WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛогіка → Судження - Реферат

Судження - Реферат

3.Складні судження утворюються шляхом поєднання між собою простих суджень за допомогою логічних сполучників (кон'юнкції, виключаючої і невиключаючої диз'юнкції, імплікації та еквівалентності). Природною мовою названі логічні сполучники виражаються за допомогою граматичних сполучників "і", "та", "або-або", "або" ("чи"), "якщо..., то...", "тоді і тільки тоді, коли...".

1) Єднальні (кон'юнктивні) судження — це такі судження, які утворені з двох суджень за допомогою сполучника "і" (або "та").

Дано деякі судження А та В. Припустимо, що вони семантично незалежні одне від одного, тобто істинність або хибність А не викликає істинності або хибності В, і навпаки. Тоді судження "А і В" є функцією істинності суджень "А" та "В". Це означає, що істинність або хибність судження "А і В" повністю визначається істинністю і хибністю складових його суджень А та В.

Можливі такі комбінації кон'юнктивних суджень та їх результатів:

А

В

А і В (А  В)

І

І

І

І

Х

Х

Х

І

Х

Х

Х

Х

Єдиною умовою істинності кон'юнктивного судження є істинність обох складових цього судження.

2) Розділові (диз'юнктивні) судження бувають двох видів:

а) виключаючо-розділові судження (строга диз'юнкція) — це такі судження, які утворюються з будь-яких двох інших суджень за допомогою логічного сполучника "або...або".

Зміст цього сполучника полягає в тому, що він поєднує несумісні судження. ВРС істинне, коли одна зі складових частин істинна, а інша — хибна, і хибне, коли обидві складові частини його хибні.

А

В

Або А, або В (А В)

І

І

Х

І

Х

І

Х

І

І

Х

Х

Х

б) невиключаючо-розділові судження (нестрога диз'юнкція) утворюються з будь-яких двох суджень за допомогою сполучника "або", що припускає сумісність суджень.

НВРС істинне, коли істинні обидва його компоненти, або коли одне з них істинне, а друге — хибне. НВРС хибне тоді, коли є хибними обидва компоненти судження.

А

В

А або В (А  В)

І

І

І

І

Х

І

Х

І

І

Х

Х

Х

3) Умовні (імплікативні) судження утворюються з будь-яких двох інших суджень за допомогою логічного сполучника "якщо..., то..." Його формула: "Якщо А, то В". А називається основою, або антецедентом, В — наслідком, або консеквентом.

Умовне судження хибне тоді, коли його основа — істинна, а наслідок — хибний, і істинне в усіх інших випадках.

А

В

Якщо А, то В (А  В)

І

І

І

І

Х

Х

Х

І

І

Х

Х

І

Приклад: — якщо 2 2 = 4, то сніг білий (І)

(І) (І)

— якщо 2 2 = 5, то сніг білий (І)

(X) (І)

— якщо 2 2 = 5, то сніг чорний (І)

(X) (X)

— якщо 2 2 = 4, то сніг чорний (X)

(І) (X)

4) Судження еквівалентності утворюється з будь-яких двох інших суджень за допомогою логічного сполучника "тоді і тільки тоді, коли ...". Воно істинне, коли обидва складові судження є істинними або коли вони обидва є хибні, і хибне в усіх інших випадках.

А

В

А тоді і тільки тоді, коли В (АВ)

І

І

І

І

Х

Х

Х

І

Х

Х

Х

І

Два судження називаються взаємозаперечними або суперечними одне одному, якщо одне з них істинне (І), а друге — обов'язково хибне (X).

Взаємозаперечними є такі пари суджень:

а

а

І

Х

Х

І

1) А — О "Всі S є Р" і "Деякі S не є Р";

2) Е — 1 "Жодне S не є Р" і "Деякі S є Р";

3) "Це S є Р" і "Це S не є Р".

Заперечення бувають внутрішніми і зовнішніми. Внутрішнє заперечення означає невідповідність предиката суб'єктові. Зовнішнє — заперечення усього судження.

Література

  1. Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997. — 88 с.

  2. Гетманова А. Д. Логика: Учеб. для студентов пед. институтов. — М.: Владос, 1995. — 303 с.

  3. Збірник вправ і задач з логіки: Методичні рекомендації / Укл. С. Ф. Марценюк. — К.: Вища школа, 1991. — 52 с.

  4. Ивин А. А. Логика. — М.: Учеб. пособие. — М.: Знание, 1997. — 240 с.

  5. Ивлев Ю. В. Логика: для вузов. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 272 с.

  6. Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів і аспірантів. — К.: Абрис, 1997. — 350 с.

  7. Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. — М.: Юрист, 1995. — 256 с.

  8. Кондаков Н. И. Логический словарь. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. — 466 с.

  9. Кузина Е. Б. Практическая логика. — М.: Триада, Лтд., 1996. — 160 с.

  10. Кэррол Л. Логическая игра: Пер. с англ. — М.: Наука, 1991. — 192 с.

  11. Курбатов В. И. Логика: Учеб. пособие. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. — 320 с.

  12. Мельников В. Н. Логические задачи. — Одесса: Вища школа, 1989. — 344 с.

  13. Петров Ю. А. Азбука логического мышления. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. — 104 с.

  14. Руденко К. П. Логіка. — К.: Вища школа, 1976. — 320 с.

  15. Светлов В. А. Практическая логика. — Учеб. пособие. — СПб.: МиМ, 1997. — 576 с.

  16. Тофтул Н. Г. Логіка: Посібник. Для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Академія, 1999. — 336 с.

  17. Упражнения по логике: Учеб. пособие. — М.: Юрист, 1993. — 136 с.

  18. Формальная логика: Учеб. для филос. фак-тов университетов. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. — 359 с.

  19. Хоменко І. В. Логіка—юристам: Підручник. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 392 с.

Loading...

 
 

Цікаве