WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій - Реферат

«Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій - Реферат

Література

  1. Бондар Л. Образ Ісуса Христа в інтерпретації Івана Франка // Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Т. 224. Львів, 1992.

  2. Волкова Т.С. Проблема жанра в лирике: (На материале современной русской и украинской поэзии). Львов, 1991.

  3. Волкова Т.С. Проблема метажанру в ліриці: Автореферат дис.... доктора філол. наук / АН України, Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка. К., 1992.

  4. Гайдеґґер М. Гельдерлін та сутність поезії // Возняк Т. Тексти та переклади. Харків, 1998.

  5. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика: В 4 т. Т. 2. М, 1969.

  6. Гундорова Т. Франко – не каменяр. Мельборн, 1996.

  7. Ґадамер Г.-Ґ. Актуальність прекрасного: Мистецтво як гра, символ і свято // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: Вибрані твори / Пер. з нім. К., 2001.

  8. Ґадамер Г.-Ґ. Гельдерлін і античність // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: Вибрані твори / Пер. з нім. К., 2001.

  9. Донцов Д. Трагічні оптимісти // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів, 1991.

  10. Єфремов С. Іван Франко: Критично-біографічний нарис. Вид. 2-е, з додатками. К., 1926.

  11. Зеров М. Франко-поет // Зеров М. Твори: В 2 т. Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці. К., 1990.

  12. Ильина Т. История искусств: Западноевропейское искусство. М., 1983.

  13. Камю А. Міф про Сізіфа // Камю А. Вибрані твори: У 3-х т. Т. 3: Есе / Пер. з франц. Харків, 1997.

  14. Корнийчук В.С. Политическая лирика Ивана Франко: Своеобразие поэтики: Автореферат дисс... канд. филол. наук. К., 1989.

  15. Корнійчук В. Еволюція естетичної свідомості у ліриці Івана Франка // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. Львів, 1998.

  16. Лепкий Б. Про життя і твори Тараса Шевченка. К., 1994.

  17. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. К., 1997.

  18. Лосев А.Ф. Диалектика художественной формы // Лосев А.Ф. Форма – Стиль – Выражение / Сост. А.А.Тахо-Годи; Общ. ред. А.А.Тахо-Годи и И.И.Маханькова. М., 1995.

  19. Лосев А.Ф. Из ранних произведений. М., 1990.

  20. Маланюк Е. В пазурах раціоналізму: (До трагедії Франка) // Студентський вісник. 1927. № 5-6.

  21. Нарский И.С. Западноевропейская философия ХІХ века: Учеб. пособие. М., 1976.

  22. Потебня О.О. Естетика і поетика слова: Збірник. Пер з рос. / Упоряд., вступ. ст., приміт. І.В.Іваньо, А.І.Колодної. К., 1985.

  23. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. К., 1977.

  24. Спивак Р. Русская философская лирика: Проблемы типологии жанров. Красноярск, 1985.

  25. Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Редкол.: І.О Дзеверін (відп. ред.) та ін. К., 1990. Т. 2: Д-К.

  26. Українські поети-романтики: Поет. Твори / Упоряд. і приміт. М.Л.Гончарука; Вступ. стаття М.Т.Яценка. К., 1987.

  27. Франко І.Я. Зібр. тв. у 50 т. К., 1976-1986.

  28. Фрейденберг О.М. Поэтика сюжета и жанра / Подготовка текста, справочно-научный аппарат, предварение, послесловие Н.В.Брагинской. М., 1997.

  29. Шаховський С.М. Майстерність Івана Франка. К., 1956.

  30. Юцевич Ю. Словарь музыкальных терминов. К., 1988.

  31. Shaw H. Dictionary of Literary Terms. New York, 1972.

  32. Simonek S. Ivan Franko und die "Moloda Muza": Motive in der westukainischen Lyrik der Moderne. Kln – Weimar – Wien, 1997.

1 Пор.: "Алегорію можна визначити як розширену метафору: термін, часто застосовуваний щодо художніх творів, де дійові особи та їхні вчинки від початку розуміються не на ґрунті їхньої явної характеристики й очевидного сенсу. Цей внутрішній шар, або розширене значення, містить моральні і духовні ідеї значніші, ніж сама оповідь" [31, с. 12].

2 В аспекті проблематики алегоричності / символічності дуже показові міркування самого І.Франка: "Символом може бути в поезії все. Не йдеться про алегорію, про підтягання дійсності до якихось заздалегідь прийнятих ідей. Йдеться лише про те, щоб поет, зображаючи певне явище, умів при цьому порушити в нашій душі цілі акорди почуттів і уявлень, які б поривали нашу фантазію в якийсь далекий, безмежний простір, відкривали перед нами широкі горизонти думки і мрії, щоб, як колись сказав Гайне, кожний вірш був неначе тісним віконцем у безкінечність" [27, т. 29, с. 119]. Слушність цих міркувань важко піддати сумніву.

