WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Економічні ресурси: суть, значення. Ресурсний потенціал світу - Курсова робота

Економічні ресурси: суть, значення. Ресурсний потенціал світу - Курсова робота

РОЗДІЛ II

  1. РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

      2.1. Природні ресурси

Природні ресурси є часткою природного середовища, яке сформувалось без участі людини і потім було залучене в господарський оборот. Елементи природного середовища стають для суспільства ресурсами лише на певній стадії розвитку продуктивних сил, коли з'являється потреба в них і можливість їх використання. Так, вода в природному стані є даром природи. Вона знаходиться поза всяким господарським обігом і не підлягає грошовій оцінці. Інша річ, коли вода, взята з джерел зрошення, набуває нової якості під впливом засобів і праці, вкладеної в процесі будівництва та експлуатації каналів і споруд. У цьому випадку вона має певну вартість і є ресурсом для суспільства. Перетворення ж води з продукту природи в зрошувальну означає перетворення її в засіб виробництва.

Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі.

Поряд з грошовою оцінкою суспільство може розрахувати, скільки потрібно витратити праці для придбання (одержання) тих чи інших елементів навколишнього середовища (трудова оцінка ресурсів), який їх обсяг у натуральному вираженні (натуральна оцінка).

Даючи вартісну оцінку елементів природного середовища, необхідно врахувати багато економічних, технічних, географічних, геологічних факторів. Можливе багатоцільове використання більшості елементів природного середовища, що також накладає відбиток на оцінку природних ресурсів. Вибір напряму використання або їх поєднання визначається, як правило, не природними, а соціально-економічними факторами. Майже загальноприйнятим критерієм економічної оцінки всіх видів природних ресурсів в більшості досліджень, що провадяться в цій області, є диференційна рента. Цей показник акумулює в собі оцінки таких факторів, як кількість і місце розташування ресурсів. Дослідження показника диференціальної ренти відкриває шлях для зіставлення різнорідних природних ресурсів і встановлення єдиних цін на природну сировину, за яких чистий дохід буде народногосподарським показником ефективності їх використання. Однак дискусія з цих проблем ще не завершена, продовжують висловлюватись точки зору про відсутність диференціальної ренти в наших умовах і тому безперспективність будь-яких концепцій встановлення цін на природні ресурси. Це помилкова точка зору, оскільки однакова за кількістю та якістю праця, вкладена, наприклад, у різні за якістю земельні ділянки, дає різні економічні результати і за будь-яких умов. Аналогічні результати одержуються і на земельних ділянках з різним географічним положенням відносно районів реалізації готової продукції. Основна ідея рентної оцінки ресурсу полягає в наступному. Рентна оцінка за своїм значенням дорівнює народногосподарським (не галузевим і не індивідуальним) додатковим витратам, які можуть виникнути через вибуття цього ресурсу з експлуатації (наприклад, вичерпання корисної копалини, затоплення сільськогосподарських земель, заміна рекреаційного використання лісу на лісоексплуатаційне тощо). Звичайно ресурс, який вилучається або, навпаки, залучається замість того, що є, називається замикаючим. Ті ресурси, безповоротна втрата яких не супроводжується економічними втратами ні в даний момент, ні в перспективі, одержують нульову оцінку. Позитивну (не нульову) оцінку мають так звані обмежені ресурси, внаслідок прикладення суспільної праці до яких виникає диференціальна рента. Отже, обмежені ресурси - це такі ресурси, для забезпечення необхідної кількості яких потрібна трудова діяльність.

Методика визначення рентної оцінки ще остаточно не розроблена, відсутні самі рентні оцінки і плата за ресурси з урахуванням ренти. Останнє часом призводить до того, що ресурси використовуються нераціонально, між відомствами недостатньо погоджено їх використання.

Ще одним своєрідним підходом до оцінки природних ресурсів є розрахунок ціниприродного ресурсу (землі) на підставі витрат на освоєння угідь. Однак на відміну від оцінки землі на підставі диференціальної ренти при такому підході недораховуються природні, біологічні властивості ґрунту. При такому підході найвищу оцінку будуть мати угіддя, розташовані в несприятливих умовах, оскільки їх освоєння потребує капіталомісткої підготовки. Згідно з першим підходом

ОПР Д.Р. = (1),

де 0ПРдр - оцінка природного ресурсу на основі диференціальної ренти; ДР-диференціальна рента; Ен - норматив ефективності.

Відповідно другий підхід передбачає:

ОПРВ2 = ΣВ0 (2),

де ОПРв2 - оцінка природного ресурсу за витратами на його освоєння; ΣВ0 - витрати на освоєння даного природного ресурсу.

