WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛогіка → Мислення і мова (Реферат) - Реферат

Мислення і мова (Реферат) - Реферат

Мова символів, що використовується в певних галузях знань, має міжнародне значення, полегшуючи обмін науковою інформацією.

У формулах, які виражають структуру думок, одні символи замінюються іменами конкретних предметів, взятих з тих чи інших предметних галузей, інші — містяться (не замінюються) також у всіх конкретних за змістом думках, що мають дану структуру. Перші символи (знаки) називаються логічними змінними, другі — логічними постійними (константами). Останні зберігають свої властивості для будь-яких предметних галузей. У формулі "Всі 5 є Р" логічні змінні — "5" і "Р", а логічні постійні — "всі" та "є".

При побудові строгої логічної теорії символами позначаються не лише логічні змінні, а й логічні постійні. Цим не тільки досягають скороченого запису, а й усувають багатозначність слів, що виражають логічні зв'язки, постійні. Так, у наведених судженнях зв'язка "є" виражає різні логічні зв'язки:

  • Всі прямокутні ромби є квадрати.

  • Атом є подільний.

  • Прут є ріка.

    У першому судженні слово "є" виражає відношення рівнозначності понять, у другому — включення підмножини в множину, в третьому — відношення елемента множини до множини. Відношення між суб'єктом і предикатом (логічним підметом і логічним присудком) у таких судженнях позначаються різними символами.

    Логічні змінні, на місце яких підставляють найрізноманітніші судження, що характеризуються лише з точки зору їх істинності чи хибності, будемо позначати буквами а, Ь, с тощо. Логічні змінні, на місце яких підставляють слова, які фіксують властивості і відношення, — буквами 5, Р, К. Логічні змінні, на місце яких підставляють імена, що означають індивідуальні предмети, позначатимемо за допомогою символів х, у, г тощо. Зазначимо, що поняття, які відображають властивості і відношення предметів, у логіці називають предикатами.

    6. Види і типи мислення.

    У філософській та психологічній літературі дається класифікація мислення за типами, видами, засобами на певних підставах. Так, до типів мислення відносять конкретне і абстрактне, інтуїтивне і дискурсивне, наочно-образне і концептуальне (понятійне, системне).

    Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній данності людині.

    Абстрактне мислення — це розумовий процес сходження від конкретного до абстрактного, тобто, пізнаючи конкретний предмет чи явище, суб'єкт пізнання абстрагується (лат. аЬзігакііо - уявне відвертання) від несуттєвого в предметі і виділяє суттєве, яке фіксується засобами мови у формі понять (абстракцій). Головна особливість абстрактного мислення — це оперування абстрактними поняттями і на їх підставі створення нових абстракцій за допомогою логічних методів аналізу, синтезу, узагальнення тощо.

    Дискурсивне (лат. сіівсигзиз - міркування) — це розсудливе, обгрунтоване попереднім знанням мислення. Поняття "дискурсивне мислення" ще має значення як "логічне", "обгрунтоване", "доказове", тобто мислення, яке доводить певні положення з точки зору їхньої істинності, переконливості.

    Недискурсивне мислення — це інтуїція та уявлення. Термін "інтуїція" (лат. іпіиШо - пильно, уважно дивитись) має дуже багато значень. У сучасній літературі його вживають у таких значеннях:

    • миттєве осягнення сутності речей, миттєве розуміння чогось, миттєвий умовивід;

    • передбачення оптимального варіанта в пошуку, передчуття проблеми;

    • згадування, раптова здогадка;

    • здатність швидко розглянути суть питання;

    • здатність до синтезу знання;

    • загальний погляд або узагальнене сприйняття;

    • інсайт, або відкриття;

    • підсвідомий розум, який дає істину, обминаючи логічні міркування і доведення.

    Отже, інтуїція — це такий розумовий процес, який миттєво охоплює істину (суть проблеми, питання, задає напрям пошуку та ін.) без суворого логічного доведення і приводить до нового знання. В цьому розумінні інтуїція (інтуїтивне мислення) протиставляється дискурсивному (абстрактно-логічному) мисленню, яка "досягає" істини більш довгим шляхом на підставі доведення і спростування.

    На рівні двох універсальних типів відображення дійсності у мозку людини — чуттєвого, наочно-образного та абстрактно-логічного мислення — вирізняють чуттєву та інтелектуальну інтуїцію.

