WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Методологія, принципи та завдання прогнозування й макроекономічного планування - Реферат

Методологія, принципи та завдання прогнозування й макроекономічного планування - Реферат

прогнозування базується на дослідженні закономірностей економічних процесів розширеного відтворення.
Одним з найважливіших етапів складання прогнозу є підготовка для уряду пропозицій з розробки конкретних заходів державного регулювання та впливу на економіку. Держава може застосовувати пільгові податки, відсотки за кредит, порядок нарахування амортизації тощо. Вона також може вводити та використовувати й інші дійові важелі: бюджетні інвестиції, субсидії, дотації. За необхідності можуть вводитися певні державні обмеження, які стосуються матеріальних, грошових чи інших потоків, а саме: квоти, мито, контрактні чи державні замовлення та інше.
Останнім етапом прогнозування є коригування прогнозу з урахуванням реальних діючих економічних регуляторів.
У багатьох країнах велике значення надається плануванню розвитку, яке охоплює функції, характерні для планової діяльності держави в розвинутих капіталістичних, колишніх соціалістичних країнах та країнах, що розвиваються.
Під "розвитком" згідно з теорією планування маються на увазі сукупність інституціональних змін і зростання. Іншими словами, планування розвитку спрямоване на досягнення й підтримку високих темпів економічного розвитку в результаті поетапного реформування організаційно-правових структур з метою забезпечення більш високого рівня життя населення шляхом кількісних та якісних змін у виробництві. У тому випадку, коли економіка побудована на плюралізмі форм власності та принципах вільної конкуренції, під економічним розвитком слід розуміти, як правило, не тільки забезпечення виробництва більшої кількості товарів і послуг, а й підвищення їх якості.
Важливою функціональною складовою планування розвитку є державне регулювання, в основі якого діє фінансова система, обмежена рамками річного бюджету. Воно окреслює діючі в даний момент економічні можливості держави, визначаючи тим самим середньо- та довгострокову перспективи її економічної політики.
Якщо основним завданням поточного державного регулювання є підтримання рівноваги стану економіки, необхідного для реалізації політики економічного зростання, то до числа важливих завдань індикативного планування входить забезпечення високих і стійких темпів зростання економіки за рахунок структурних зрушень.
Найважливішим об'єктом планування є сукупний попит. У загальному випадку він являє собою опосередковану й лімітовану грошовими доходами суспільну потребу. Пропозиція - це адекватне матеріальне забезпечення платоспроможного попиту. На взаємодії попиту та пропозиції побудована система ринкових відносин, яка поступово розширює сферу свого впливу, та механізм саморегуляції, динаміку якого необхідно враховувати при досягненні певного економічного розвитку.
Існують два основних механізми державного впливу на величину сукупного попиту та сукупної пропозиції: через структурний перерозподіл національного доходу та за допомогою контролю над рівнем виробничих витрат підприємств.
Такі виробничі витрати, як вартість спожитої сировини, матеріалів, палива, розмір амортизаційних відрахувань і т. д. є головними автоматичними регуляторами сукупного попиту та сукупної пропозиції, їх скорочення веде, як правило, до зменшення витрат, а отже, і фонду відшкодування вибулого основного й оборотного капіталів у складі валового суспільного продукту, збільшуючи відповідно обсяги національного доходу (сукупного попиту) і кінцевого продукту (сукупної пропозиції).
Прямий вплив на сукупну пропозицію можливий шляхом зміни податків і субсидій. Збільшення податків з підприємств призводить до зростання питомих виробничих витрат і, як наслідок, до скорочення сукупної пропозиції. Слід відзначити, що в реальній дійсності економіка реагує як на кожну складову економічної політики, так і на їх результативний вплив, тобто на ефективність.
У процесі аналізу структурних зрушень у сукупному суспільному продукті України виділялося два періоди - до та після 1980 р. Слід зазначити, що під час першого періоду відбувалися інтенсивні структурні зміни в напрямі зростання в сукупному суспільному продукті питомої ваги промисловості, транспорту, зв'язку, торгівлі та громадського харчування, сільського господарства. Особливості структурних зрушень у сукупному суспільному продукті України в той період певною мірою позначилися на динаміці ефективності суспільного виробництва.
При формуванні господарських пропорцій та аналізі їх взаємозв'язку з параметрами економічного зростання актуальним є дослідження функціональних структурних зрушень. Проведені дослідження показали, що зміна темпів зростання національного доходу, виробництва валового суспільного продукту, матеріальних витрат, основних виробничих фондів, чисельності зайнятих у матеріальному виробництві та співвідношення темпів зростання суттєво вплинули на продуктивність праці, фондовіддачу й матеріаломісткість. Економічна структура є не тільки результатом, а й фактором економічного зростання. Це зумовлює необхідність зведеної кількісної оцінки структурних зрушень та їх результатів.
Спираючись на прийоми аналізу структурних зрушень та їх впливу на кінцеві результати економічного розвитку, науковці приступили до розробки наукових положень і методик формування перспективної економічної структури господарства України.
Таким чином, відбуваються кількісні та якісні зміни у виробництві, які впливають на кінцевий результат і сприяють економічній стабілізації, а потім - поступовому економічному зростанню. Це не тільки зростання обсягів виробництва та накопичення, а й якісне вдосконалення факторів виробництва (особистих, речових, нематеріальних), що забезпечують задоволення потреб людей. Тому необхідно мати такий механізм державного впливу на економіку, який забезпечував би найбільший економічний ефект. Планування розвитку якраз і покликане відіграти роль такого механізму.
Список використаної літератури:
1. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник.- К.: Вища шк., 1995.- 471 с.
2. Деловое планирование (Методы, организация, современная практика): Учеб. пособие / Под ред. В. М. Попова.- М.: Финансы и статистика, 1997.- 368 с.
3. Дополнительные методические рекомендации к разработке государственного плана экономического и социального развития СССР на 1986-1990 годы.- М.: Госплан СССР, 1984.- 440 с.
4. Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.- К.: МАУП, 1997.- 60 с.
5. Економіка України: потенціал, реформи, перспективи: В 5 т. Т. 3. Макроеко-номічна політика, прогнозування і державне регулювання економіки / За ред. В. Ф. Бесєдіна, М. Ю. Гончар.- К.: НДЕІ Мінекономіки України, 1996.- 44 с.
6. Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.- 2-е изд.- К.: МАУП, 1998.- 272 с.
7. Калина А. В., Осокина В. В. Экономическая теория и практика хозяйствования.- К.: МАУП, 1997.- 308 с.
8. Киселева В. В. Плановые расчеты по моделям экономического роста.- М.: Экономика, 1971.- 95 с.
9. Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его разработки.- М.: Экономика, 1968.- 247 с.
10. Кравченко Ю. И., Цыба Г. ?. Прогнозирование и планирование макроэкономики: Учеб. пособие.- Кременчуг: Изд. центр "Сербо", 1997.- 189 с.
Loading...

 
 

Цікаве