WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛогіка → Аналогія - Реферат

Аналогія - Реферат


Реферат на тему
Аналогія
Аналогія - традуктивний умовивід, у якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх і в інших ознаках.
Якщо в дедуктивних умовиводах знання рухаються від більш загального до менш загального, а в індуктивних - від одиничного до загального, то в аналогії відбувається перехід знань від одиничного до одиничного.
Прикладом аналогії може бути міркування Галі-лея, який, відкривши чотири супутники Юпітера і виявивши спільність між системою "Юпітер - його супутники" і Сонячною системою, зробив висновок, згідно з яким подібно до того, як у системі Юпітера в Центрі перебуває найбільше за розмірами тіло, так і в Центрі руху планет перебуває найбільше за об'ємом тіло цієї системи - Сонце.
Схема міркування за аналогією:
Предмет А має ознаки abed. Предмет В має ознаки аЬс.
Ймовірно, що предмет В має ознаку d.
Висновок за аналогією має ймовірний характер.
Оскільки предмети можуть уподібнюватися один одному як за своїми ознаками (властивостями), так і за відношеннями між ними, то аналогії, відповідно, поділяють на аналогії властивостей і аналогії відношень.
Типовим прикладом аналогії властивостей є міркування, згідно з яким на Марсі існує життя. Виявивши властивості, за якими Марс подібний до Землі, і знаючи, що на Землі є життя, припускають, ніби Марс подібний до Землі і за цією властивістю.
Міркування Галілея про подібність Сонячної системи до системи "Меркурій - його супутники" є прикладом аналогії відношення.
Хоч імовірність висновків за аналогією загалом нижча, ніж за неповною індукцією, проте її евристичну роль важко перебільшити. Про це свідчить історія науки. Аналогія нерідко була формою винятково сміливих гіпотез, обґрунтування яких (засобами індуктивних та дедуктивних умовиводів) призводило до епохальних наукових відкриттів. Щоправда, відомо й немало порожніх, навіть безглуздих аналогій.
Пам'ятаючи про ймовірність висновків за аналогією, треба дбати про якомога вищу їх імовірність (аналогія, що забезпечує високу ймовірність висновку, називається строгою, або точною).
Щоб підвищити ймовірність висновків за аналогією, треба дотримуватися відповідних вимог:
- констатуючи подібність предметів, які порівнюються, слід виявляти істотну подібність;
- коло ознак, які збігаються, повинно бути якомога ширшим;
- треба враховувати характер зв'язку ознак, які є спільними для порівнюваних предметів, з ознакою, що переноситься (висновок буде ймовірнішим, якщо названі ознаки перебуватимуть в істотному взаємозв'язку);
- не можна ігнорувати відмінності, які існують між порівнюваними предметами, особливо коли ці відмінності є істотними.
Блискучим прикладом суворої аналогії може бути порівняння блискавки з іскрою, здійсненого Б. Франкліном.
Розрізняють ще строгу і нестрогу аналогії.
Строга аналогія - аналогія, що грунтується на знанні залежності ознак предметів, які порівнюються.
Нестрога аналогія - аналогія, в результаті якої робиться висновок від подібності двох предметів в одних ознаках до подібності їх за такою ознакою, про зв'язок якої з першими нічого не відомо.
Для роздумів
Якщо керуватися загальноприйнятим визначенням безпосереднього умовиводу (це умовивід, який складається з одного засновку і висновку), то доведеться виключити зі складу безпосередніх ті умовиводи, які не відповідають названому визначенню. Так, до безпосередніх безпідставно включають умовиводи, в основі яких лежать відношення між судженнями за "логічним квадратом". При цьому вдаються до таких Форм міркування, які фактично є опосередкованими скороченими умовиводами. Наприклад, у міркуванні "Судження "Всі ScP" - істинне. Отже, відповідне йому суперечне судження "Деякі S не є Р" - хибне", пропущено засновок - "Два суперечних судження не можуть бути одночасно істинними". Відновивши цей скорочений умовивід, одержимо:
Два суперечних судження не можуть бути одночасно істинними.
Відомо, що одне із суперечних суджень ("Всі S є Р") - істинне.
Отже, інше ("Деякі S не є Р") є хибним.
Роль пропущеного засновку в цьому прикладі може відігравати і закон несуперечності:
"Два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому те саме, в той же час, у тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинні".
Відомо, що судження "Всі S є Р" - істинне.
Отже, судження "Деякі S не є Р", в якому те саме, в той же час,
у тому ж відношенні заперечується, не може бути істинним, тобто
воно хибне.
Цей приклад переконливо свідчить про те, що умовиводи, в основі яких лежить характер відношень між судженнями за "логічним квадратом", не належать до безпосередніх, оскільки до їх складу входить не один засновок.
До безпосередніх умовиводів відносять і просту контрапозицію - "{А->В)->(В->А)". На перший погляд здається, ніби цей умовивід справді безпосередній, розглядаючи "А->В" як засновок (єдиний засновок), а "(S-Д)" - як висновок. Проте при уважнішому аналізі виявляється, що в цьому умовиводі два засновки: А->В В. Отже, А.
Не можна погодитися з тим, що формально-логічні засоби дають змогу визначати характер кванторного слова у всіх висновках, які одержують шляхом обернення стверджувальних суджень. Так, обернення судження "Всі квадрати - прямокутні ромби" ( "Отже, всі прямокутні ромби - квадрати") вважають правильним і називають чистим. Насправді висновок "Всі прямокутні ромби -- квадрати" не випливає з одного засновку ("Всі квадрати - прямокутні ромби"). Необхідною умовою такого висновку є додаткова інформація, згідно з якою поняття "прямокутний ромб" рівнозначне (тотожне) поняттю "квадрат". А вважати оберненням умовивід, який складається з двох засновків, не можна. Вихід тут один: результат обернення стверджувальних суджень, тобто висновок, повинен починатися словами "принаймні деякі...". Винятком тут є лише одиничні судження, (наприклад: "Столиця України - Київ. Отже, Київ - столиця України") та виділяючі.
У підручниках логіки закріпився сумнівний поділ обернень на чисті й так звані обернення з обмеженням. Ніяких обмежень логіка не визнає: що мислилося в предикаті засновку, те саме має мислитися в суб'єкті висновку. Це переконливо проілюстровано на схемі 20: яким поняття "електропровідні" мислилося в засновку (в неповному обсязі), таким воно мислиться й у висновку.
До речі, термін "обмеження" можна використати і, як це не парадоксально, саме в оберненнях, що називають чистими, тобто такими, при яких S і Р, міняючись місцями, не змінюють свого обсягу. Обертаючи судження "Всі квадрати - прямокутні ромби" і одержуючи висновок "Отже, деякі прямокутні ромби - квадрати", можна
Loading...

 
 

Цікаве