WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛогіка → Логіка Давньої Індії - Реферат

Логіка Давньої Індії - Реферат


Реферат з логіки
на тему:
Логіка Давньої Індії
Уже в давніх упанішадах ("Чхандогья", "Мундака") "…йдеться про існування кількох самостійних видів знання…, в переліку яких крім Вед і різних магічних мистецтв згадуються хронологія, логіка (риторика), етимологія, граматика, наука чисел, астрономія, військова наука" [І].
Виникненню логіки в Індії сприяли філософські диспути, на яких представники різних течій відстоювали свої погляди і спростовували думки опонентів. Тому логіка тривалий час була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва.
В історії індійської логіки виділяють три основних періоди, по-різному окреслюючи хронологічні рамки.
За В. Донченко
- перший період VI ст. до н.е. - II-III ст. н.е.;
- другий період. II-III ст. - Х ст.;
- третій період: XII-XVII ст. За М. Коадаковим [34]:
- перший період (рання буддистська логіка) - VI-V ст. до н.е. - II ст. н.е.;
- другий період (діяльність шкіл вайшешика і ньяя) - ПІ-У ст.;
- третій період (розквіт буддистської логіки) - VI- VIII ст.
Перший період
Уже в ранній буддистський період (буддистська логіка до Дигнаги) були написані трактати про те, як ефективно вести диспути. При цьому в центрі уваги стояло питання про сутність, види та місце виголошення промов. Важливого значення надавалося психології мислення (не радили виступати з промовами у стані перевтоми, суму, гніву чи якогось іншого сильного збудження) і власне ораторському аспекту промови. Зверталась увага й на логічну переконливість промов та необхідність дотримання правил логіки
Тогочасні мислителі розрізняли шість видів промов :
- промова про себе;
- красива промова, що дає насолоду (художнє слово);
- промови диспутів, у яких співбесідники, втягнуті в дискусію, висловлюють протилежні думки з приводу певної тези,
- "дурна промова", в якій викладається хибне вчення;
- правильна промова, яка узгоджується з істинним ученням і ставить за мету донести до слухачів істинне знання;
- промова, в якій викладається істинне вчення,
Вважалось, що перший І другий види промов можуть бути як "хорошими", так і "дурними"; і з цим треба рахуватися. Третій і четвертій - завжди "дурні", тому їх необхідно уникати, А п'ятий і шостий - завжди "хороші", їх треба завжди застосовувати.
Різнили промови і за місцем виголошення:
- перед царем;
- перед правлячими;
- на великому зібранні;
- перед тими, хто добре знає вчення;
- перед брахманами,
- перед тими, хто любить слухати істинне вчення.
Прикрашенням промови вважали і такі моменти: високий авторитет її автора, довір'я і прихильність до нього, готовність вислухати виступ з боку аудиторії, відсутність боязні в оратора; знання помилок супротивників і переконання в перевагах своєї тези,
Крім того. існували інші вимоги: під час дискусії мають добре працювати пам'ять і розум, виявлятися кмітливість;
підкреслювалася важливість виразності промови, зокрема чіткості дискусії. Рекомендувалось утікати ущипливих зауважень, не дратуватися. не гніватися, не грубіянити.
Детально було розроблено і вчення про недоліки промов. Виділялося кілька груп недоліків, до першої входили:
- визнання своєї власної помилки й істинності тези супротивника;
- різні форми ухилення від продовження дискусії;
- синтетичний недолік, який містив такі дев'ять різновидів промов: промова навмання, шалена, темна, непомірна (надто коротка чи надмірно тривала), бездумна (що містила десять різновидів, зокрема доповідь, доведення, яке саме потребує доведення, доповідь, що ґрун-тується на алогічних чи хибних доктринах), суперечна, неясна, нескладна.
Перед тим, як розпочинати дискусію, рекомендувалося
попередньо визначити такі обставини:
- чи буде дискусія мати якусь користь;
- чи чесний, неупереджений учасник дискусії;
- чи має він знання і чи здатний належно вести Дискусію.
