління із захисту навколишнього середовища розробило комплекс природоохоронних заходів на період до 2000 року. Китай до осені 1993 року приєднався до 50 міжнародних конвенцій і угод щодо захисту навколишнього середовища, зокрема, в країні заборонено промислове використання хімічних речовин, які впливають на водні екосистеми та озоновий шар атмосфери, створено національний центр збору міжнародної екологічної інформації. Крім цього, з початку 90-х років складено програму покращення екологічного стану Пекіна. Частково 17 проектів програми фінансуються за рахунок кредитів Світового банку в сумі 125 млн. дол., а уряд столиці виділив на ці проекти 124,24 млн. дол. Подібні екологічні програми розроблені і для інших китайських міст.
Вважається, що швейцарська система управління охороною природи і навколишнього середовища є найдосконалішою [5]. По-перше, це чітка система взаємопов'язаних політичних, юридичних, соціальних, наукових та організаційних положень і законів, інтегрована у всесвітню природоохоронну систему та органічно вписана в соціально-економічні умови держави. По-друге, вона має механізми функціонування різного характеру і різних рівнів за прямим і зворотнім зв'язками, якщо населення не тільки виконує закони, але й має можливість змінювати їх та впливати на дію уряду. В Швейцарії вироблена національна політика охорони довкілля, яка реалізується через закони, договори, ринкові механізми, природоохоронні інвестиції, кооперацію державних та приватних структур, освіту та пропаганду. Національна природоохоронна політика є невід'ємною складовою державних та приватних планів розвитку, і її виконання забезпечується з боку як державних структур (депутатами, міністерством, поліцією), так і приватних - Лігою охорони природи, Об'єднанням з охорони природи, а також численними екологічними бюро, постійними змішаними комісіями з представників державних урядовців та членів приватних організацій.
У країнах з розвинутою ринковою економікою широко використовуються різні економічні інструменти екологічного менеджменту, які об'єднуються у такі групи [3]:
- податкові інструменти (пільгові чи дискримінуючі), зокрема податки на продукцію, види діяльності, джерела забруднення, вміст шкідливого компонента, користування ресурсами, на інвестиції;
- інструменти системи кредитування (пільгові чи дискримінуючі), а саме: за напрямами діяльності, кредитними ставками, об'єктами кредитування, строками кредитування;
- субсидії (прямі та непрямі) на державні екологічні проекти, компенсацію частини ризику підприємствам з пілотних екопроектів, на екоцілі населенню, дотації на екологічно досконалу продукцію, компенсація прискореної амортизації екологічних технологій;
- екологічні платежі за викид (скид), захоронення шкідливих речовин, фізичні та біологічні види забруднення середовища;
- цінові інструменти: екоцінове програмування, екоцінове регулювання, екоцінове стимулювання;
- виплати за досягнення певних екологічних результатів і збереження стану середовища;
- продаж екологічних прав на викиди, діяльність тощо;
- ринкові сертифікати: екологічні квоти, дозволи на виготовлення (продаж) певних обсягів продукції (послуг, робіт);
- екологічне страхування видів діяльності, підприємницького ризику, еколого-економічних наслідків.
Забруднення навколишнього середовища стало однією з основних проблем у США, пов'язаною з економічним зростанням. З кінця 60-х років загострення екологічних проблем досягло в країні граничної межі і ставлення до них кардинально змінилося. У 70-і роки були запроваджені стандарти якості навколишнього середовища та екологічна експертиза, у 80-і роки - екологічне управління та планування заходів, пов'язаних із збереженням необхідної якості навколишнього середовища та ініціювання США міжнародного співробітництва з охорони навколишнього середовища. Створивши необхідний економічний механізм, американцям вдалося не лише зупинити подальше забруднення навколишнього середовища, а й істотно покращити його якість. У США цільові заходи охорони довкілля встановлює федеральне Агентство з охорони природи, а потім кожний штат окремо пропонує конкретні заходи щодо їх реалізації, пов'язуючи з планами розвитку галузі. Ефективним засобом контролю за викидами є запровадження Агенцією з охорони навколишнього середовища США "дозволів" на допустиму кількість забруднюючих речовин, що можуть бути викинуті у навколишнє середовище. Цей захід дав можливість фірмам, обсяг викидів забруднюючих речовин яких є меншим, ніжвстановлений для них ліміт, продавати свої права іншим фірмам. У державі створився ринок прав на забруднення навколишнього середовища. Сформувавши банк дозволів на забруднення навколишнього середовища, уряд США покращив екологічну ситуацію в країні.
До перспективних стимулюючих заходів природоохоронної діяльності в умовах України екологи відносять ринкову реалізацію права на забруднення. Ця ідея існує як частина плану заохочення фірм до використання високоефективних очисних споруд і ґрунтується на різниці між фактичним та екологічно допустимим рівнями забруднення. Коли цей рівень є нижчим від встановленої межі, то певна компанія дістає право на забруднення навколишнього середовища у вигляді сертифіката, який може бути проданий іншим фірмам. Враховуючи, що штрафи на забруднення у багато разів перевищують вартість сертифіката, практику використання ринкового стимулу зниження рівня забруднення проти встановлених стандартів слід визнати доцільною і для наших умов [2].
До компетенції органів влади потрібно віднести:
- розробку законодавчих основ регламентації використання і охорони екосистем, у тому числі - в зонах надзвичайних екологічних ситуацій;
- прийняття стратегічних рішень і розробка державних програм регіональної політики в галузі раціонального використання й охорони навколишнього природного середовища;
- координація діяльності природоохоронних та інших органів і установ з питань використання і охорони навколишнього середовища;
- встановлення розмірів і регламентація порядку сплати за водокористування і штрафів за порушення екологічних вимог; фінансовий та інший контроль за природоохоронною діяльністю.
Нині в світі значна увага приділяється охороні природних ресурсів як фактора затрат і аналізується їх склад та напрями на підприємстві. Крім прямих, важливі й непрямі затрати. До них відносяться витрати на зміну екологічного іміджу підприємця (наприклад рекламні компанії), компенсація шкоди, завданої здоров'ю населення в результаті негативного впливу на навколишнє середовище, а також витрат робітників (втраченої вигоди) внаслідок неповного завантаження обладнання, зниження обсягів виробництва, пов'язаних з нераціональним використанням та забрудненням екосистем, на проведення аналізу екологічного ризику при природокористуванні, управління ним тощо.
Основними напрямами
Loading...

 
 

Цікаве