WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛогіка → Аналогія - Реферат

Аналогія - Реферат

підґрунті якого немає логічного закону і в якому істинність засновків не гарантує істинності висновку, що з них виводиться" [25]. Хоч нам імпонує перше, традиційне, визначення індукції, проте й друге не можна вважати безумовно помилковим. Може йтися лише про дві системи відліку. Принципи цих систем закладені вже на етапі класифікації умовиводів. Одні автори беруть за основу поділу умовиводів характер руху знань, другі - характер висновку (достовірний він чи недостовірний). У авторів, які визначають індукцію, подібно до О. Івіна, мали б, як здається, виникнути глибокі суперечності, оскільки під їх визначення можна підвести аналогію, а повна і математична індукції, навпаки, не узгоджуються з цим визначенням. Проте цитований автор загалом уникає цих суперечностей, визнаючи наслідки свого визначення індукції: "Ще одним видом індуктивного міркування... є умовивід за аналогією" [27]; "Ця індукція"1 (повна - М.Т.) є, таким чином, різновидом дедуктивного умовиводу, хоча за зовнішньою формою вона за перебігом думки нагадує неповну індукцію. До дедукції належить і так звана математична індукція" [26].
Тут виникає тільки одне заперечення: для чого вдаватися до термінів традиційноїлогіки, без яких сучасна логіка може обійтися? Умовиводи поділяються на необхідні та ймовірні. Для чого ж терміни "дедукція" і "індукція"? Щоправда, різновидами необхідних умовиводів є повна та математична індукції. Проте, оскільки вони не є, на думку цих авторів, індукціями, то їх раціональніше позначити іншими термінами (на перших порах можна було б обійтися термінами "так звана повна індукція" і "так звана математична індукція". Щоправда, в цій ситуації виникла б ще одна проблема: як називати неповну індукцію?
Називати її неповною індукцією безглуздо, якщо немає "повної індукції", то відсутня підстава для користування суперечним йому поняттям. Проте немає достатніх підстав для відмови від терміна "індукція", яким можна позначати те, що в традиційній логіці називалося неповною індукцією. І ці автори справді ототожнюють неповну індукцію з індукцією загалом.
oТе, що О. Івін бере в лапки термін "індукція", свідчить про його розуміння суперечливої термінологічної ситуації, до якої він потрапив.
Традиційно в понятті дедуктивного умовиводу мислилося кілька ознак, однією з яких була достовірність висновку (за умови істинності засновків і дотриманні вимог до їх структури та відповідних правил добудови міркувань). У сучасній логіці істотною часто вважають лише одну ознаку дедуктивних умовиводів: їх достовірний характер.. Тому дедуктивні умовиводи і називають необхідними. Щодо індуктивних умовиводів, то в них, як зазначалося, сучасна логіка визнає лише одну істотну ознаку - ймовірність висновку, що є наслідком відсутності закону в підґрунті цього виду умовиводів, який би гарантував істинність висновку за умови наявності істинних засновків певної їх структури.
Деякі автори підручників відносять до індукції й ті умовиводи, в яких із часткових суджень виводять загальне. Та оскільки це положення не ілюструється прикладами, не можна ні заперечити їм, ні підтримати цю точку зору, бо не відомо, що вони мають на увазі під частковими судженнями й відповідним висновком.
Суперечить закону достатньої підстави твердження, ніби неповна індукція завжди дає загальні висновки. Ймовірний характер цих висновків дає підставу (якщо керуватися вимогами закону достатньої підстави) вважати їх частковими і формулювати за такою схемою: "Отже, принаймні деякі S є Р".
Захищаючи думку, згідно з якою повна індукція дає відносно нове знання, треба підкреслити, що в її засновках міститься знання про належність певної ознаки кожному окремому предметові певної множини, а у висновку - про належність цієї ознаки всім предметам цієї множини. Неважко здогадатися, що первісні люди нерідко знали про належність певних ознак кожному предметові невеликих множин, проте не завжди мали поняття про ці множини, тобто не завжди робили висновки, що всі предмети цієї множини становлять собою певну цілісність, в основі якої лежить наявність спільної ознаки. Подібне явище, очевидно, існує і в наш час у сфері буденної свідомості.
Математична індукція не є власне індукцією. Надто багато інформації задіяно в її засновках (явно чи неявно). Тут і загальна закономірність чисел натурального ряду, і наявність знання про зв'язок чисел натурального ряду (п і п+1), і та інформація, про яку засвідчує зв'язка "якщо". Тому доводиться погодитись з авторами, які вдаються До терміна "так звана математична індукція". До речі, ці міркування не суперечать визнанню пізнавальної цінності цього виду необхідних Умовиводів.
Викликає заперечення і слово "наукова" в терміні "наукова індукція". Науковою називають індукцію, яка не гарантує на 100% істинність своїх висновків, а лише підвищує їх імовірність. А науковими, як відомо, можуть вважатися лише ті думки, істинність яких встановлена, дум-ки, які не суперечать закону достатньої підстави. Щоб з'ясувати це питання, треба розрізняти поняття "науковий" і засоби, до яких вдається наука. Це особливо переконливо можна продемонструвати на традиційному визначенні гіпотези: гіпотеза - це наукове припущення про існування закономірного зв'язку між раніше невідомими явищами. Термін "наукове припущення" - це нонсенс, подібний до термінів "наукова недостовірна версія", "суха вода" тощо. Очевидно, цю помилку можна виправити таким чином: "гіпотеза - це припущення про існування закономірного зв'язку між раніше невідомими явищами, до якого вдається наука з метою...". Отже, не "наукове припущення", а "припущення науки", "припущення, до якого вдається наука". У нашому випадку замість терміна "наукова індукція" треба вдаватися до інших термінів, хоч вони можуть виявитися громіздкими, наприклад "індукція, що використовується наукою". Звичайно ж, можна використовувати і звичний термін "наукова індукція", але при цьому не варто забувати про умовний характер слова "наукова" в терміні "наукова індукція".
У світлі методів встановлення причинних зв'язків між явищами предметний світ спрощується. Явищу-наслідку передує нескінченність обставин, тому дійсна причина може залишитися поза увагою. Те, що є єдиною подібністю в трьох випадках, може бути відсутнім у четвертому, а те, що виступає єдиною подібністю у дев'яноста дев'яти випадках, може бути відсутнім у сотому. До того ж деякі явища породжуються не однією причиною, а двома, трьома чи й цілим комплексом. Ці та багато інших обставин свідчать про те, що індуктивні методи дослідження причинного зв'язку дають можливість одержати лише ймовірні знання, хоч завдяки їм і підвищується рівень цієї ймовірності.
Loading...

 
 

Цікаве