WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Інфляція, її шкідливий вплив на економіку різних країн та України окремо; антиінфляційнї заходи - Курсова робота

Інфляція, її шкідливий вплив на економіку різних країн та України окремо; антиінфляційнї заходи - Курсова робота

яка була в доінфляційний період. І це є свідченням того, що штучне підвищення цін і спричинена ним інфляція не розв`язує економічних проблем, а лише створює ілюзію їх розв`язання. [ 13 ]
Інфляція веде і до знецінення заощаджень населення, які по суті є їх нагромадженою заробітною платою. І це знецінення відбувається рівно в стільки разів, на скільки підвищилися за цей час ціни. Різниця від цього знецінення йде в касу держави, банків і комерційних структур.
При цьому дуже часто урядові особи, маскуючи цей перерозподіл доходів населення, всю вину покладають на інфляцію. А оскільки інфляція представляється як стихійне лихо, з яким невтомно бореться держава, то й винних нема. Очевидно, винні самі вкладники, які довірили державі свої важко зароблені гроші. Мало того, що держава під малі проценти користувалася грішми, розв`язуючи свої проблеми, і, за законом, мала б відповідати за їх збереження, вона тепер ще й переклала вину на інфляцію. Стихію ж не посадиш на лаву підсудних.
Насправді держава, користуючись тимчасово вільними коштами, побудувала фабрики, заводи, виробила товари, які тепер продає за монопольно високими цінами. Таким чином, заощадження населення не згоріли, не зникли. Їх не "з`їла" інфляція. Вони існують тепер у формі мерседесів, лімузинів, рахунків в швейцарських банках і т. д. Їх привласнили ті, хто протягом 2-3 років з рядових громадян перетворилися в мільярдерів, а зараз хочуть приватизувати все національне багатство країни.
Держава, яка за законом несе відповідальність за збереження заощаджень населення, в умовах інфляції повинна постійно їх індексувати відповідно до темпів інфляції. Джерелом цієї індексації є товари, вироблені за допомогою позичених грошей, які тепер вже продаються за завищеними цінами. І нова сума індексованих заощаджень повинна дорівнювати тій сумі грошей, яка тепер потрібна для покупки тієї кількості товарів, яку можна було придбати в доінфляційний період за заощаджені гроші,
Отже, в скільки разів зросли ціни на товари, в стільки разів повинна бути індексованою і сума заощаджень. Саме в стільки разів і обезцінились заощадження населення під впливом дії цього чинника. Як уже зазначалось, ціни в 1995 р. зросли порівняно з 1990 р. приблизно в 100 тис. разів. В стільки ж разів повинні були б відбутись і індексації заощаджень.
Але, на жаль, держава не поспішає виконувати свій обов`язок перед населенням. Виданий в кінці 1994 р. Президентом України Л. Кучмою указ про індексацію заощаджень населення збільшує їх лише в 2 200 разів.
Але навіть прості розрахунки вказують на помилковість таких тверджень. Наприклад, якщо у вас на ощадній книжці у 1991 році була 1000 карбованців, то, враховуючи і ту індексацію, котра уже була до цього (в 1,4 раза), ваша сума зросте до 2 680 тисяч. Якщо за 1 000 карбованців ви могли тоді придбати 25 пар жіночих чобітків, то за ці індексовані гроші - хіба що одну пару. Аналогічне і з іншими товарами, як і з продуктами харчування. Адже на ринку по суті діють старі ціни 1991 року, щоправда, збільшені в 100 тисяч разів. То ж для розрахунку коефіцієнта індексації заощаджень не треба вдаватися у якісь складні формули. Так варто порівняти, що можна було придбати за певну суму грошей тоді, ще до інфляції, і яка сума грошей потрібна для придбання цього товару тепер.
Індексовану суму, як зазначається в указі Президента України, вкладник не може взяти готівкою, щоб таким чином купити необхідні товари. Гроші йому видадуть у формі сертифікатів, призначених для приватизації майна. Тому пенсіонер, який кровавими мозолями заробляв усе життя свої заощадження, щоб забезпечити власну старість, змушений стати капіталістом, власником засобів виробництва, які йому уже ні до чого. І щоб одержати живі гроші, він повинен йти з цим капіталом (сертифікатом) на ринок і продавати його.
Такий складний шлях повернення грошей вкладникам пояснюють потребами уникнення нової інфляції. Якщо замість карбованців видадуть сертифікати, то вони можуть бути продані за реальні, існуючі уже в обігу гроші, а, отже, така індексація грошей не вимагає додаткової емісії грошей. Але цю ж саму проблему можна розв`язати, якщо запропонувати вкладникам купити за сертифікати або чеки необхідні їм товари. І нарешті держава сама може продавати на аукціоні своє майно і виручені гроші повертати вкладникам, як це роблять банкроти в усіх країнах світу, а не доручати цю справу тим же пенсіонерам, які не обізнані з таємницями комерції.
І тут, поряд з тим, що держава грубо порушила свої обов`язки перед вкладниками, перекладає роботу на них, ставиться все ж та мета, що й при підрахунку коефіцієнта індексації - поставити людину у таке становище, щоб вона продала свій сертифікат за безцінь. А на поверхні все буде виглядати так, ніби уряд виконав свій обов`язок, індексував заощадження, а вкладник одержав їх. Та залишився ні з чим зі своєї вини, бо не зумів вигідно продати свій сертифікат. Насправді ж людина залишилася обдуреною своєю рідною державою двічі: спочатку за допомогою інфляційного механізму, а потім її антиінфляційними заходами.[ 16 ]
Часто урядові особи запитують, де взяти гроші, щоб повернути їх вкладникам. І бачать тільки один вихід - емісія грошей, яка приведе до ще більшої, небувалої в світі інфляції. І свідомо не бачать другого, зовсім простого, але єдино вірного шляху розв`язання цієї проблеми - вилучити награбоване у злодіїв і повернути його власникам, як це робиться в усіх країнах світу. При цьому слід покарати тих, хто допустив це розкрадання народного добра, як це робиться завжди щодо рядових членів суспільства. Люди не винні, що це майно розікрали, вивезли і продовжують вивозити за кордон і т. д. Держава повинна була забезпечити надійну охоронунаціонального багатства і соціальну справедливість в суспільстві. Тут є конкретні люди, які проводять ту чи іншу політику, а, отже, вони й повинні відповідати за її наслідки.[ 6 ]
3.Шляхи подолання негативних наслідків інфляції,антиінфляційні заходи держави.
Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення, адже підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до зменшення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.
Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з другого - призводять до погіршення господарської кон`юнктури та зростання безробіття.[ 1 ]
Концепція оберненої залежності інфляції й зайнятості (безробіття) найповніше розроблена в працях англійського економіста А. Філіпса. На основі ретельного
Loading...

 
 

Цікаве