При негативній відповіді на ці питання радили уникати дискусії.
Щодо власне логічного змісту промови ("базису", або "опори" учасників дискусії), в останній розрізняли два елементи: те, що необхідно довести, і саме доведення.
Доказуване може бути або суб'єктом, сутністю, або атрибутом, якістю. В першому випадку стверджується чи заперечується існування чогось (йдеться про судження, які зараз називають екзистенцій ними), а в другому - стверджується чи заперечується, що певна властивість або якість належить чи не належить суб'єкту (сучасні атрибутивні суд-ження).
Доведення складається з восьми складових (їх перелік і визначення в різних джерелах різні): речення, основа (підстава), приклад, однорідність, різнорідність, пряма (безпосередня) перцепція, висновок, авторитет.
Речення - теза, в якій висловлюється певна точка зору на ге, що має бути доведене
Воно або ґрунтується на науковому знанні, або є результатом незалежної інтуїції, або почутим від когось. Речення - це положення, яке учасник дискусії приймає добровільно і яке потребує доведення. Воно має висловлюватися так, щоб бути зрозумілим іншим людям. Мається на увазі логічний суб'єкт, поняття про предмет думки, той предмет, що є носієм властивостей і якостей.
Основа - логічна підстава, яка випливає з прикладу, однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку і авторитету.
Коли об'єкт, який має бути доведеним, не є очевидним, то основа полягає у знаходженні таких моментів, які Зроблять його пізнаним.
Приклад - наведення загально визначених або прийнятих наукою положень.
Однорідність - складова доведення, що виявляється в подібності
сутності, атрибутів, причини і наслідку
Сюди ж відносили і "застосування" - логічне правило, що полягало в наведенні інших фактів, які належать до того самого класу чи роду, для доведення атрибута логічного суб'єкта.
Різнорідність - складова доведення, що полягає у взаємному розрізненні сутності, атрибутів, причини і наслідку.
Пряма перцепція - безпосереднє сприйняття відповідного пред-мета.
Її відмітними рисами є очевидність, незалежність від уяви і помилок. До таких помилок відносили:
- приймати один предмет за інший (наприклад, міраж - за дійсність);
- вбачати в елементарному якийсь комплекс (так, уві сні людина може бачити два місяці замість одного);
- вважати, ніби предмет має певну форму, тоді як насправді він ЇЇ не має (наприклад, бачити вогняне колесо при швидкому обертанні предмета, що горить),
- помилка сприймання (при розладі органів чуття);
- приписування невластивої дії чому-небудь (наприклад, уявний рух дерев, коли швидко повз них проїжджаєш).
Висновок - розпізнавання об'єкта за умови, що він безпосередньо не сприймається.
При цьому називали такі види висновку:
- висновок про наявність об'єкта на підставі наявності його ознаки (наприклад, про наявність вогню на підставі наявності диму);
- висновок про існуваннянеприйнятого з існування сприйнятого або із частини якоїсь сутності про несприйнятя частину (скажімо, виводити минуле з теперішнього або існування воза з існування його частини, наприклад, колеса тощо);
- виведення із дії її причини (наприклад, якщо предмет, який ми бачимо здалеку, нерухомий, то робимо висновок, що це - дерево, а якщо він рухається, то це - людина);
- коли ми знаємо про взаємозв'язок багатьох речей і з наявності деяких з них робимо висновок про існування інших (наприклад, з факту народження робимо висновок про смерть);
- виведення понять, які співвідносяться як причина і наслідок. Висновок виражає наше переконання у чомусь понад те, що випливає з безпосередньої перцепції.
Авторитет - вчення мудреців, положення, викладені у священних книгах.
З усього сказаного випливає, що ранньобуддистська логіка була вплетена в загальнофілософські концепції, залежала від їх засад. До того ж, навіть у системі теорії ораторського мистецтва, риторики елементи логіки були незначними епізодичними вкрапленнями.
Другий період.
Loading...

 
 

Цікаве