WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛогіка → Логіка Давньої Індії (Реферат) - Реферат

Логіка Давньої Індії (Реферат) - Реферат

Реферат з логіки

на тему:

Логіка Давньої Індії

Уже в давніх упанішадах ("Чхандогья", "Мундака") "...йдеться про існування кількох самостійних видів знання..., в переліку яких крім Вед і різних магічних мистецтв згадуються хронологія, логіка (риторика), етимологія, граматика, наука чисел, астрономія, військова наука" [І].

Виникненню логіки в Індії сприяли філософські диспути, на яких представники різних течій відстоювали свої погляди і спростовували думки опонентів. Тому логіка тривалий час була тісно пов'язана з риторикою, теорією ораторського мистецтва.

В історії індійської логіки виділяють три основних періоди, по-різному окреслюючи хронологічні рамки.

За В. Донченко

— перший період VI ст. до н.е. — II—III ст. н.е.;

— другий період. II—III ст. — Х ст.;

— третій період: XII—XVII ст. За М. Коадаковим [34]:

— перший період (рання буддистська логіка) — VI—V ст. до н.е. — II ст. н.е.;

— другий період (діяльність шкіл вайшешика і ньяя) — ПІ—У ст.;

— третій період (розквіт буддистської логіки) — VI— VIII ст.

Перший період

Уже в ранній буддистський період (буддистська логіка до Дигнаги) були написані трактати про те, як ефективно вести диспути. При цьому в центрі уваги стояло питання про сутність, види та місце виголошення промов. Важливого значення надавалося психології мислення (не радили виступати з промовами у стані перевтоми, суму, гніву чи якогось іншого сильного збудження) і власне ораторському аспекту промови. Зверталась увага й на логічну переконливість промов та необхідність дотримання правил логіки

Тогочасні мислителі розрізняли шість видів промов :

— промова про себе;

— красива промова, що дає насолоду (художнє слово);

— промови диспутів, у яких співбесідники, втягнуті в дискусію, висловлюють протилежні думки з приводу певної тези,

— "дурна промова", в якій викладається хибне вчення;

— правильна промова, яка узгоджується з істинним ученням і ставить за мету донести до слухачів істинне знання;

— промова, в якій викладається істинне вчення,

Вважалось, що перший І другий види промов можуть бути як "хорошими", так і "дурними"; і з цим треба рахуватися. Третій і четвертій — завжди "дурні", тому їх необхідно уникати, А п'ятий і шостий — завжди "хороші", їх треба завжди застосовувати.

Різнили промови і за місцем виголошення:

— перед царем;

— перед правлячими;

— на великому зібранні;

— перед тими, хто добре знає вчення;

— перед брахманами,

— перед тими, хто любить слухати істинне вчення.

Прикрашенням промови вважали і такі моменти: високий авторитет її автора, довір'я і прихильність до нього, готовність вислухати виступ з боку аудиторії, відсутність боязні в оратора; знання помилок супротивників і переконання в перевагах своєї тези,

Крім того. існували інші вимоги: під час дискусії мають добре працювати пам'ять і розум, виявлятися кмітливість;

підкреслювалася важливість виразності промови, зокрема чіткості дискусії. Рекомендувалось утікати ущипливих зауважень, не дратуватися. не гніватися, не грубіянити.

Детально було розроблено і вчення про недоліки промов. Виділялося кілька груп недоліків, до першої входили:

— визнання своєї власної помилки й істинності тези супротивника;

— різні форми ухилення від продовження дискусії;

— синтетичний недолік, який містив такі дев'ять різновидів промов: промова навмання, шалена, темна, непомірна (надто коротка чи надмірно тривала), бездумна (що містила десять різновидів, зокрема доповідь, доведення, яке саме потребує доведення, доповідь, що ґрунтується на алогічних чи хибних доктринах), суперечна, неясна, нескладна.

Перед тим, як розпочинати дискусію, рекомендувалося

попередньо визначити такі обставини:

— чи буде дискусія мати якусь користь;

— чи чесний, неупереджений учасник дискусії;

— чи має він знання і чи здатний належно вести Дискусію.

