WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій - Реферат

«Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій - Реферат

8 Цікаво, що парафраз стратенства – "Ті, що вмирають на шляху" – це назва роману австрійського письменника кінця ХІХ – початку ХХ ст. Якоба Юліуса Давида ("Am Wege sterben", 1900). Австрійський літературознавець Стефан Сімонек, автор ґрунтовної монографії "Іван Франко та "Молода Муза": Мотиви західноукраїнської лірики модернізму" (1997), вказує: "Якраз на зламі століть 1900 року виходить роман великого міста "Am Wege sterben" пера Якоба Юліуса Давида, який приводить читача у Відень студентських комірок і дешевих нічліжок передмістя й зображає деяких студентів, що походять із не-німецькомовних частин імперії, та їх невдачу у столиці" [32, с. 51]. Імовірно, що Франко, мешканець Австро-Угорщини і повноправний "громадянин" її культури, був знайомий із цим твором, котрий міг імпонувати йому своєю гостросоціальною проблематикою. Про це знайомство свідчить і буквальний збіг формулювання зі щойно цитованої Франкової статті "З остатніх десятиліть ХІХ віку" (1901) із назвою твору Я.Ю.Давида. Та історико-літературні корені власне франківського мотиву смерті на шляху – цілком незалежні від роману "Am Wege sterben"; вони радше пов'язані з біблійною міфологемою "обраного народу" та старозаповітним образом Мойсея, своєрідного alter ego українського письменника ще з часів "Петріїв і Довбущуків". Зрештою, і "Каменярі", цілком побудовані на алегоричному розгортанні цього мотиву, постали значно раніше від роману австрійського прозаїка.

9 Влучним і на диво близьким за образністю і навіть лексикою до Франкової "Ідилії" є коментар Б.Лепкого до цієї події Тарасового дитинства: "Такою мандрівкою було ціле життя поета, тільки не до залізних стовпів, що підпирають небо, а до воріт волі, які він радий був на розтвір відчинити перед своїм народом й перед цілим людством. Мандруючи прямо перед себе, не шукаючи хитрих, крутих доріг, без облуди й лукавства, з серцем чистим, як серце дитини. А втомленого такою тяжкою мандрівкою на вічний сон приголубила слава..." [16, с.8].

10 Образи дітей справді дуже конкретні й живі. Щоправда, насторожує деяка невідповідність: хлопчик, старший за віком, говорить своєю, по-дитячому неправильною мовою, тоді як менша (за текстом) дівчинка висловлюється на диво правильно, по-дорослому складно. Втім, ця деталь також може бути пояснена реалістично: по-перше, у своєму психологічно-віковому розвитку дівчатка взагалі, як правило, швидше оволодівають мовними нормами, ніж хлопчики; по-друге, мовлення дівчинки відбиває рівень її загального розвитку, вищий, ніж у її цілком інфантильного товариша, оскільки вона відзначається психоемоційними особливостями, які сприяють такому інтенсивному інтелектуальному зростанню (жвавий темперамент, природня допитливість, веселий характер: "Наче терен, оченята, Мов вуглики, жарілися і живо Все бігали кругом"; "...Дівчинка невпинно щебетала"); хлопчик же – натура слабша, менш екстравертована, дещо меланхолійна, боязка ("Не радо якось хлопчик Ішов і боязливо озирався"). Та при всій істотності цієї психологічної різниці між дітьми, проявленої в особливостях їх мовлення, обоє вони – саме діти, а не маленькі дорослі. Не тільки хлопчик, який то по-дитячому загрожує: "Скази, а то заплацу!", висловлює суто дитячі забаганки мати "ліпсого коня" чи нового капелюха, але й розвиненіша від нього дівчинка – також дитина, яка наївно вірить у бабусині казки, не знає, що неможливо дійти до горизонту тощо.

11 Пор.: ідилія – "невеликий, частіше віршований, твір, у якому поетизується життя на лоні сільської природи... [...] Тематично зосереджуючись на звичайних реальностях буття (народження, кохання, шлюб, родинне щастя, праця, доброчесне життя, смерть), І[дилія] завжди пройнята настроями умиротворення, внутр[ішньої] гармонії, радості від спілкування з природою" [25, с. 299].

12 Цікаво, що існує й прозовий варіант Франкової "Ідилії". Це невеликий фраґмент VІІІ розділу незакінченої повісті "Не спитавши броду" (1885-1886), який майже дослівно переповідає сюжет відповідного поетичного твору, майже не збагачуючи його новими деталями. Хіба що загальний романтичний колорит дещо "обнижений" реалістичною кінцівкою: герой повісті, Борис Граб, який розказує про свою зустріч із двома дітьми коханій Густі, дав малим "пару гарних яблук", і вони "потюпали назад у село". У прозовому уривку однозначно домінує хлопчик, дівчинка ж залишається в тіні, відтак образи дітей майже цілком позбавлені нюансованих смислових відтінків. Водночас у вірші ті ж персонажі значно конкретніші, живіші, мальовничіші, хоча проза, здавалося б, давала більший простір для описово-зображального начала. Тож проза, на загал, вийшла "мілкішою" й однозначішою за поезію, міра її символічності значно менша. Тому прозовий варіант може розглядатися як недосконалий начерк до поетичного тексту, тим паче, що створювалися вони майже одночасно. Проте сам факт існування двох еквівалентів одного сюжету – прикметний. Франко часто вдавався до такої "паралельної" розробки мотивів, сюжетів і тем, які глибоко запали йому в душу, у віршах і прозі, вочевидь, шукаючи якомога адекватнішої форми для особливо важливого змісту (як приклади можна навести "Рубач", "Поєдинок", "Терен у нозі" – кожен у двох варіантах). Тож аналогічна ситуація з "Ідилією" свідчить про виняткову значущість її сюжету для письменника. Додатковим арґументом на користь цієї значущості може слугувати і наявність польськомовного автоперекладу поезії [див.: 27, т. 1, с. 344-347].

13 Звісно, образи дітей можуть бути витлумачені і в іншому ключі, наприклад, в архетипному. Тоді дівчинка й хлопчик постануть, відповідно, як Аніма й Анімус (жіночий та чоловічий первні, воднораз присутні в кожній людській душі на рівні колективного несвідомого) або ж, враховуючи "розподіл ролей" "старшого" та "молодшого" між ними, – як втілення архетипів Матері та Дитини (Сина). Утім, сам текст, здається, диктує інше розуміння, запропоноване вище. А символ саме тому є символом, що ховає безліч сенсів.

14 У "Не спитавши броду" ідея "Ідилії" висловлена, може, занадто "впрост": "...Мені здається, що се ми ті діти і йдемо за отсим вершком шукати чогось такого, чого не дає нам дійсність, а тілько являє нам сон або творча уява. [...] Може й найдемо, коли б тілько зуміли шукати" [27, т. 18, с. 408]. У такому формулюванні головна думка твору майже збігається з легендою про Оріона з поеми "Мойсей" (1905): "Сей Оріон – то людськість уся, Повна сили і віри, Що в страшному зусиллі спішить До незримої ціли. Недосяжнеє любить вона, Вірить в недовідоме..." [27, т. 5, с. 252]. Важливо зазначити, що Оріон, як і діти з "Ідилії", простує до сонця: він "іде та все йде, повний віри в те сонце, повний спраги за світлом..." [27, т. 5, с. 252]. Цей символічний образ ідеальної мети не облишив поета, а перемандрував і в його opus magnum.


 
 

Цікаве

Загрузка...