WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Музична лексика Х-ХVІ століть - Реферат

Музична лексика Х-ХVІ століть - Реферат

Реферат на тему:

Музична лексика Х-ХVІ століть

Невід'ємною частиною української культури часів Київської Русі була музика. Можна виділити три основні напрямки її побутування: народну музику, професійну інструментальну музику (світську та ратну) і професійний церковний спів.

Про народну музику часів Київської Русі довідуємося з різних писемних джерел – літописів, творів красного письменства ("Слово про похід Ігорів), давніх малюнків, зображень на ювелірних виробах, монетах тощо; в українських народних піснях зафіксовано чимало старовинних музичних назв (гуслі, сопелі, клепало, било, дзвони). Народні умільці – гудці, глумці, скоморохи існували ще в язичницькі часи, їхня діяльність модифікувалася протягом тисячоліть, особливо після прийняття християнства.

Багатством і різноманітністю відзначався музичний побут княжого двору. При дворі князя був цілий штат руських та іноземних (наприклад, з Візантії) музикантів-умільців [6, с.16]. Була у Київській Русі й ратна, тобто військова музика, яку виконували за допомогою труб, сурм, бубнів. У літературних пам'ятках Київської Русі згадано імена таких музикантів: гудець Ор, що співав половецькі пісні (Іпатіївський літопис, 1201), та галицький "славутний співець" Митуса (Іпатіївський літопис, 1241). Легендарною постаттю був славнозвісний Боян, оспіваний у "Слові про похід Ігорів". Улюбленцями народу були також скоморохи, яких називали веселими людьми або веселими молодцями. У билинному епосі згадують скоморохів, які грають "на гусельках, гудочках, свирелях" і з піснями "по уличках походжають".

Поширення та розвиток музичної культури сприяли виникненню в лексичній системі мови специфічних найменувань. Досліджуючи пам'ятки XI-XIV ст., В.Філіппов [11] виділяє цілий пласт музичної лексики, серед якої найбільш частотними є слова ігрець, гудець, плясець, смичець. Аналіз цих найменувань свідчить, що це були не окремі вкраплення, а системно організовані елементи музичної термінолексики. Доказом цього є специфічна модель термінів: дієслівний корінь + суфікс -ець-.

До найдавніших слів, що позначали музичні поняття, належать: бубон, голос, грати, гудіти, гусла, дуда, пісня, свиріль, скрип, співати та ін., які є праслов'янськими за походженням.

Із впровадженням християнства в Киїській Русі почала розвиватись і церковна музика. У другій половині XI ст. у Києво-Печерському монастирі була заснована школа співу, з'явились і свої майстри церковного співурозспівщики. Уже в ті часи існували два види церковного співукондакарний і стихирарний,записували церковні наспіви за допомогою спеціальних знаків – крюків, знамен [1, с.153-154].

Розвиток української церковно-музичної термінології досліджував О.Горбач у науковій розвідці "З історії української церковно-музичної термінології". Автор проаналізував музичну лексику, зафіксовану в писемних джерелах ХІ-ХVІІІ століть, починаючи від рукописних збірників, молитовників, псалтирів до музикознавчої праці М.Дилецького та лексикографічних праць П.Беринди, М.Смотрицького, Є.Славинецького, І.Срезневського, Л.Зизанія, І.Максимовича; О.Горбач зафіксував музичні терміни у водевілі І.Котляревського "Москаль-чарівник". Автор зробив висновок, що "вся термінологія нашої церковної – а отже найдавнішої вченої музики в основному грецька: ...скрізь ідеться або про безпосередні позичення з грецького або про кальки-переклади грецьких термінів на церковнослов'янщину" [3, с.3]. На думку вченого, церковно-музична термінологія засвідчує "сильну південну, візантійсько-болгарську хвилю, змінену згодом західньою, польсько-латинською чи – італійською" [3, с.3].

Особливе зацікавлення викликає музична лексика, почерпнута з давньоукраїнських пам'яток і зафіксована в "Материалах для словаря древнерусского языка" І.Срезневського [10], "Словаре древнерусского языка (ХІ-ХІV)" за редакцією Р.Аванесова [7], „Словнику староукраїнської мови ХІV-ХVст."[8], „Словнику української мови ХV – першої половини ХVІІ ст." [9] .

У період ХІ-ХІV ст. вже існував розвинений пласт музичної лексики, що охоплював різні тематичні групи, серед яких найпоширенішими були назви музичних інструментів, назви осіб, назви видів і жанрів музики та назви процесів, пов'язаних з музикою.

