WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛогіка → Спростування та його види - Реферат

Спростування та його види - Реферат

"доказыванием"
Че можна повністю ототожнювати тезу доведення з висновком °виводу, у формі якого здійснюється це доведення. Зрозуміло, що містом вони збігаються (повинні збігатися), проте за рівнем досрності якісно різняться. Оскільки в підручниках з логіки приклади День дають переважно без тез (власне тез), то дуже часто трапься буквальне ототожнення тези з висновком відповідного умопіп Д Насправді ж спочатку проголошується теза (положення, якеає грунтуванню), потім іде пошук таких положень (аргументів), зв'язавши які за відповідною схемою (демонстрація), можна одержати висновок, що повністю збігається з тезою (правда, висновок є не тезою, а обгрунтованим положенням, достовірність якого є підставою вважати доведеним і те, тотожне йому положення, що було проголошене тезою). Звичайно, знання висновку часто дає нам змогу здогадатися про зміст тези. Та не можна забувати про факти підміни тези, зокрема про ті випадки, коли тезу навмисне не виділяють чи нечітко виділяють, щоб опонент не мав можливості порівняти одержаний висновок з положенням, яке обіцяли обгрунтувати.
Є над чим поміркувати і при визначенні тези й аргументів. Спокусливо, наприклад, визначити тезу як положення, яке не просто обґрунтовується, а й таке, що потребує доведення, а аргументи - як істинні, достовірні й доказові положення, з яких випливає істинність тези. Подібне визначення зробило б, зокрема, зайвими правила стосовно аргументів. Проте, визнавши названі визначення, пропоненту довелося б, перш ніж приступити до доведення, довго і нерідко безуспішно переконувати опонента в тому, що його теза є справжньою тезою, а аргументи - справжніми (тобто істинними, достовірними, доказовими) аргументами. Вихід тут один: надати право пропоненту, оголосивши певні положення тезою і аргументами, приступити до доведення, а опоненту - право на спростування. Тому визначення тези і аргументів повинні бути максимально простими: теза - це положення, істинність якого обґрунтовується, а аргументи - положення, з допомогою яких робиться спроба обґрунтувати істинність тези. В іншому разі справа до доведення може й не дійти, зупинившись на етапі захисту статусу тези та аргументів.
І це ще не все. А як назвати положення, хибність якого встановлюється? Раціонально і його називати тезою. Як назвати положення, з допомогою яких обґрунтовується хибність тези? Звичайно ж - аргументами. Аргументами (а як же інакше?) доводиться називати і положення, з допомогою яких обґрунтовуються неправильність міркування, недосконалість демонстрації.
Виникають певні труднощі й при виявленні демонстрації в доведенні. Іноді демонстрацію вважають структурною одиницею доведення, подібною до тези та аргументів. Трапляється, що аналогічної помилки припускаються й викладачі логіки, зокрема ті, хто називає середній термін простого категоричного силогізму прикладом демонстрації. Середній термін є важливою ланкою міркування, що здійснюється у формі силогізму, проте ним не вичерпується демонстрація. Щоб виявити демонстрацію, треба формалізувати міркування, з'ясувати, за якою схемою воно відбувається.
Немає ніякої логіки в тому, що спочатку розкривають сутність, структуру і види спростування і тільки після цього з'ясовують правила доведення. Проте, як же, не знаючи правил доведення, здійснювати спростування, скажімо, аргументів? Спростування аргументів - це обгрунтування того, що вони суперечать відповідним правилам доведення.
Не все однозначно зрозуміло і в питанні про правила доведення. Так, багато логіків ігнорують правило стосовно тези, згідно з яким тезою може бути лише те положення, яке дійсно потребує доведення за даних конкретних умов. Ця вимога повинна або включатися у визначення тези, або формулюватися у формі спеціального правила стосовно тези. Інакше ми не матимемо підстави критикувати софістичні засоби, які виявляються тоді, коли надуманими проблемами відволікають від розв'язання дійсно актуальних проблем.
Немає одностайності і в розумінні та формулюванні правил стосовно аргументів доведення. Суперечливі думки, зокрема, викликає правило, згідно з яким аргументи повинні бути істинними. Якщо під істинними розуміти "істинні за своєю природою", "істинні в собі", істинні безвідносно до того, знаємо ми про це чи ні, то така істинність аргументів нічого не варта до того часу, поки вона не буде встановлена. Закон достатньої підстави забороняє вважати достовірними не лише хибні положення, а й ті істинні думки, істинність яких не встановлена. Звідси випливає висновок про нераціональність правила, згідно з яким аргументи доведення повинні бути істинними. Іншими словами, вимогу істинності аргументів треба пов'язувати з їх достовірністю, і правило "Аргументи доведення повинні бути достовірними" містить в "знятому" вигляді й вимогу їх істинності: достовірні - це такі аргументи, які відповідають дійсності, тобто є істинними, і разом з тим є такими, істинність яких встановлено, доведено. До того ж, пам'ятаючи про випадки невиправданого обгрунтування істинності аргументів з допомогою тези (яка, як відомо, сама потребує обгрунтування), до названого правила можна додати ще одну вимогу, щоб воно могло "вбити трьох зайців": аргументи повинні бути достовірними; причому їх достовірність має бути встановленою незалежно від тези.
Підшукуючи підстави для обгрунтування думки про непотрібність окремого правила стосовно істинності аргументів, поміркуємо над такою обставиною: чому ніхто з логіків не пропонує правила стосовно істинності тези. Адже ця вимога архіважлива!1. Тому, що подібна вимога була б нераціональною, оскільки оголошувати необхідною пере-
ЧгГеобхідність істинності тези є не правилом, а умовою здійсню-ваності доведення. Якщо теза хибна, то довести її істинність неможливо. Можна домогтися лише більш-менш переконливої видимості її обґрунтованості.
Щоправда, є деякі підстави і для захисту необхідності окремого правила стосовно істинності аргументів. Скажімо, за умови, коли за аргумент видається явно хибне положення, доводиться якось протидіяти цьому. І правило, яке забороняє вдаватися до явно хибних аргументів, у цій ситуації зіграло б відповідну роль. Проте можна обійтись і без нього, оголосивши явно хибне положення недостовірним.
А як же з'ясовували і зараз з'ясовують правила стосовно аргументів автори підручників з логіки?
Одні з них обходять мовчанкою це питання, аналізуючи лише типові помилки, які трапляються в доведеннях [8, 11, 63, 95 та ін.], другі визнають необхідність окремого правила стосовно істинності аргументів [34, 55, 99 та ін.], а треті об'єднують це правило з правилом стосовно достовірності аргументів. Остання точка зору найпереконливіша, хоча самі формулювання цього правила не завжди відповідають вимогам логіки. Причиною цієї недосконалості формулювання правила стосовно аргументів є невміння розрізняти поняття "істинний аргумент" і "аргумент, істинність якого встановлено"1. Проаналізуємо кілька прикладів формулювань цього правила: "Аргументи, якінаводяться для підтвердження тези, повинні бути
Loading...

 
 

Цікаве