WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЛогіка → Загальна характеристика судження - Реферат

Загальна характеристика судження - Реферат

із судженням, необхідно взяти до уваги такі дві обставини: по-перше, речення (розповідне двоскладне) складається з групи граматичного підмета і групи граматичного присудка; по-друге, простий дієслівний присудок завжди можна перетворити на іменний складений, і при цьому з'явиться зв'язка "є". Перебудувавши речення в такий спосіб, ми одержимо тричленну структуру - групу логічного підмета, групу логічного присудка і зв'язку, яка виокремиться у відносно самостійну структурну одиницю. Така перебудова речення наблизить його будову до будови судження. Яка з названих груп (група граматичного підмета чи група граматичного присудка) виражає суб'єкт судження (логічний підмет), а яка - предикат (логічний присудок), можна визначити лише за контекстом або за логічним наголосом в акті мовлення. Предикат судження (логічний присудок) завжди виражається наголошеною групою слів - або групою граматичного підмета, або групою граматичного присудка. Це пояснюється тим, що в процесі пізнання головним питанням, як правило, є те, якою властивістю наділити предмет думки, що йому присудити (звідси - "присудок"). Це особливо переконливо виявляється в полеміці, коли опоненти, говорячи про одне і те саме (тому група слів, яка позначає предмет думки, і не наголошується), але наділяючи його різними властивостями, підвищують голос саме на тій групі слів, яка характеризує предмет думки, тобто виражає предикат судження.
Про відмінність судження і речення свідчить і те, Що не кожне речення може бути засобом вираження думки у формі судження. Йдеться про речення, які складаються лише з групи підмета чи групи присудка, а також спонукальні і питальні речення. Правда, не будучи безпосередньою формою вираження суджень, питальні речення відіграють важливу роль у процесі пізнання.
Роль запитання в пізнанні
Процес пізнання породжується необхідністю задоволення потреб людини, суспільною практикою. В теоретичному плані ця необхідність знаходить своє вираження у формі запитань, які постійно виникають у всіх сферах людської життєдіяльності. Вміння правильно формулювати запитання має велике пізнавальне значення.
Феномени запитання і проблеми перебувають у тісному взаємозв'язку, проте ототожнювати їх не можна. Відомо, що проблема виявляється у формі запитання чи цілої системи запитань, розв'язання яких становить собою істотний практичний або теоретичний інтерес. Проблема формулюється на підставі певної інформації про якийсь предмет, усвідомленні неповноти її та необхідності оволодіти засобами подолання цієї неповноти. А запитання можуть стосуватися й неістотних аспектів дійсності.
Граматичною формою вираження запитань є питальні речення. Вміння формулювати запитання залежить від знання як логіки, так і тієї сфери реальності, яка відображається в запитанні. Таке вміння передбачає ще й знання мови.
Запитання поділяють на певні види залежно від обраної основи (принципу) поділу. Так, за специфікою структури запитання поділяють на запитання-уточнення і запитання-доповнення. Прикладом запитання-уточнення може бути "Правда, що деякі громадяни України виступають проти її суверенітету?". *А прикладом запитання-доповнення - "Хто вперше сформулював закон достатньої підстави?". Останнє запитання називають ще займенниковим.
Іноді запитання поділяють за специфікою шляхів і методів їх розв'язання: інформаційні, задачі, проблеми.
Формулюючи запитання, необхідно дотримуватися таких правил:
1. Запитання має бути осмисленим, коректним. Для перевірки коректності запитання треба пересвідчитися в істинності його передумов. Так, запитання "Яка віддаль від Житомира до Києва?" коректне, оскільки твердження про існування Житомира, Києва і віддалі між ними істинне. А запитання "Скільки кілограмів має віддаль між Житомиром і Києвом?" некоректне, оскільки віддаль не вимірюється кілограмами.
2. Запитання треба формулювати якомога коротше. Складні, нечітко сформульовані запитання утруднюють їх розуміння і пошуки відповіді на них.
3. Складні запитання доцільно розбивати на прості. Так, запитання: "Чи побували люди на Місяці і Марсі?" доцільно розбити на два прості: "Чи побували люди на Місяці?" (відповідь - "Так"); "Чи побували люди на Марсі?" (відповідь - "Ні").
4. У розділових судженнях треба називати всі можливі альтернативи. Так, у запитанні "Яке це речення, розповідне чи питальне?" не названо "чи спонукальне", що може негативно вплинути на характер відповіді на це запитання.
Правильно сформульоване запитання є необхідною умовою ефективних пошуків відповіді.
Значення суджень як форми мислення
Мислити - це передусім виражати (письмово, усно, "про себе") судження, тобто щось стверджувати чи заперечувати, зіставляти поняття (суб'єкт і предикат) за обсягом як сумісні (у стверджувальних судженнях) чи несумісні (в заперечних). А зіставляючи поняття, опосередковано судять про відповідні предмети об'єктивного світу, їх властивості, зв'язки, відношення і саме існування. Завдяки судженням предмети і явища осягаються у найрізноманітніших їх проявах. Так, багатоманітні характеристики людини передаються з допомогою суджень: "Людина здатна виробляти знаряддя праці"; "Людина - жива істота"; "Людина має свідомість"; "Людина має моральні орієнтири" тощо.
Судження перебуває в органічному взаємозв'язку з поняттям (та іншими формами мислення) і разом з тим якісно відрізняється від нього. По-перше, судження складається щонайменше з трьох елементів (суб'єкта, предиката і зв'язки, кожен з яких відіграє відповідну пізнавальну роль), а поняття становить собою найелементарнішу одиницю мислення (з точки зору її будови!).
Якщо поняття є швидше формою думки (мислі), опорним пунктом пізнання, його підсумком, "коморою знань", то судження є формою руху знань, їх розвитку, формою мислення. У формі судження особливо переконливо виявляється активний і діалектичний характер мислення, зокрема, своєю структурою судження відображає факт об'єктивної роздвоєності речей.
Окремими ізольованими поняттями мислити не можна. Це одна з обставин, беручи до уваги яку, деякі логіки вважають, ніби найелементарнішою формою мислення (а не мислі, думки) є судження. В понятті пізнання ніби підсумовується, завершується1, а завдяки судженню воно розвивається.
Поняття є "ущільненою", "прихованою" формою думки, а судження - це відкрита, розгорнута, явновиражена думка. Завдяки судженням поняття виникають, формуються, розвиваються, а сформовані - розкриваються, з'ясовуються їх зміст і обсяг.
Судження доповнюють понятійне знання, оскільки в них відображаються не тільки загальні та істотні властивості, а й неістотні: на практиці доводиться зважати на будь-які властивості речей.
Ізольовані від судження поняття не виявляють основної логічної характеристики думок - істинності чи хибності, а судження, як відомо, неодмінно є або істинними, або хибними.
Так само, як судження немислиме без його складових - понять, різні види умовиводів немислимі без суджень, які виступають їх (умовиводів) складовими елементами. У цьому знову-таки виявляється роль судження як форми мислення.
Перевіркою істинності суджень займається та наука, предметна сфера якої відображена в судженні. Для логіки важливо чітко визначити структуру судження, оскільки це є необхідною умовою розв'язання суто логічних (формально-логічних) задач.
Формальна логіка абстрагується від проблеми виникнення і розвитку суджень, їх сутнісної субординації тощо. її цікавить виключно формальний зміст суджень (як й інших форм мислення).
У формі суджень розкриваються зміст і обсяг понять, з'ясовується значення відповідних термінів.
Loading...

 
 

Цікаве