Серед назв музичних інструментів виділяємо такі номінації: загальні назви – съсuдъ, сосuдъ, със@дъ, мuсикы"– "музыкальный инструмент "[10, 3, с.166']; струнні музичні інструменти та їх деталі – бр<цало, гuсли, гоусли, гuсль, г@сль (наявні форми множини й однини), лура (ліра), пhснивьць, пhсмица, пhснивица, пhсница, пhсньница – "муз. инстр. въ родh арфы, цhвница" [10, 2, с. 1786,1788], псалътырь, псалтырь – "струнный инструментъ, родъ арфы" [10, 2, с.1721], струна, търн<",торн<", трьн<", тери"– "лира" [10, 3, с.1056], цhвьница, цьвьница – "струна; лира" [10, 3, с.1448]; ударні музичні інструменти – било, бuбънъ, бuбьнъ, бuбонъ, бuбенъ, варганъ, звонъ, звоньць, клаколъ, колоколъ, колокольць, клепало, кимвалъ, кuмвалъ, коумвалъ, кимбалъ, кγмбалъ, кγмболъ, кγмвалъ, набломъ, тuтuнбазъ, тuмпанъ; духові музичні інструменти: пипела, пипола – "свирhль" [10, 2, с.932], пищаль, свирhль, сопль, сопhль, сuрна, трuба, тр<ба, тръстьца; органъ, оръганъ, арганъ, ерганъ, ~рганъ. Трапляються найменування музичних інструментів – аналітичні конструкції моделі "іменник + прикметник": духовныегоусли, трубаблагогласная, трубадуховная.

Група на позначення діячів у царині музикування цікава з лексичного та структурного боку. Типовими у цьому періоді розвитку музичної лексики є похідні складні слова, у яких можна виділити кілька основ: псалмописьць, псалъмопhвьць, пhвцелюбьць, пhснопои, пhснопhвьць, пhснословъ, пhснословьць, пhснотворъ, св<топhвць.

Продуктивними виявились назви із суфіксом -ник-, що виник ще в спільнослов'янську епоху і швидко активізувався в аґентивній функції в давньоукраїнській мові [4:54]: демествьникъ, деместв<ник, деместьникъ, игрьникъ, каноньникъ, ликъствьникъ, мuсичьникъ, пhсниникъ, пhсникъ, пhсеник, пищальникъ, свирhльникъ, слuжьбьникъ, слuжебникъ, сопhльникъ, трuбникъ, цhвникъ. У давніх пам'ятках трапляються поодинокі утворення з суфіксом -ик-: деместик, демьстикъ, доместикъ.

Низка аґентивних назв музичного профілю містить суфікс -ьць- (-hць-) – суч. -ець-: глоумьць, гоудьць, гuдьць, игрьць, игрhць, игрець, пhвьць, пhснивьць, пhвецъ, свирьць, свирець, сопьць.

Поруч із утвореннями чоловічого роду вживали паралельні назви жіночого роду із суфіксом -ниц-: бuбъница, бубеньница, играньница, тuмпальница, тuмпаньница, коущьница.

Із прийняттям християнства в Київській Русі вагому частину музичної культури становили християнські церковні співи. При храмах було засновано хорові колективи, які супроводжували богослужіння. На відміну від народних пісень, які передавались від покоління до покоління усно, церковні відправи записували. З Візантії до нас прийшла невменна (знакова) нотація, почала формуватися фахова церковно-музична термінологія на позначення різних жанрів, церковних відправ, крюкових знаків; серед цих назв переважали запозичення з грецької мови, а також утверджувалися назви, почерпнуті з народної мови.

У тематичній групі жанрів і видів музики, частин богослужебних відправ наявні такі запозичення, переважно з грецької мови: акаfистъ, антифонъ, аллилоуарь, аллилоуи", ~ксапсалмъ, ектени", коланды, каланьды, каланьди, коледа, кол<да, канuнъ, канонъ, кенаникъ, кондакъ, коньдакъ, лтерги", литuрги", литорги", ексапсалмъ, оксапсалмъ, прокименъ, прокимонъ, прокыменъ, псалъмосъ, пьсалъмосъ, псалъмъ, пьсалъмъ, стихира, стихыра, стихhра, стихера,тропарь, трепарь.

Loading...

 
 

Цікаве