Очевидно, найближче до істини буде стояти оцінка природного ресурсу за агрегатованим показником:

(3),

Нагромаджено широкий досвід грошового виразу економічної оцінки.

За розрахунками академіка С.Г.Струміліна, середня оцінка сільськогосподарських угідь, виходячи із витрат на підготовку до використання 1 га, наприкінці 60-х років становила 135 крб.

За даними С. Д. Черемушкіна, який використовував для оцінки диференціальну ренту, середня оцінка 1 га сільськогосподарських угідь в середині 60-х років становила 309 крб. При цьому оцінка землі була різною в республіках і регіонах (Молдавська РСР - 1780 крб./га, Казахстан - 112 крб./га). Загальна вартість сільськогосподарських угідь становила 188 млрд. крб. (вартість основних фондів без землі на 1 січня 1966 p. - 601 млрд.крб).

За розрахунками Е.С.Карнаухової, середня оцінка сільськогосподарських угідь на 1961-1971 pp. була визначена в 307 крб., а середня оцінка 1 га орних земель - 710 крб. з коливаннями від 187 крб. для Далекого Сходу до 2225 крб. для Середньої Азії.

Ha 1991 p. вартість освоєння 1 га землі під ріллю в Україні в середньому становила 4,8-9,5 тис.крб, під кормові угіддя (сінокоси і пасовища) - 3-4 тис.крб/га. При такій оцінці вартість землі як природного ресурсу перевищила б вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення України в п'ять разів. Це дуже велика сума, однак у цьому є своя перевага з точки зору екології - чим вищий норматив оцінки, тим краще він виконує свою функцію ,щодо охорони аграрних угідь від вилучення їх на несільськогосподарські потреби, сприяє економії цінних земель.

Оцінка землі як природного ресурсу залежить ще й від її господарського використання, тобто від функціонального стану на якийсь конкретний момент. На кінець 1990 р. 1 га землі в центрі середнього міста оцінювався в 1 млн. крб. і в 450 тис. на периферії (в Москві - 1,5-2 млн. і 600 тис.крб відповідно). Це пов'язано з тим, що використання землі для несільськогосподарських цілей в багатьох випадках приносить набагато більшу ренту, ніж у сільському господарстві.

Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою:

(4),

де ОПРЕ - оцінка природних ресурсів енергетична; Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів; Be - вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.

Оцінка лісових ресурсів провадиться у формі так званої лісової такси (тарифу). Це ніби ціна деревини дерев, які ростуть в лісі, вона, за задумом, повинна заміщувати витрати держави на ведення лісового господарства, на виробництво лісу, вирівнювання господарських угідь лісових підприємств. Однак вона не виконує цих завдань передусім тому, що встановлена на недостатньому рівні. Так, у лісах VI поясу 3-го розряду лісова такса на велику деревину ялинки в 1990 р. становила всього 60 к. за 1 м3, а на дрібну - 45 к. при собівартості заготівель 15-20 крб. Для IV поясу лісова такса ще нижча: за велику деревину - 35 к., за дрібну деревину - 22, за ялинову деревину - 25 і за, березову - 16 к. Очевидно, що з точки зору раціонального використання лісових деревних ресурсів їх оцінка повинна встановлюватись, виходячи з оптової ціни такого рівня, щоб була вигідною експлуатація і гірших ділянок лісу, звичайно, може призвести до деякого загального підвищення цін на лісоматеріали, але сприятиме кращому використанню лісу. Лісова такса повинна покривати витрати на лісовідновлення - підготовку ділянок, посадку сіянців, догляд за ними, на боротьбу із заглушенням хвойних посадок малоцінними швидкоростучими породами - осикою, березою тощо.

Для деяких природних ресурсів, наприклад для повітря, вартісна оцінка поки що в принципі незастосовна. Атмосферне повітря у нас безплатне і поки що не такий дефіцит, щоб встановлювати за нього плату.

Економічна оцінка природних багатств повинна врахувати довгострокові народногосподарські результати використання природних ресурсів. Щоб виконати це, необхідно оцінювати всі ресурси на єдиній методологічній основі. Так, в оцінку відновлюваних природних ресурсів, які споживаються, слід включити витрати не Лопе на розвідку і видобуток, диференціальний дохід, одержаний від їх експлуатації, витрати, спрямовані на попередження шкоди середовищу, а й на їх відтворення (наприклад, на вирощування лісу). Якщо ж використовуються не відновлювані ресурси, в оцінку слід включати витрати на створення їх замінників. Оцінку родовища ресурсів за "змішаною" методикою можна назвати повними витратами і позначити через з. Тоді оцінка одиниці природного ресурсу буде розраховуватись за формулою:

Loading...

 
 

Цікаве