WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Глобалізація і її вплив на національну економіку - Курсова робота

Глобалізація і її вплив на національну економіку - Курсова робота

Таке виробництво докорінно відрізняється від того, що базується на машинних засобах виробництва і сировині, і отримує назву "економіка фабричних труб". Суперсимволічна економіка складніша, її структура різнобічніша, а функціонування більш динамічне і ефективне. Та чи не головне тут – зміна самого характеру нової економіки, яке полягає у розширенні кола творення додаткової вартості. Відомий американський дослідник Елвін Тоффлер з цього приводу наголошує: у новій економіці всі створюють додаткову вартість: і одержувач, і інвестор капіталу, і оператор, що натискує на кнопки, і продавець, і розробник систем, і спеціаліст з телекомунікацій. І що особливо важливо, її створює споживач. Вартість виникає внаслідок усієї дії, а не окремого кроку, або процесу" [9]. Принципово, що у цій сукупності стрижневе місце посідає інтелектуальна праця. Знання стає стрижневим чинником сучасного виробництва.

Економіка епохи глобалізму творить свою власну машину як основний засіб виробництва. Проте це своєрідна машина як за конструктивними особливостями, так і кінцевим продуктом. Конструктивно вона складається не з металевих вузлів і деталей, як фабрична машина, а з цілих систем. Серед останніх мережа ринків, банків, промислових підприємств, що миттєво зв'язуються між собою та обмінюються потоками інформації. Продукує така машина не товари, а добробут.

Характеристика виробництва, що складає основну домінанту глобалізації, є недостатньою без його міжнародного контексту. Погодимося з російським дослідником Миколою Косолаповим, який вважає головним наслідком людської цивілізації утворення техносфери – штучного середовища життєдіяльності людини, що припало саме на ХХ століття. Зміст цього феномену не у занадто розвинутих техніці, технологіях і навіть усього матеріального виробництва. Він перебуває в іншій системі координат, а саме: 1) неможливості для провідних промислово розвинених країн, у разі виникнення соціальних або екологічних катастроф, повернутися у доіндустріальний спосіб життя, оскільки це супроводжувалося б вимиранням величезної кількості населення; 2) здатності головних центрів техносфери (США, Японія, ЄС) підтримувати своє існування, спираючись на засвоєння просторово-ресурсного потенціалу усієї планети (звідси, зокрема, "національні інтереси США" у всьому світі); 3) у такій зміні техносферою природного середовища буття людини, що повернення його у доіндустріальне вже неможливе [10]. Таким чином, на планеті наприкінці ХХ століття, крім біоценозу (спільність біологічних форм життя) утворився техноценоз. Замість економічної людини – homo economicus – виникла нова людина – homo technicus, доля якої – все ж нетривале життя. За умов суперсимволічного виробництва і глобалізації вона вже сьогодні поступається більш досконалій особі – homo cognitus. Е. Тоффлер, зокрема, зазначає: місце пролетаря займає "когнітарист".

Суб'єктивна передумова глобалізації має коріння у двох світових війнах. Останні було розв'язано націодержавами, що переслідували інтереси перерозподілу світу, керуючись політико-економічними або політико-ідеологічними мотивами. Втрати у цих війнах понад 50 мільйонів людей, величезні матеріальні збитки та сучасне нагромадження засобів ведення війни викликають тривіальне відчуття страху, небезпеки майбутнього та підштовхують провідників не лише західних держав до інтеграції, отже, розширення і зміцнення глобалізації. Її розгортання зумовлюється також таким: необхідністю збереження загального ринку і єдиної валюти задля збільшення багатства країн-членів; важливістю контролю і стримування німецької потуги шляхом надання іншим країнам певної участі в управлінні Німеччиною; створенням необхідних умов для перетворення Великої Європи на один зі світових центрів сили поряд зі Сполученими Штатами Америки та зростаючими азійськими гігантами. За півстоліття ця співдружність ззовні виглядала, як 6-9-12-15 і нарешті 25 (з 2004 р.) держав, а за суттю пройшла шлях від "Загального ринку" до Європейського Союзу – міждержавного утворення з Єдиною Конституцією (розроблення якої на часі) та майже з усіма міждержавними владними інституціями.