3 Метажанри – це, згідно з "Літературознавчим словником-довідником", "типи змістово-формальних єдностей художніх творів, співмасштабні всій історії культури" [17, с. 453].Авторка концепції метажанрового поділу літератури, Р.Співак, визначаючи метажанр як "...структурно виражений, нейтральний щодо літературного роду, стійкий інваріант багатьох історично конкретних способів художнього моделювання світу, об'єднаних спільним предметом художнього відображення" [24, с. 53], виокремлює філософський, феноменологічний та типологічний метажанри. Розвиваючи теоретико-літературну інновацію Р.Співак, українська дослідниця Т.Волкова виділяє науковий і власне філософський варіанти філософського метажанру, медитативний і сугестивний – феноменологічного, публіцистичний і сатиричний – типологічного [див.: 2; 3, зокрема таблицю на с. 16].

4 Цікаво, що архітектоніка "Наймита" подібна до композиції тричастинної сонати: експозиція (виклад головних тем, серед яких здебільшого виділяються дві провідних – контрастних) – серединна частина (розробка провідних тем) – фінал (реприза (повторення) і кода (заключний, висновковий компонент) [див., наприклад: 30, с. 173-174]. Побудова маніфесту Франкової філософії "пророцтва і бунту" ґрунтується на схожій схемі: експозиція (зовнішній і внутрішньо-психологічний портрет героя, його соціальна характеристика; постановка центральної проблеми – свобода й неволя – і її відображення в системі опозитивних мотивів: рабська праця – вільний спів, бідність наймита – багатство його поневолювачів) – серединна частина (пояснення алегорії, розробка теми твору в реально-історичній площині) – фінал (повторення центральних контрастних образів (пісня і праця, велетень-раб, "пітьма й гніт" і "сила духу"), остаточний висновок, узагальнення ідеї твору). Втім, ця формальна аналогія, мабуть, випадкова; вона хіба що може свідчити про композиційну майстерність поета, витриману в класичних традиціях європейської культури (в тому числі й музичної).

5 Саме цей твір дав підстави молодому Є.Маланюкові звинуватити Франка у принциповому антиієрархізмі, ненависті до будь-якого "над", "ber" "Панськости" і "Царствености" у всьому [20, с. 4-5]. На наш погляд, таке тлумачення занадто категоричне: Франкові, правдивому "аристократові духа", попри його декларативне "мужицтво", розходилося не в антиієрархізмі як такому, а в його моральній (анти)зарядженості. Не проти всякої "Царственности" постає Франко – навіть у "Беркуті"! – а проти "царськості", так би мовити, "з малої літери" – ницої, лютої, жорстокої, ненажерливої, – одно слово, не- і проти-людської. Тож відмовляти Франкові цілком у "волі до вищого" – щонайменше несправедливо. Головний життєтворчий вектор автора "Мойсея" – це якраз вертикаль: з низин – до вершин: туди, "де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали" [27, т. 31, с. 31] (і назва циклу "Excelsior!" – напрочуд промовиста).

6 Означення М.Гайдеґґера [див.: 4, с. 346].

7 Літературна історія мотиву човна у бурхливому морі напрочуд тривала й багата. Вкорінений ще у фольклорі (і пов'язаний із міфологічним трактуванням води як космогонічного первня, життєдайного й деструктивного водночас), він здобув безліч конкретних втілень у письменстві різних епох: від біблійних міфологем житейського моря, всесвітнього потопу та Ноєвого ковчегу, через мариністичні топоси античності (море як простір подорожі у "Одіссеї" та "Енеїді", гораціївський "корабель держави" з оди "До корабля", антитеза бурхливого моря і тихої гавані у стоїків тощо), середньовіччя (аналогічні образи, наснажені християнським змістом, часто зустрічаються в отців церкви; в апокрифічній літературі особливої популярності зажив образ Христа – керманича корабля людської душі в житейському морі), ренесансу (з варіаціями на тему "Корабля дурнів" С.Бранта), бароко (тут особливо наголошуються мотиви плинності, марнотності "плавби" через море життя, якщо тільки не скеровані ці мандри до трансцендентної "пристані"), романтизму ("Човен" Є.Гребінки, "Журба" Л.Боровиковського, "Човник" В.Забіли, "Послідня життя тоска" М.Устияновича, "Човен" І.Гушалевича, "Вітер з гаєм розмовляє..." Т.Шевченка – ось неповний перелік тільки українських варіантів мандрівного мотиву) – цей універсальний образ домандрував і в ХХІ століття. Франків "Човен", отож, постав на широкому інтертекстуальному тлі.

Loading...

 
 

Цікаве