    Уявлення — це інтелектуальна здатність відтворювати образи минулого, також створювати образи майбутнього у певній понятійній формі. Залежно від функціональної ролі, уявлення поділяють на творчі і нетворчі. Наприклад, здатність уявити собі образи минулого (згадувати минуле) є не творчою, а репродуктивною уявою, проте створення образів майбутнього є, безумовно, проявом творчої уяви.

    Види мислення — практичне (емпіричне) і теоретичне, професійне (як єдність практичного і теоретичного мислення). їх різновидами є буденне і наукове, філософське і художнє, інженерне і технологічне, і т.д.

    В історії філософії поділ мислення людини на практичне і теоретичне вперше був здіснений філософами античності (Платон, Арістотель), в Новий час Кант, Гегель та інші філософи визначали особливості практичного і теоретичного мислення, їх функції.

    Практичне мислення формується і розвивається у процесі безпосередньої життєдіяльності людини. Воно нерозривно зв'язано з конкретними діями, які здійснює людина в таких видах діяльності як гра, навчання, професійна робота, суспільна праця і виконує функцію обгрунтування діяльності. Психологи називають практичне мислення "мисленням в дії".

    Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних завдань і проблем; на вирішення проблемних ситуацій, які виникають перед людиною або соціальною групою; інтелектуальну підготовку до фізичного перетворення дійсності — постановка мети, складання плану дій, пошук засобів, необхідних для досягнення мети.

    Термін "практичне мислення" також використовують у значенні як доцільне, обумовлене лише метою і діями людей. Для характеристики практичного мислення можна скористатись принципом середньовічного філософа У .Оккама — "Не множити сутність без потреби".

    Київський логік А.Т.Ішмуратов при аналізі практичних розсудів, які опредмечують практичну думку, називає наступні особливості — розсудливість, раціональність, доцільність, логічність.

    Розсудливість означає, що людина обговорює сама з собою або з кимось іншим способи виконання діяльності, її результати і можливі наслідки, тобто осмислює по суті діяльність, яку вона здійснює.

    Раціональність означає оцінку діяльності людиною, яка практично реалізує певний план, програму, схему, норму поведінки і т.д. Раціонально мисляча людина завжди співвідносить свою практичну діяльність з ідеальними планами, схемами, нормами і дає оцінку в певному контексті і ситуації.

    Доцільність означає дію, яка оцінюється як засіб для досягнення мети. Синонімом терміну "доцільність" є термін "корисність" ("Корисно займатися спортом", "Доцільно частіше бувати на свіжому повітрі").

    Логічність означає, наскільки логічно зумовлена (обгрунтована) та або інша діяльність, поведінка, чи виводиться вона з необхідністю із попередньої; чи імпульсивна вона, чи логічно обгрунтована попереднім планом, програмою.1

    В практичних розсудах (висловлюваннях і умовиводах) головним є усвідомлення і доведення про необхідність, або бажаність, або потрібність здійснення певних дій. Бажаність, потрібність, необхідність, доцільність є вихідними положеннями (принципами, постулатами), на підставі яких у сфері практичного мислення логічно обґрунтовується здійснення планів і програм (намірів).

    Теоретичне мислення — це сфера "умогляду" (за Арістотелем), сфера "чистого" розуму, який будує теоретичні системи знання, не звертаючись безпосередньо до чуттєвого досвіду; це сфера всезагальних абстракцій (понять). Всезагальним Арістотель називав "те, що є завжди і всюди".

    У процесі реального мислення сучасної людини практичне і теоретичне мислення взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Практичне мислення здійснюється у процесі безпосередньої, чуттєво-конкретної взаємодії людини з оточуючим його світом. Воно:

    а) наповнює теоретичне мислення новим змістом, дає вихідний матеріал для теоретичного аналізу і синтезу, для формування і розвитку нового знання в науці, філософії;

    б) конкретизує теоретичне знання шляхом розробки особливих понять і методів для його практичного використання, тобто здійснює процес "сходження" від абстрактного до конкретного, від всезагального до одиничного.

    Теоретичне мислення формує системи знання (теорії), які використовуються на практиці й, таким чином, дають можливість більш глибоко "оволодіти" предметами і явищами об'єктивного світу, зрозуміти їх сутність.

    Історично, в результаті впливу теоретичного мислення на практичне, шляхом використання теоретичного знання на практиці, практична діяльність людей стає все більш раціональною, системною, зумовленою теоретичним розумом.

  • Loading...

     
     

    Цікаве