WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Фіскальна політки держави (Бюджетно-податкова політика) - Лекція

Фіскальна політки держави (Бюджетно-податкова політика) - Лекція

Тема. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ.

(Бюджетно-податкова політика).

План.

1. Цілі та засоби економічної політики.

2. Фіскальна політика. Мультиплікатори фіскальної полі-

тики.

3. Автоматичні стабілізатори та дискреційна стабіліза-

ційна політика.

4. Державний бюджет та бюджетне обмеження.

5. Фіскальні дефіцити.

6. Державний борг.

7. Формування системи державного регулювання економіки

України.

1. Цілі та засоби економічної політики.

Цілі економічної політики можуть узгоджуватися демок-

ратично, пошуками компромісу в процесі зіткнення і поєднання

інтересів різних суспільних груп. Але для такого узгодження

необхідно мати розвинені інститути демократії. Іншим способом

узгодження інтересів є авторитарне прийняття рішень щодо

цілей економічної політики. Здавалось би, демократичне при-

йняття рішень - це завжди добре, а авторитарне - погано. Про-

те, виявляється демократичний спосіб нерідко має суттєвий не-

долік: він хибує на так званий "перерозподільчий ефект", коли

в результаті намагання задовольнити одночасно всіх втрачає-

ться практична значущість певних кроків, заходів економічної

політики. Окрім того, якщо демократичні рішення приймаються

більшістю голосів, то інтереси меншості часто-густо взагалі

не враховуються. І в цьому разі стирається відмінність між

демократичними і авторитарними: адже і в першому, і в другому

випадках інтереси певних суспільних груп при формуванні еко-

номічних цілей можуть виявитись проігнорованими.

Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати

якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомим

італійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття

Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або кри-

терію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства

досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді,

коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту

хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік

оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в резу-

льтаті прийнятя рішень має досягатися покращення умов хоча б

одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погі-

ршуються.

У даному разі критерії Парето сформульовано в такий

спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми -

координації цілей екомічної політики. Адже забезпечення доб-

робуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним роз-

поділ ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у

економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне зна-

чення, може бути застосований і до інших проблем, там, де

йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за

Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про

оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація

міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого

В.Парето.

Для пояснення умов оптимальності в обміні використано

"криві байдужості". Передбачається, що дві людини володіють

певною кількістю благ, а їх "криві байдужості" мають такий

вигляд (система графіків 1).

Y Графік А Y Графік В

m

N N

3 3

2 2

1 1 h

0 0

M x

Система графіків 1

Пояснення до графіків:

1. На графіку А зображено "криві байдужості" першого

учасника обміну, на графіку 2 - другого.

2. Перший учасник має певного товару х у кількості ОМ і

хоче його обміняти на товар у. Другий учасник володіє ОN у і

сподівається обміняти його на товар х.

3. Варіант обміну на "кривих байдужості", позначений на

обох графіках цифрою 1, , для обох суб'єктів обміну є прийня-

тим, але гіршим порівняно з варіантами 2 та 3.

"Криві байдужості" обох суб'єктів обміну можна поєднати

на одному графіку, повернувши графік В на 180 таким чином,

щоб точки М та N співпали (графік 1).

Y x

m O

P

n

C1

Q1

N y

C Q

O

M x

Графік 1

Пояснення до графіка:

1. У результаті поєднання графіків утворилась площина

РС1NC1 всередині та межі якої кожна точка відображає такий

обмін, який є прийнятим для обох сторін.

2. Найгірший варант обміну для першого суб'єкта пред-

ставлений точками відрізка РСМ, але водночас він є найкращим

для другого. Оскільки і на межі утвореної площини нічий інте-

рес не обмежується, то досягається відповідність критерієві

Парето. Найгірший варіант обміну, але який усе ж задовільняє

інтереси другого суб'єкта, представлений точками відрізка

РС1N.

