WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Глобалізація і її вплив на національну економіку - Курсова робота

Глобалізація і її вплив на національну економіку - Курсова робота

За цією інтерпретацією глобалізація, з нашого погляду, змістовно виглядає збіднілою, не уособлючою принципово нової якості. Відповідно і наслідки її стають легко прогнозовані, адже зміст модерну упродовж кількох століть висвітлено достатньо глибоко і різнобічно. Якби глобалізація зводилася до тривіальної домодернізації, то взагалі предмет дослідження був би відсутнім і незрозумілим лишалося б, чому саме глобалізація так тектонічно струшує сучасний світ.

Неприйнятною видається комуністична точка зору стосовно глобалізації. Виявляючись на диво послідовною, вона водночас такою ж мірою науково безпідставна. Щодо послідовності, то погляди сучасних комуністів, у тому числі в Україні, не відрізняються від тих, що їх висловив свого часу Володимир Ульянов (Ленін). У 1915 році в роботі "Про лозунг Сполучених Штатів Європи" він з більшовицькою рішучістю відкинув можливість об'єднання країн Європи. В.Ленін, зокрема, твердив: "З точки зору економічних умов імперіалізму, тобто вивозу капіталу і поділу світу "передовими" і "цивілізованими" колоніальними державами, Сполучені Штати Європи при капіталізмі, або неможливі, або реакційні" [2]. Комуністичний стратег при цьому визнавав можливе утворення Сполучених Штатів Світу (а не Європи), але як таку державну форму об'єднання свободних націй, що безпосередньо пов'язувалася зі світовою пролетарською революцією і соціалізмом [3].

Через кілька десятиріч, відчуваючи глибокі зміни, що їх зазнавав світ, особливо в останній чверті ХХ століття, КПРС доходить немовби несподіваних оцінок і висновків. У партійній Програмі, прийнятій ХXVII з'їздом КПРС, йдеться про формування єдиного і взаємозалежного сучасного світу. Визнається також виникнення нових рис і процесів у західному світі. Зокрема, мовиться про зростаючу роль транснаціональних корпорацій, посилення міждержавних зв'язків тощо [4]. Ці сентенції досить символічні, вони засвідчують, що повз зміни, яких у цей час зазнав світ, не змогли пройти навіть такі ортодокси, як радянські комуністи. Під час горбачовської перебудови Шахназаров – один з радників генсека – виявить інтерес до проблеми мондіалізму (утворення світового уряду) і опублікує у центральній пресі аналітичну статтю з приводу цього. Однак усе це переслідувало певні службові цілі: по-перше, засвідчити світовому загалу "творчий характер марксизму"; по-друге, інтерпретувати критичну масу нової соціальної якості, що її нарощував глобалізацією Захід, як загострення третього етапу міфічної загальної кризи капіталізму. Стосовно ж "єдності" і "взаємозалежності" сучасного світу, визнаних програмою КПРС, то вони інтерпретуються на власний кшталт: та ж сама інтернаціоналізація, що переладнає світ на співтовариство соціалістичних держав, де усі житимуть як брати і сестри. На думку комуністичних ідеологів, це становитиме продовження "історії людства", започатковану Радянським Союзом і Світовою Соціалістичною Системою, а все, що було до цього, – "передісторія" – лишиться позаду. Отакий офіційно-комуністичний оптимізм...

Спорідненою певною мірою з вищевказаною є точка зору деяких аналітиків, які претендують на об'єктивне, наукове дослідження феномену глобалізації. Однак, висловлюючи непоодинокі науково достовірні цікаві думки, вони все ж лишаються немовби зашорені у поглядах на предмет і, як наслідок, надають глобалізаційним процесам одномірного негативного, якщо не демонічного змісту. Так, відомий російський дослідник О. Панарін, вносячи чималий доробок до глоблістики, у роботах "Агенти глобалізму" (2000), "Спокуса глобалізмом" (2000) і інших обстоював тезу глобалізації як другого видання колоніалізму. Вона, на думку вченого, "паразитична" і така, що нищить демократію. Рушійними силами цієї глобалізації виступають американський імперіалізм і світовий сіонізм. При цьому єврейське питання, вважає він, загострюється, оскільки на відміну від націодержави, яка забезпечує натуралізацію євреїв і зберігає національну ідентичність, у глобалізованих державах вони "розчиняться у середовищі переможців" [5].

