WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМакроекономіка → Ринок праці та соціальна політика - Реферат

Ринок праці та соціальна політика - Реферат

діяльності. Така модель повинна передбачати заходи соціального захисту населення у випадку безробіття, здійснення політики сприяння зайнятості та прискоренню адаптації населення до вимог до ринкової економіки.
Складність утвердження нових принципів політики зайнятості обумовлена, з одного боку, інерційністю громадської свідомості, консерватизмом господарників та управлінців, а з іншого - ілюзорним уявленням про те, що перехід до ринкової економіки може автоматично вирішити всі накопичені проблеми у сфері зайнятості.
Основна увага в політиці зайнятості має звертатися на формування конкурентоздатності всіх груп економічно активного населення як основи забезпечення високої мобільності найманих працівників і підприємців до коливань ринкової кон'юнктури. Політика зайнятості має бути погоджена з пріоритетами і темпами структурної перебудови, націлена на активізацію вивільнення надлишкової робочої сили з підприємств, її перерозподіл у галузі і сфери пріоритетного розвитку або надання кожному економічно активному члену суспільства можливості заняття підприємницькою діяльністю чи індивідуальною працею.
В основі теоретично обгрунтування державного регулювання зайнятості населення лежать положення кейнсіанської теорії, згідно з якою зменшеннябезробіття повинно досягатися за рахунок державної стимулюючої фінансової політики. Проте, слід врахувати, що така політика, крім позитивного впливу на економіку, виявила побічні негативні наслідки - підвищення цін, тобто інфляцію. Таким чином, інфляція є тією ціною, яку економіка повинна сплатити за зниження безробіття.
Дослідження показали, що існує досить тісний зв'язок між безробіттям та інфляцією. Збільшення безробіття знижує інфляцію і навпаки. Тобто між інфляцією і безробіттям має місце обернена залежність.
Вплив держави на рівень та динаміку національного виробництва методами політики експансії (фіскальної чи монетарної) - основний елемент механізму державного регулювання зайнятості населення. Іншим його елементом є державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов'язане з виникненням безробіття. Таке регулювання спирається на спеціальні державні програми, основною метою яких є не загальне зростання виробництва, а створення додаткових умов для працевлаштування безробітних. Тому пріоритетними заходами держави в регулюванні зайнятості населення мають бути такі: 1) забезпечення ефективної зайнятості; 2) координація заходів, які застосовуються в політиці регулювання; 3) створення різних умов для громадян у використанні їх права на працю; 4) соціальне партнерство через сумісність інтересів держави, профспілок та підприємців; 5) міждержавне співробітництво з питань регулювання потоків робочої сили. сукупність зазначених заходів закладає основу формування державних програм зайнятості населення і механізму регулювання цієї сфери.
Програмний метод регулювання зайнятості реалізується за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості.
Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, які охоплюють як окремі категорії населення, так і специфічні випадки загрози безробіття. Головною метою таких програм є скорочення або запобігання зростанню чисельності безробітних.
Програми сприяння зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійної підготовки молоді та допомоги безробітним.
1. Програми суспільних робіт охоплюють окремі категорії населення, регіони, періоди часу і поділяються на два види: програми трудомістких суспільних робіт та програми суспільних робіт, які мають певну соціальну спрямованість.
Перший вид суспільних робіт спрямовується на мобілізацію надлишкової робочої сили для створення інфраструктури в сільській місцевості (будівництво сільських доріг, дрібних об'єктів, житла та об'єктів соціально-культурного призначення, захист земель і проведення лісонасаджень тощо), а також проведення різних робіт у містах (будівництво та ремонт доріг, шкіл та лікарень, робота в дитсадках, вирощування овочів тощо).
Другий вид програм суспільних робіт охоплює оплачувані муніципальною владою (місцевими органами влади) послуги людям похилого віку та інвалідам, догляд за дітьми, допомогу при обслуговуванні хворих, одиноких престарілих громадян тощо.
2. Програми професійної підготовки молоді спрямовані на надання допомоги молоді в отриманні професійної підготовки та підвищенні кваліфікації.
3. Програми допомоги безробітним охоплюють насамперед категорії безробітних, що не мають роботи протягом тривалого часу.
Одним з дійових засобів сприяння зайнятості з боку держави є надання субсидій. Підприємствам надаються від держави субсидії для доплат до заробітної плати працевлаштованим безробітним, а також субсидії на профпідготовку безробітних. Держава також адекватно стимулює підприємства у випадку працевлаштування та профпідготовки молоді.
Програми сприяння зайнятості - це динамічний інструмент активної політики зайнятості. Термін їхньої дії розрахований, як правило, на період від шести місяців до двох і більше років. Більшість таких програм фінансується з державного бюджету. Крім того, окремі спеціальні програми можуть фінансуватися і через податкову систему (податковий кредит, податкові відрахування, повернення податків тощо). Програми сприяння зайнятості розробляються на державному, регіональному та місцевому рівнях. Контроль за їх реалізацією здійснюється відповідними органами державної влади.
Другий напрям (гнучкі форми зайнятості) передбачає створення умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать: встановлення для працездатного населення вигідніших форм та режимів праці; допомога підприємствам у маневруванні кількістю та якістю робочої сили, у вирішенні проблем, пов'язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних працівників, іммігрантів тощо. Гнучкі форми зайнятості включають:
- використання різноманітних нестандартних режимів як повного, так і неповного робочого часу;
- облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані члени сім'ї);
- використання у процесі виробництва нестандартних робочих місць та організації праці (надомна праця, працівники на виклик тощо);
- упровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники) тощо.
3. Кінцевою метою функціонування суспільного
Loading...

 
 

Цікаве