WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Проблеми економіки країн, що розвиваються - Курсова робота

Проблеми економіки країн, що розвиваються - Курсова робота

роках.
Збалансоване зростання. Гіпотези зльоту та відсталості привернули увагу дослідників та експертів. Проте необхідно повернути назад і оцінити історію, щоб побачити, чи відповідають ці гіпотези фактам. Ряд спеціалістів вважає, що зростання є збалансованим процесом, коли країни поступово рухаються вперед. За цим підходом, економічний розвиток скоріше скидається на черепаху, що повільно рухається, ніж на зайця, що біжить ривками, і відпочиває, коли втомиться. Ці три підходи зображено на графіку 20-3. Ту ми бачимо, як зліт, гіпотеза відсталості та збалансоване зростання можуть проявитися в трьох країнах: розвиненій - А; країни з середнім доходом - В; країни з низьким доходом - С.
Який з цих трьох поглядів може найточніше пояснити історію? Нобелівський лауреат Сімон Кузнець дослідив історію тринадцяти розвинених країн, заглиблюючись аж до 1800р. Він зробив висновок, що модель збалансованого зростання найбільше відповідає їх історії. Він не виявив значних падінь чи піднесень у економічному зростанні.
Зауважте одну важливу відмінність між цими трьома теоріями. Теорія зльоту твердить, що є зростаюча розбіжність між країнами (окремі летітимуть швидко, тоді як інші не зможуть відірватися від землі.) Гіпотеза відсталості прогнозує конвергенцію, а підхід Кузнеця передбачає приблизно постійну різницю. Статистичні дані, що наведені у таблиці 20-3, показують, що сталося певне зближення рівнів розвитку передових країн і країн, що розвиваються, в останній чверті століття (хоча розвиток окремих країн значною мірою відхилявся від середнього) - наведені темпи зростання найбільше відповідають концепції збалансованого зростання.
7. Динаміка економічного зростання та технологічні зміни.
Як зазначилось, за минулі десятиріччя країнам, що розвиваються, вдалося досягти певних результатів в економічному розвитку. У постколоніальний період значно підвищилися темпи економічного розвитку, почала здійснюватися індустріалізація цих країн. За темпами зростання ВНП у 80 - 90-ті роки вони не поступалися розвинутим країнам з ринковою економікою, а в окремі роки навіть значно випереджали їх.
Так, за оцінками, наприкінці 80-х - початку 90-х років у країнах, що розвиваються, спостерігалися найвищі в світі темпи зростання ВНП. Проте варто звернути увагу на два принципових моменти. По-перше, така тенденція була пов'язана не тільки з високими темпами зростання країн, які розвиваються, а із вкрай низькими темпами зростання ВНП у розвинутих країнах з ринковою економікою й глибоким спадом у країнах, що переходять до ринкової економіки.
По-друге, за середніми темпами зростання країн, які розвиваються, криється дуже істотна регіональна й групова диференціація .
У 60 - 70-х роках країни Латинської Америки були в числі тих, хто мав високі темпи зростання економіки, а у 80-ті роки тут спостерігалося найменше (у регіональному розрізі) зростання ВНП. Лише на початку 90-х років у регіоні з'явилися перші ознаки пожвавлення економіки, знизилась інфляція, покращали перспективи врегулювання заборгованості. Хоч макроекономічні показники стали стабільнішими , ВНП на душу населення цих країн на початку 90-х років був, як і раніше , нижче рівня 1980 р.
Різко знизилися темпи зростання економіки за останнє десятиріччя і в африканських країнах, у 1981 - 1987 рр. вони становили лише 1,8% на рік, у наступні роки дещо зросли. Однак вони були , як і раніше, нижчими, ніж темпи зростання населення, тому у 1980 - 1990 рр. в Африці спостерігалося абсолютне скорочення виробництва на душу населення в середньому на 0,9% на рік.