При негативній відповіді на ці питання радили уникати дискусії.

Щодо власне логічного змісту промови ("базису", або "опори" учасників дискусії), в останній розрізняли два елементи: те, що необхідно довести, і саме доведення.

Доказуване може бути або суб'єктом, сутністю, або атрибутом, якістю. В першому випадку стверджується чи заперечується існування чогось (йдеться про судження, які зараз називають екзистенцій ними), а в другому — стверджується чи заперечується, що певна властивість або якість належить чи не належить суб'єкту (сучасні атрибутивні судження).

Доведення складається з восьми складових (їх перелік і визначення в різних джерелах різні): речення, основа (підстава), приклад, однорідність, різнорідність, пряма (безпосередня) перцепція, висновок, авторитет.

Речення — теза, в якій висловлюється певна точка зору на ге, що має бути доведене

Воно або ґрунтується на науковому знанні, або є результатом незалежної інтуїції, або почутим від когось. Речення — це положення, яке учасник дискусії приймає добровільно і яке потребує доведення. Воно має висловлюватися так, щоб бути зрозумілим іншим людям. Мається на увазі логічний суб'єкт, поняття про предмет думки, той предмет, що є носієм властивостей і якостей.

Основа — логічна підстава, яка випливає з прикладу, однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку і авторитету.

Коли об'єкт, який має бути доведеним, не є очевидним, то основа полягає у знаходженні таких моментів, які Зроблять його пізнаним.

Приклад — наведення загально визначених або прийнятих наукою положень.

Однорідність — складова доведення, що виявляється в подібності

сутності, атрибутів, причини і наслідку

Сюди ж відносили і "застосування" — логічне правило, що полягало в наведенні інших фактів, які належать до того самого класу чи роду, для доведення атрибута логічного суб'єкта.

Різнорідність — складова доведення, що полягає у взаємному розрізненні сутності, атрибутів, причини і наслідку.

Пряма перцепція - безпосереднє сприйняття відповідного предмета.

Її відмітними рисами є очевидність, незалежність від уяви і помилок. До таких помилок відносили:

— приймати один предмет за інший (наприклад, міраж — за дійсність);

— вбачати в елементарному якийсь комплекс (так, уві сні людина може бачити два місяці замість одного);

— вважати, ніби предмет має певну форму, тоді як насправді він ЇЇ не має (наприклад, бачити вогняне колесо при швидкому обертанні предмета, що горить),

— помилка сприймання (при розладі органів чуття);

— приписування невластивої дії чому-небудь (наприклад, уявний рух дерев, коли швидко повз них проїжджаєш).

Висновок - розпізнавання об'єкта за умови, що він безпосередньо не сприймається.

При цьому називали такі види висновку:

— висновок про наявність об'єкта на підставі наявності його ознаки (наприклад, про наявність вогню на підставі наявності диму);

— висновок про існування неприйнятого з існування сприйнятого або із частини якоїсь сутності про несприйнятя частину (скажімо, виводити минуле з теперішнього або існування воза з існування його частини, наприклад, колеса тощо);

— виведення із дії її причини (наприклад, якщо предмет, який ми бачимо здалеку, нерухомий, то робимо висновок, що це — дерево, а якщо він рухається, то це — людина);

— коли ми знаємо про взаємозв'язок багатьох речей і з наявності деяких з них робимо висновок про існування інших (наприклад, з факту народження робимо висновок про смерть);

— виведення понять, які співвідносяться як причина і наслідок. Висновок виражає наше переконання у чомусь понад те, що випливає з безпосередньої перцепції.

Авторитет — вчення мудреців, положення, викладені у священних книгах.

З усього сказаного випливає, що ранньобуддистська логіка була вплетена в загальнофілософські концепції, залежала від їх засад. До того ж, навіть у системі теорії ораторського мистецтва, риторики елементи логіки були незначними епізодичними вкрапленнями.

Loading...

 
 

Цікаве