WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛогіка → Мистецтво полеміки - Реферат

Мистецтво полеміки - Реферат

зокрема, "вимога надмірного уточнення тези", "умисне нерозуміння тези", "втрата тези" тощо. Остання помилка полягає в тому, що в процесі суперечки навмисно "забувають" тезу і переходять до обговорення зовсім іншої тези. До хитрощів стосовно аргументів відносять дуже багато навмисних логічних помилок, про більшість з яких уже йшлося. Нагадаємо деякі з них: "аргумент до особи", "аргумент до публіки", "аргумент до авторитету".
До найсильніших належать хитрощі стосовно демонстрації. Це суто логічні, або власне логічні хитрощі, оскільки вони стосуються неправильної побудови міркувань, навмисного порушення правил умовиводів, у формі яких здійснюється доведення чи спростування.
Розглянемо один з подібних софізмів.
- Чи знаєш ти цю накриту людину?
- Ні.
- Це твій батько. Отже, ти не знаєш свого батька. У цьому міркуванні порушено закон тотожності.
Причому софіст залучає до цього порушення і співбесідника (в цьому і полягає сила софізмів).
Софіст умисно підмінивзапитання "Чи знаєш ти, кого накрили цим вбранням?" ("Чи знаєш ти, хто накрився цим вбранням?") на інше: "Чи знаєш ти цю накриту людину?".
Щоб не пійматися на хитрощі софіста, треба так відповідати на його хитре запитання: "Я не можу сказати, знаю я її чи ні, бо вона накрита, а мені не відомо, кого саме накрили".
У такий самий спосіб софіст може змусити співбесідника порушити і закон несуперечності.
- Чи знаєш ти цю накриту людину?
- Ні.
Софіст (розкриваючи накриту людину):
- То знаєш ти її чи ні?
- Знаю. Це мій батько.
- То як же можна сумістити твої відповіді? Спершу ти говориш, що не знаєш цю людину, а потім заявляєш протилежне...
Поради полемісту
З'ясувавши сутність та основні види суперечки, можна зробити відповідні висновки, наприклад у формі порад полемісту (пропоненту й опоненту).
Не варто сперечатися без особливої на те потреби. Недарма кажуть: "Говори мало, слухай багато, а думай ще більше". Проте без суперечок не обійтись, оскільки вони є важливим способом досягнення взаєморозуміння між людьми. В певному розумінні суперечки мають навіть об'єктивний характер. Бажання уникнути суперечок, якими б гарними лозунгами воно не прикривалося, не тільки невиправдане, а й неможливе. Кожному з нас доводиться захищати свої погляди та інтереси, а також інтереси інших людей. Громадська думка засуджує пасивну життєву позицію людей, які керуються принципами "Моя хата скраю - я нічого не знаю!" або "Нехай буде гречка, аби не суперечка! ".
Щоправда, і постійну спрямованість людини на суперечку, конфронтацію теж вважають негативною рисою. Якщо немає важливої й чітко сформульованої мети, вести суперечку нераціонально. Проте нерідко трапляється, що принципово важливі питання неможливо розв'язати без суперечки.
Необхідною умовою ефективного ведення суперечте п є чітке визначення її предмета і узгодження точок зору учасників стосовно цього предмета. Формулювання тез, які обґрунтовують чи спростовують учасники суперечки, значною мірою залежить від їх розуміння предмета суперечки. Треба всіляко уникати безпредметних суперечок. В іншому разі доведеться "товкти воду в ступі".
У процесі суперечки не можна втрачати її предмет (і дозволяти опоненту відволікатися від обговорюваної теми). Зрозуміло, що в ході суперечки її предмет уточнюється, конкретизується (і в цьому розумінні змінюється), проте загалом, у принципі, він повинен залишатися тим самим. Інакше "один буде говорити про Хому, а другий - про Ярему". Щоб уникнути такої помилки, треба керуватися правилами доведення стосовно тези: теза має бути ясною за змістом і чіткою за обсягом; залишатися незмінною (і не підмінюватися) в ході доведення. До того ж тезою може бути лише таке положення, яке справді потребує обґрунтування. "Для чого... обдумувати обдумане, - писав Л. Толстой. - Бери готове й іди далі. В цьому сила людства".
Встановивши предмет суперечки, треба визначити її мету: загальну (це суперечка заради істини, переконання, перемоги чи суперечка без мети - "суперечка заради суперечки") і конкретну, точніше - ціль, яку ви безпосередньо ставите перед собою. Треба пам'ятати, що з'ясування мети суперечки часто суттєво впливає на її перебіг, засоби ведення тощо.
Ідеальним видом є суперечка заради істини, і наука рекомендує саме таку форму спілкування і пізнання. Однак людям не заборониш вдаватися й до інших її видів.
Суперечка передбачає певну спільність вихідних позицій сторін, яку називають базисом1. Без спільних передумов, однакового ставлення до відповідних вихідних, базових положень суперечка приречена на невдачу, оскільки це буде "суперечка глухих" або людей, які вдаються до різних систем відліку, і може виникнути ситуація, аналогічна до тієї, що виражається в запитанні "Що більше - кілограм чи метр?".
Ось чому, з'ясувавши (для себе) мету суперечки, треба уточнити (з опонентом) її базис, зокрема зміст та обсяг тих понять, які перебувають в істотному зв'язку з предметом суперечки, і відповідні терміни, до яких часто вдаватимуться її учасники.
Не можна в ході суперечки змінювати зміст і обсяг понять, якими оперують (цим самим порушуючи закон тотожності). В іншому разі ви ніколи не зможете ефективно провести суперечку, порозумітися з опонентом, встановити істину.
Важливою передумовою успішного ведення суперечки є наявність аргументів. Причому сила аргументів полягає не в їх кількості, а в переконливості. Якщо про суперечку відомо завчасно, то головну увагу треба звернути на пошуки аргументів, які мають бути не тільки істинними і достовірними, а й переконливими для опонента чи принаймні для аудиторії (якщо вона є). Коли дозволяють обставини, то суперечку слід розпочинати тільки за умови готовності аргументів. "Доведення навмання" (відоме, до речі, ще в логіці Давньої Індії, - "промова навмання"), без попередньої підготовки рідко дає бажаний ефект.
Найпереконливіші аргументи слід приберігати для слушної ситуації, коли можна завдати вирішального удару по тезі супротивника. Взагалі не варто поспішати вступати в суперечку (особливо суперечку-полілог), завчасно "розкривати свої карти". Краще спочатку вислухати інших учасників суперечки, познайомитися з їх тезами та аргументами, розпізнати їх силу і вразливі місця і лише після цього активно втрутитися в хід суперечки.
"Не бійся визнавати власні помилки", - вчив Кон-фуцій. Якщо супротивник виявив недосконалість ваших другорядних аргументів, то від них відразу ж треба відмовитися, наполягати на їх досконалості безглуздо. Проте не слід поспішати з визнанням хибності чи недостовірності ваших основних аргументів. А визнаючи (принаймні не піддаючи запереченню) безсумнівні аргументи супротивника, які носять частковий характер, не поспішайте погоджуватися з його загальними положеннями, на яких
Loading...

 
 

Цікаве