Країни Азії серед країн, що розвиваються, характеризуються найвищими темпами економічного зростання за останні 30 років. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання у 80-х роках, цей показник більш як у два рази перевищував аналогічний показник Латинської Америки.
Проте й серед азіатських країн спостерігалися різні тенденції економічного розвитку. Країни Західної Азії нафтового буму 70-х років у 80- ті роки відчули серйозні труднощі у зв'язку з падінням цін на енергоносії . У 90-ті роки до них додалися негативні наслідки воєнних дій у Перській затоці. За останні 20 років найбільш динамічним регіоном у світовій економіці є країни Південно-Східної Азії. Вони зуміли досягти у 80-ті не тільки дуже високих середніх темпів зростання ВНП (у середньому більше , ніж 8% на рік ), а й забезпечили небувале високе зростання ВНП на душу населення (6 - 7 % на рік ). Така ж тенденція зберігається й у 90-х роках.
Завданням країн, що розвиваються, є досягнення стабільних темпів економічного зростання . На динаміку їхнього ВНП істотно впивають світові економічні цикли. У період світових економічних криз (середина 70-х років, початок 80- х , початок 90-х) темпи зростання тут також знижувалися .
Стійкість зростаннявизначається не тільки зовнішніми , а й внутрішніми факторами. Тиск традиційного сектора економіки, який функціонує на слабкій технологічній базі , структурні диспропорції та кризи, дезінтеграція національної економіки, вузькість внутрішнього ринку, інші причини (політична нестабільність, стихійні лиха) зумовлюють те, що економічне зростання країн, що розвиваються вкрай нестійке.
Для підвищення темпів зростання економіки велике значення має оптимізація питомої ваги фонду нагромадження у ВНП. Норма нагромадження , тобто питома вага у ВНП тієї вартості , що призначена для підтримки й розширення виробництва, за незмінності інших факторів(НТР, продуктивність праці тощо) визначає параметри економічного зростання.
У країнах-експортерах нафти у зв'язку із зростанням прибутків від експорту енергоносіїв у 70-ті роки спостерігалася дуже висока частка нагромадження у ВНП (понад 60%). У другій половині 80-х років вона істотно знизилась - не перевищувала 25%. Інша тенденція характерна для решти країн, що розвиваються. Норма нагромадження тут підвищилася з 22% на початку 70р. до 28% у 1990р.
Підвищення частки нагромадження має свої межі тому одним із завдань економічної політики цих країн є встановлення оптимальної, тобто економічно обгрунтованої пропорції між частиною вироблюваного продукту, що нагромаджується, й частиною, яка споживається. Важливим засобом досягнення стабільних темпів зростання є посилення ефективного використання фонду нагромадження, зростання капіталовіддачі, підвищення продуктивності праці. Однак роль цих факторів у прирості виробництва країн, які розвиваються , поки що невелика. За рівнем продуктивності праці ці країни істотно відстають від розвинутих країн з ринковою економікою. Характерно, що розрив практично не зменшується. Так, в першій половині 70-х років валове виробництво на одного працюючого у країнах, що розвиваються, становило 7,4% від рівня розвинутих країн з ринковою економікою, в першій половині 80-х років - 7,8% , а наприкінці 80-х - тільки 6,9%. Аналогічно тенденція й у латиноамериканських країнах(відповідно 26,7%, 26,9%, 25,6%.).
Низький рівень продуктивності праці вказаних країн відображає їхню загальну соціально-економічну відсталість і пояснюється незавершеністю індустріалізації, відсталістю структури економіки, дуже слабким освоєнням досягнень НТР, вкрай низьким рівнем інвестицій у людський капітал і багатьма іншими факторами.
Крім фундаментальних факторів: населення, природних ресурсів та капіталовкладень - четвертим важливим фактором є технологія. Тут країни, що розвиваються, мають одну потенційну перевагу: вони можуть сподіватися мати вигоду від запровадження технологій передових країн.
Копіювання технологій.
Loading...

 
 

Цікаве