WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Суть, форми і причини інфляції - Курсова робота

Суть, форми і причини інфляції - Курсова робота

конверсiя в утворенні ринкової структури економіки?
Лiбералiзація цін в ринковій економіці не означає будь-яку волі ціноутворення, а лише волю, що забезпечує конкуренцію виробників, оптового і роздрібного ланків. Твердження про те, що при ринку немає поняття спекуляції, позбавлені підстав. В усіх країнах з ринковою економікою існує антимонопольне або прямо антиспекулятивне законодавство, що забороняє спекуляцію в формах, що завдають збитків виробникам продукції шляхом монопольного роздування цін. Ці закони застосовуються в усіх ринкових закладах.
Перевага державних постачань зумовила у нас дії економічних відносин в господарській сфері по законах класичного монополiзму. На підприємствах шляхом приписок, погіршення якості продукції, вимивання дешевого асортименту, а в оптовій і роздрібній торгівлі за рахунок псування дешевих товарів і приховування дорогих створювався і відтворювався штучний дефіцит. На нього влаштовуються монопольно високі ціни як тіньового ринку, так і державних каналів реалізації.
Конкурентне середовище повинно створюватися на основі всемірного поширення підприємництва. Поки підприємництво у нас носило характер первісного накопичування фінансового капіталу і майна невиробничого призначення. Iнфляційними засобами ринкові структури накопичили вже мiльярдні кошти. Але цей процес не може тягнутися тривалий період. Або iнфляційний комерційний капітал прийме активну форму інвестицій в виробництво дефіцитної продукції, або настане гiперiнфляція, і відносний товарний дефіцит перейде в абсолютний.
Утворення товарних ринків пов'язане з переходом від державно-монополiстичних структур до конкурентних. Зараз в жодній галузі підприємства не несуть економічної відповідальності за задоволення попиту.
Навіть в агропромисловому комплексі, де очевидний зв'язок з кінцевим споживанням, перевага державних постачань дозволяє при великих ресурсах продукції мати її постійний дефіцит.
В промисловості положення посилюється тим, що більшість підприємств взагалі не працює на ринок, або випускає продукцію, вигідну у виробництві, але не ефективну чи навіть непотрібну для використання. Монополiстичнi відношення характерні також для енергетики, транспорту, зв'язку, будівельної сфери обігу. Щоб зламати, подолати цей загальний монополiзм, потрібно усунути його першоджерело - пряме державне втручання в економіку. Передусім необхідно скоротити військові замови, які через міжгалузеві зв'язки пронизують усе народне господарство і, окрім прямого витрачання ресурсів, служать головним каталiзатором монополiстичних відносин.
Відоме, що конверсiя великих військових підприємств вимагає часу. В одних випадках час необхідно для того, щоб від випуску одиничних виробів малих і середніх серій перейти до виробництва масовими серіями. Це відноситься до виробництва комп'ютерів, засобів зв'язку, аудiо- і вiдео-техніки, електроніки. В інших прийдеться змінювати склад виробів у підприємств-постачальників, скажімо, при переході від випуску військових літаків на цивільні.
Конверсiя потребує великих інвестицій, як і скорочування армії вимагає чималих витрат на соціальне забезпечення колишніх військовослужбовців. В наданому зв'язку встає питання про джерела фінансування конверсiї і військової реформи. Бюджетне фінансування в даному випадку недоцільно по наступним причинам:
1. Це не дозволило би позбавитися від бюджетного дефіциту.
2. Немає ніякої гарантії, що бюджетні асигнування будуть витрачені на конверсiю, а не на виробництво непотрібного озброєння.
Проблема вирішується при використанні для конверсiї і працевлаштуванні військовослужбовців вільних капіталів недержавних організацій, а також зарубіжних інвестицій. Таким чином пов'язання стає єдиним цілим рішенням проблеми дефіциту бюджету, інфляції, підприємництва, інвестицій, конверсiї і ринку.
IV.1 Особливості кризи в Україні
Інфляція - це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть такий термін "iнфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо внаслідок його застосування страждають передусім фізичні осіб з фіксованим чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці, практично всі особи найманої праці ).
До цього податку звертаються як до останнього засобу покриття бюджетного дефіциту, коли інші джерела поповнення казни (прямі і непрямі податки, займи на внутрішньому і зовнішньому ринках, продаж держмайна і т. і.) не дозволяють покрити навально зростаючі державні видатки. Перевищення видатків над прибутком, поява дірки в державному бюджеті, масштабна емiсiя пустих грошей, переповнення каналів грошового обігу і бурхливий зростання цін - все це яскраво спостерігається в періоди війн, революцій, інших соціально-економічних і політичних катаклiзмів.
Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш ніж 16,9 разів свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні є реальністю.
Треба визначити, що iнфляційні процеси в нашій країні викликаються не тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч закладалися народногосподарськідиспропорції (між галузями промисловості, що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським виробництвом і т. і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін речовин.
Деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і, відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур (передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 р. р. впритул підійшли до гiперiнфляції.
Уряд був не в змозі стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т. з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати - гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва.
Перетворення в прах заощаджень населення, оборотних коштів підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця, відсутність інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави, безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу карбованця доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до натурального обміну - ось ці "радощі", що несе гiперiнфляція.
IV.2 Гiперiнфляція в Україні.
Деякі кажуть, що ніякої гiперiнфляції в нас немає, що треба підтримувати виробництво і людей. Мов би, нас лякають
Loading...

 
 

Цікаве