WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Проблеми економіки країн, що розвиваються - Курсова робота

Проблеми економіки країн, що розвиваються - Курсова робота

населення.
Коефіцієнти народжуваності, смертності і приросту населення для деяких країн наведені у табл. 1.
Ряд бідних країн Африки та Азії бідні на природні ресурси, і ті землі та корисні копалини, якими вони дійсно володіють, мають бути розподілені серед значної кількості населення. Можливо, найціннішим природним ресурсом країни, що розвивається, є орні землі. Як показує таблиця 20-1, більшість робочої сили зайнята у сільському господарстві. Отже, продуктивне використання землі - з відповідними добривами і обробітком, сівозмінами - забезпечує зростання обсягу виробництва бідної країни. Крім того, форма землеволодіння є ключем, який стимулює фермерів робити інвестиції у капітал та технології, щоб збільшувати урожайність земель. Якщо фермери мають власну землю, вони прагнуть робити такі удосконалення, як іригаційні системи та використовувати прогресивні методи обробітку землі.
Очевидно, що руки людей однакові в усьому світі, однак працівники в розвинених країнах мають значно більше капіталу, капіталоозброєність їх праці набагато вища, що збільшує їх продуктивність.
Нагромадження капіталу вимагає відмови у поточному споживанні протягомдесятиліть. Тому виникає перешкода, бо найбідніші країни і так близькі до фізичного мінімуму у споживанні. Коли країна бідна, то зменшення поточного споживання для забезпечення майбутнього здається неможливим.
У розвиненій економіці від 10 до 20% доходу йде на нагромадження капіталу, і навпаки, найбідніші аграрні країни часто здатні заощаджувати лише 5% національного доходу. Більше того, значна частина цього невисокого рівня заощаджень йде на забезпечення житлом та простими знаряддями праці зростаючого населення. Тільки мала частка доходу залишається для економічного зростання.
Нехай країні вдалося підвищити норму заощаджень. Якщо навіть так, то необхідно багато десятиліть, щоб нагромадити кошти для залізниць, електростанцій, устаткування, фабрик та інших капітальних товарів, що є основою виробничої структури суспільства.
Капітал, що вкладений в інфраструктуру. Коли ми говоримо про капітал, ми не повинні зосереджуватися тільки на вантажних автомобілях та прокатних станах. Великі інвестиції передують індустріалізації чи навіть ефективному збуту сільськогосподарських продуктів.
Приватній економіці, щоб розвиватися, потрібний капітал, вкладений в інфраструктуру. Це великомасштабні проекти, що передують торгівлі та комерції - автомобільні шляхи, залізниці, іригаційні споруди, заходи щодо поліпшення охорони здоров'я тощо. Все це потребує значних інвестицій. Жодна мала або сімейна ферма не може збудувати залізничну мережу; будь-яке приватне підприємство не може сподіватися отримати прибуток з телефонної системи чи системи зрошення, бо вигоди від цих інвестиційних проектів поширюються на всю економіку.
Часто ці проекти приносять вигоду, що обумовлена зовнішніми обставинами, і яку приватні фірми не можуть відчути. Наприклад, районний сільськогосподарський консультант може допомогти усім фермерам у районі; або програму охорони здоров'я, запроваджуючи щеплення людей від тифу та дифтерії, захищає й тих, хто не щеплений. В кожному разі неможливо для окремої фірми визначити суспільні вигоди, бо вона не може збирати внески з тисяч або навіть мільйонів тих, хто отримує економічну вигоду.
Тому саме уряд має втручатися і забезпечувати необхідні кошти й ініціативу та гарантувати інвестиції в інфраструктуру.
4. Проблеми економічного розвитку.
Сказати, що країни повинні стимулювати швидке зростання капіталу та техніки, ще не означає відповісти на запитання, які ці ключові складові розвитку мають застосовуватися. Серед значної кількості питань, що виникають при плануванні і розвитку, зосередимося на чотирьох проблемах, які постійно постають: співвідношення між промисловістю та сільським господарством, роль експортної орієнтації, ризик надмірної спеціалізації та роль ринку.
Індусріалізація та сільське господарство. У багатьох країнах доходи міського населення більш ніж у двічі вищі, ніж сільського населення.
І в багатих країнах більша частина продуктивних сил зосереджена, зокрема, в обробній промисловості. Отже, можна дійти, що індустріалізація є скоріше причиною, ніж наслідком достатку.
Необхідно остерігатися висновків, які спричиняють помилку post hoc. Інколи можна почути: "Багаті палять сигари, але куріння ще не робить вас багатою людиною". У такий самий спосіб економічно недоцільною для бідної країни наполягати на створенні національної авіалінії або великого прокатного стану. Це не є фундаментальною необхідністю економічного зростання.
Урок багатолітніх спроб прискорити індустріалізацію за рахунок сільського господарства примусив аналітиків оцінити заново роль сільського господарства. Індустріалізація може бути капіталомісткою, збираючи робітників у переповнених містах, і часто створюючи високий рівень безробіття. Підвищення продуктивності праці у сільському господарстві, можливо вимагає менше капіталу, забезпечуючи водночас зайнятість надлишкової робочої сили.
Справді, якби Бангладеш могла збільшити продуктивність праці в сільському господарстві на 20%, то це більше зробило б для вивільнення ресурсів для створення умов для відпочинку, ніж спроба створити власну металургійну промисловість, що витісняє імпортовані метали.
Зовнішня та внутрішня орієнтація. Фундаментальні питання економічного розвитку стосуються місця країни в міжнародній торгівлі. Чи повинні країни, що розвиваються самі задовольняти свої потреби, замінюючи більшу частину імпорту власним виробництвом? Ця політика відома як стратегія заміщення імпорту. Чи повинна країна намагатися підвищувати продуктивність і конкурентоспроможність своїх товарів, освоювати іноземні ринки та стимулювати експорт? Таку політику називають політикою експортної орієнтації. Політика заміщення імпорту була досить популярна в Латинській Америці. Така політика найчастіше створює високі митні бар'єри навколо обробних галузей промисловості, щоб місцеві фірми могли виробляти і продавати товари, які інакше б імпортувалися. Наприклад, Бразилія встановила високі мита на автомобілі, щоб заохотити фірми складати власні автомобілі, а не імпортувати набагато дешевші автомобілі з Північної Америки та Японії.
Спеціалісти зазначають, що таке субсидіювання зміщення імпорту обмежує конкуренцію, гальмує інновації та підвищення продуктивності праці, утримує реальний
Loading...

 
 

Цікаве