WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Антимонопольної політики в регульованій ринковій економіці - Курсова робота

Антимонопольної політики в регульованій ринковій економіці - Курсова робота

вона була суцільно монополізованою - адже для планової економіки монополізм є засобом існування. Тому першочерговим завданням стало як можна скоріше усунути економічний монополізм,демонополізувати економіку.
Закон України "Про Антимонопольний комітет України" говорить, що в нашій країні існує Антимонопольний комітет, який є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємств та споживачів від його порушень (Глава І. Загальні положення. Стаття 1. Антимонопольний комітет України). Основним завданням Антимонопольного комітету України є: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, покладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень; сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки (Глава І. Загальні положення. Стаття 3. Завдання Антимонопольного комітету України.) [20,3].
Критерій визначення монополіста зазначено в Законі України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності." Монопольним вважається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35% і яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [10,9].
При визначенні конкретної стратегії та тактики демонополізації економіки Антимонопольний комітет, інші органи повинні були виходити з того, що фактично в Україні мав місце монополізм трьох типів.
По-перше, наявна сфера природних монополій. До неї належать транспортування нафти і газу трубопроводами, передача та розподіл електроенергії, користування залізничними коліями та об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування, зв'язок загального користування, централізоване водо- та теплопостачання, централізоване водовідведення та деякі інші. Усунення у цій сфері монополізму є неможливим, залишається лише його звуження за рахунок відокремлення ринків дійсно природної монополії від суміжних, потенційно конкурентних (наприклад, відокремлення ринку перевезень залізничним транспортом від ринку послуг користування залізничними коліями), або за рахунок впровадження принципово нових технологій, які здатні задовольняти ті ж потреби, функціонуючи в конкурентному середовищі (наприклад, впровадження супутникового телефонного зв'язку або електричного опалення приміщень).
По-друге, монополізація значної кількості ринків була обумовлена певними об'єктивними економічними причинами, головним чином пов'язаними з природними бар'єрами вступу, такими, як велика фондоємність, обмеження за попитом, лімітованість ресурсів тощо, хоч в багатьох випадках самі ці причини були наслідком структурних диспропорцій, нераціонального географічного розміщення виробництва. Головне те, що ці причини монополізації швидко усунути не можна.
Найбільш яскравим прикладом такого становища може бути ситуація в машинобудуванні і металообробці, де питома вага монополізованих ринків за станом на 1994 рік сягала 97,7%, чи в медичній промисловості, де вона становила 75,7% [12,3].
Реальним і досить швидким засобом демонополізації таких ринків могло б бути їх відкриття потоку продукції іноземного походження, але його можливі негативні наслідки для вітчизняного виробництва вимагають надзвичайної обережності при прийнятті рішень. У будь-якому випадку можливість переключення покупця (якщо збільшується ціна) на імпортний товар істотно обмежує можливості для зловживань з боку монопольних утворень на цих ринках (це те, що в економічній теорії називають "ситуацією оспорюваності ринку").
Але поряд з цим на багатьох ринках Існував третій тип монополізму, коли численні суб'єкти господарювання, котрі цілком могли існувати самостійно і конкурувати між собою, були штучно, "з метою більшої зручності в управлінні", об'єднані в структури, що завдяки своїм організаційним і фінансовим важелям фактично були монопольними утвореннями, іноді - надпотужними. Так, в галузі автомобільного транспорту існувало спочатку єдине республіканське об'єднання, згодом перетворене на 25 територіальних виробничих об'єднань, до складу яких входило 357 автотранспортних підприємств, і єдине об'єднання по виконанню міжнародних перевезень. До корпорації "Укрбуд" входило 902 з наявних 2,5 тис. будівельних підприємств України, які виконували 35 видів підрядних робіт, 10 з них займали монопольне положення на відповідних ринках [12,3].
У таких галузях переробної промисловості АПК як цукрова, олійно-жирова, хлібопекарська, м'ясопереробна, молочна, спиртова, кондитерська та в деяких інших кожне підприємство, що входило на правах структурного підрозділу до того чи іншого об'єднання, виробляло відносно незначну частку товарної продукції (від 0,1 до 26,1 відсотка). Але в результаті включення більшості підприємств переробної галузі АПК до різних видів об'єднань, котрі поєднали господарські функції з функціями координації та контролю щодо виробництва, постачання, збуту продукції окремих підприємств, була суттєво обмежена конкуренція між підприємствами. 15 об'єднань переробної промисловості АПК виступали як надмонополії на відповідних ринках, їх наявність мала особливо негативні наслідки саме тому, що у цій галузі перехрещуються інтереси як сільських товаровиробників, так і споживачів агропромислової продукції. Аналогічне становище мало місце і на регіональних ринках, де налічувалося більше 120 регіональних об'єднань (підприємств), які у своєму складі мали більше 1500 технологічно незалежних структурних підрозділів [12,3].
У цілому, в 1994 році в Україні діяло більше тисячі різного роду об'єднань державних підприємств. Подолання такого монополізму не потребувало додаткових інвестицій, тут достатньо було проявити політичну волю.
Стан монополізму в економіці України обумовив різноманітність шляхів демонополізації, сформульованих у Державній програмі демонополізації економіки і розвитку конкуренції, прийнятій Верховною Радою України в грудні 1993 року. В ній поряд зі структурними засобами демонополізації, тобто тими, які передбачали зміну структури учасників ринку, а саме: децентралізацію управління, поділ державних монопольних утворень, ліквідацію державних організаційних структур монопольного типу, - передбачено і більш складні, неструктурні дії, спрямовані на зміну структури відповідних ринків, не зачіпаючи структури суб'єктів господарювання, які на них вже працюють. До них належать зниження або зняття бар'єрів, що обмежують вступ суб'єктів господарювання на існуючі ринки, та стимулювання вступу на монополізовані товарні ринки нових суб'єктів господарювання.
Антимонопрльний комітет України не наділений повноваженнями щодо безпосереднього
Loading...

 
 

Цікаве