Наука на сьогодні має чимало визначень феномену глобалізації, ми ж з усього їх спектру дамо такі. Коротке, але змістовне, російського вченого М. Чешкова: "Глобалізація – процес з'єднання різних компонентів людства під час його еволюції на противагу процесу диференціації людства" [11]. Більш ґрунтовне і придатне для наших цілей американського дослідника Т. Фридмана, у якого глобалізація – це "нестримна інтеграція ринків, націй-держав і технологій, що дозволяє індивідам, корпораціям і націям-державам досягати будь-якої точки світу швидше, далі, глибше і дешевше, ніж будь-коли раніше... Глобалізація означає поширення капіталізму вільного ринку практично на всі країни світу. Глобалізація має свій власний набір економічних правил, які базуються на відкритості, дерегуляції й приватизації національних економік з метою зміцнення їх конкурентоспроможності і більшої привабливості для іноземного капіталу" [12]. І нарешті, ще одне доволі вдале визначення німецького вченого Ульріха Бека: "...г л о б а л і з а ц і я є, говорячи старомодною мовою, діалектичний процес, який створює транснаціональні соціальні зв'язки і простори, зміцнює локальні культури і сприяє виникненню третіх культур" [13]. Важливо, що дослідник не обмежується саме визначенням глобалізації, а наголошує на її новій якості та відмінності її від інтернаціоналізації, що її так полюбляють комуністичні ідеологи. При цьому У. Бек вдало накреслює широкий спектр цих новел.

Та якими б вдалими були ці та інші визначення, вони не містять вичерпної характеристики глобалізації і не відповідають на питання, чому саме вона на початку нового тисячоліття опинилася в епіцентрі соціального протистояння як окремо у межах країн Заходу і багатьох інших, так і загалом у всьому світі. В останньому, з приводу глобалізації, якщо ще не відбувається зіткнення цивілізацій, то є реальна можливість його.

Глобалізацію найчастіше ідентифікують з якісно новими рівнями інтегрованості, цілісності та взаємозалежності. Ці характеристики перш за все вказують на просторове розширення регулювання суспільних відносин. У глобалізованих країнах регулювання відбувається не лише у межах націодержав, як це було встановлено понад 500 років тому, відтоді, коли утворилася існуюча й до сьогодні Вестфальсько-Філадельфійська система, але й на більш широких міжнародних теренах. Це означає, що у світі утворилася співсуспільність держав, які живуть не тільки за власними законами, але й за своїми загальновизнаними цінностями і стандартами, способом життя і кодексом поведінки. До того ж вони доволі агресивно просувають їх в увесь інший світ. Ця частина світу складає його протоядро. Досвід, до речі, відомий у минулому, коли до сукупності стародавніх грецьких полісів входили негрецькі держави Персія і Карфаген, утворюючи певну міжнародну систему. Цій частині світу американський дослідник Хедлі Булл дає назву "світове суспільство" ("international society") у складі міжнародної системи (international system) [14]. Російський учений В. Пантін це протоядро називає "універсальна цивілізація", або "надцивілізація" [15]. Щоправда не всі дослідники поділяють цю думку [16], але нам вона здається доволі конструктивною і придатною для подальшого аналізу. Факт, що у межах цієї частини світу, зокрема такого її фрагменту, як ЄС, державно-правове регулювання здійснюється за двома паралельно існуючими засадами: національною системою права і державних інституцій та системою міждержавних правових норм і інституцій.

Наступний критерій глобалізації – характер взаємодії держави і суспільства, відображенням якого є та чи інша ступінь свободи та реалізації прав людини. Глобалізація ставить за мету безумовне збереження природних прав і свобод людини. За уявою глобалістів, це наріжний камінь державної політики, на вівтар якої покладається майже усе інше. Приклад, що пересвідчує в цьому, політика держав Євроатлантичного Альянсу в Югославії, коли без відповідних резолюцій ООН проти цієї країни застосували військову силу і таким чином міжнародне право, зокрема принцип невтручання, було принесено у жертву забезпеченню прав і свобод албанського (мусульманського) населення. Отже, цінність прав та свобод людини виявилася пріоритетнішою цінності міжнародного права, за яким досі жила і начебто продовжує жити світ-система.

До узагальнюючих критеріїв глобалізації також слід віднести керованість. Чуємо здивоване: "Що, знову марксистська теза про пізнання суспільних законів, натомість використання їх для творення проекту побудови нового суспільства", "сучасна світова революція" і т. ін. ? Ні, навпаки, ми погоджуємося з послідовною і обґрунтованою критикою з боку К. Поппера Марксового історицизму, яким він називає вказаний підхід К. Маркса до соціального прогресу [17], і маємо на меті концепцію керованості М. Ільїна та В. Іноземцева. Російські дослідники обґрунтовано вважають, що йдеться не про управління світом з боку якогось суб'єкта, хай навіть колегіального і демократичного. Мова йде не про керування світом (world government), а про керованість світу (global government), що знаходить вираз у контрольованому і керованому розвиткові (прогресі), а не у регламентації засобів функціонування інституцій та способів життя [18].

Loading...

 
 

Цікаве