Стрімко охоплюючи світ наприкінці ХХ століття, глобалізація, у крайньому разі, її передумови і окремі складові, зароджується, з нашого погляду, на його початку. Свідченням цього є не стільки вже згадана реакція на зміни у світі з боку комуністичного вождя, скільки роботи, що з'являються на Заході. Пошлемося передовсім на Хелфорда Джона Маккіндера, який у статті "Географічна вісь історії" (1904 р.), хоча й у географічних термінах, та чи не вперше в історії фіксує зламний характер прийдешнього часу, а також те, що 400-річна "Колумбова епоха", яка відзначалася експансією Європи у найдальші куточки світу, добігла кінця. Одночасно, за думкою дослідника, міжнародні відносини набули вигляду "закритої політичної системи... глобальних розмірів (a closed political system of world-wide scope)". Таким чином, робить висновок дослідник, ніякий соціальний вибух, ніякий струс або зміна балансу сил не вщухнуть тепер у "незвіданому" просторі та хаосі варварства", але відчутно здетонують "хоч би й з протилежного кінця земної кулі" [6]. Дещо пізніше, у 1931 р., ці ж таки процеси відзначає Карл Ясперс, який у роботі "Духовна ситуація часу", коли ще невідомі були ні Інтернет, ні ЕОМ, ані рекетно-ядерна зброя, доходить такого висновку: "...Усі технічні та економічні проблеми набувають планетарного характеру" [7].

У другій половині ХХ століття глобалізація стає чи не головним предметом досліджень Римського Клубу. В його межах відомі західні дослідники, а також політики, опікуючись суперечливим характером розвою суспільства та його майбуттям, висловлюють багато глибоких та цікавих думок щодо глобалізації. "Клуб" видає кілька робіт, що на Заході стають справжніми бестселерами. Серед них доповідь комісії "Межі зростання" (1972), доповідь М. Герньє "Третій Світ: три чверті світу", доповідь комісії В. Брандта (тогочасний лідер німецьких есдеків) ""Південь – Північ": програма виживання". Остання ж чверть минулого століття стає ще багатшою на дослідження глобалізації, яка відтепер – незаперечний факт сучасності. Глобосвіт уже обіймає понад мільярд мешканців планети, так званий золотий мільярд. Визначне місце тут посідають роботи Д. Белла, У. Бека, З. Бжезинського, І. Валлерстайна, Р. Робертсона, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, Д. Хелда і багатьох інших. Загальною рисою досліджень цих авторів є те, що їх філософський підмурок становить лібералізм, що, як відомо, виходить з природно-історичного характеру соціального прогресу, правової держави та відокремлення держави і громадянського суспільства. Звідси висновок, що глобалізація – це не що інше, як ліберальна (безкровна) революція. А дехто, небезпідставно, додає: "а ще й неоконсервативна революція".

Вагомим є внесок до глобалістики російських дослідників, серед яких насамперед такі: С. Долгов, В. Іноземцев, М. Ільїн, О. Неклесса, О. Панарін, В. Лапкін, В. Пантін, А. Уткін та багато інших. Їхні дослідження, з нашого погляду, мають у цілому достатні наукові обґрунтування, а наслідком є багато цікавих оригінальних узагальнень і висновків. Водночас деякі з них відзначаються суперечливістю і однобічністю через надмірне захоплення їх авторів ідеями російської виключності та історичної ролі Російської Федерації у сучасних цивілізаційних змінах. Останнім часом проблема глобалізації привертає увагу й українських учених. Окремі роботи уже з'явились, та вагомі досягнення, здається, ще попереду.

Наукова рефлексія глобалізації, на нашу думку, суперечить висновкам, що вона сягає початку Модерну і "супроводжує" його упродовж усієї половини другого тисячоліття. Цю тезу обстоюють непоодинокі автори, але послідовніше від інших американський політолог Р. Робертсон. Він поділяє глобалізацію на п'ять періодів, що охоплюють час з ХV до ХХI століття. Глобалізація у цей спосіб ідентифікується з капіталізмом, від його визрівання і до розповсюдження в усьому світі [8]. Отже, така методологія дослідження мало що додає до існуючого знання. Більш обґрунтованою видається концепція глобалізації як явища, що уособлює новий крок людської цивілізації. Порівняти його можна з тими, що знаменували перехід від Стародавнього світу до Середньовіччя, а від нього до Модерну. Тобто глобалізація – це продукт останнього сторіччя другого тисячоліття. При цьому щонайменше півстоліття знадобилося для визрівання об'єктивних передумов та певного суб'єктивного фактору для цього.

Об'єктивні передумови глобалізації коріняться у матеріальних основах відтворення людської цивілізації, адже за будь-якого суспільного устрою існує певна відповідність між засобами творення людьми матеріальних благ і способами підтримання їхньої життєдіяльності. У даному разі йдеться не про якісь, хоча й важливі, але поодинокі зміни у виробництві, а ті, що забезпечують третю хвилю цивілізації. Першу і другу, як відомо, детермінували відповідно землеробство і фабрика. Землеробство ліквідувало племінні об'єднання, мисливські угруповання та інші форми соціальної організації, замінивши їх на міста-держави, династичні монархії та федеральні імперії. Фабрика спростувала багато з цих організаційних форм, забезпечила масове виробництво і споживання. Як наслідок утворюється націодержава з масовою і представницькою демократією. Конкретно третя (сучасна) хвиля цивілізації забезпечується суперсимволічним виробництвом (інші терміни: інформаційне виробництво, економіка знання).

Loading...

 
 

Цікаве