3. Кожен із суб'єкті вобміну намагатиметься покращити

свій стан: перший - пересуваючись від першої "кривої байду-

жості" до другої і третьої, тобто праворуч вгору, другий,

навпаки, пересуваючись ліворуч-униз.

4. Торгівля, що не порушує жодного інтересу і оптимізує

обмін, може відбуватись у будь-якій точці лінії СС1, що є

геометричним місцем точок дотику "кривих байдужості".

Тепер на осі х графікаС позначимо ресурси (доходи), що

ними володіє кожна група, а на осі у - добробут. Тоді лінія

РСМ відображатиме вже існуючий рівень добробуту, тобто ту ме-

жу, на яку може погодитись перша група у найгіршому варіанті,

а РС1N - межа добробуту другої групи. Природно, що кожна гру-

па хоче покращити свій добробут. Рішення щодо цілей, які за-

безпечуватимуть добробут у точках на лінії СС1, відповідатиме

критерію Парето. У точці С добробут першої групи залишиться

на вихідному рівні, а другої досягне найбільш бажаного рівня.

У точках Q та Q1 кожна з груп покращить свій добробут. У

точці С1 друга група залишиться на вихідному рівні, тоді як

перша досягне найбільшого добробуту.

Засоби економічної політики.

Для характеристики засобів економічної політики можна

застосувати різні критерії. Наприклад, критерії часу. Пом-

ічено, що засоби короткотермінової економічної політики сто-

суються головним чином сукупного попиту, а довготермінової -

пропозиції. І це зрозуміло: адже для того, щоб змінити пропо-

зицію, слід збільшити виробничий потенціал, що передбачає

структурну перебудову економіки. Останнє потребує значного

часу. Для того ж, щоб змінити попит, достатньо здійснити гро-

шову емісію або змінити ставки податку. При добрій орган-

ізації для проведення таких заходів не треба багато часу.

Традиційно засоби економічної політики поділяються на

економічні і адміністративні. Критерієм такого поділу є без-

посередність впливу засобу на мету. При застосуванні еко-

номічних засобів у суб'єктів економіки залишається певна сво-

бода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.

За всіх відмінностей економічних та адміністративних засобів

між ними є дещо спільне: жоден економічний засіб не може

здійснитися без адміністративних зусиль - певних законодавчих

актів та дій органів виконавчої влади.

Наведемо деякі з економічних засобів, розподіливши їх за

напрямами економічної політики.

Бюджетно-податкова політика здійснюється через податкові

ставки та пільги, розподіл податкових надходжень за рівнями

бюджетної системи(місцевим, середнім та центральним), певну

структуру витрат, балансуавння бюджетів тощо.

Заходами грошової політики є норми банківських резервів

та міжбанківських кредитів, норми процента за облігаціями та

терміни їх випуску, регулювання грошової бази. Завдяки цим

заходам досягається збільшення(або зменшення) сукупного по-

питу, стимулювання (або стримування) виробництва через вплив

на кредит та інвестиції тощо.

У межах соціальної політики як засоби використовуються:

диференційоване оподаткування доходів, обов'язкове страхуван-

ня по безробіттю та втраті працездатності, різні види соц-

іальної допомоги. В результаті цих заходів забезпечується

необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи,

обмежується безробіття, гарантується здійснення соціальних

програм (підтримки сім'ї, забезпечення житлом, підвищення

рівня освіченості та культури тощо).

Засобами зовнішньоекономічної політики є податки, про-

центи за інвестиціями, пільги виробникам, що працюють на

експорт, зміни у валютному курсі. Наслідком використання цих

засобів може стати стимулювання або обмеження експортних мож-

ливостей держави.

До типових адміністративних засобів належать: планування

обсягів виробництва та цін для підприємств, через які

здійснюється природна державна монополія, антимонопольне ре-

гулювання та протидія затуханню конкуренції, розробка дер-

жавних норм та стандартів (мінімальної зарплати, якості ви-

робів, шкідливих викидів у довкілля), ліцензування експорту,

консервування частини національних ресурсів, обмеження вироб-


 
 

Цікаве

Загрузка...