WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій - Реферат

«Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій - Реферат

VІ. "Ідилія" (1886) – одна з найбільших загадок у поетичній спадщині Івана Франка. Сенс її не піддається такому більш-менш однозначному витлумаченню, як, наприклад, зміст "Наймита" чи "Човна". Зворушлива історія про двох дітей, котрі пішли з села до залізних стовпів, що підпирають небо на виднокрузі (напрошується алюзія до відомого епізоду з Шевченкової біографії9, який був, мабуть, відомий Франкові і, можливо, й надихнув його на цей твір), – "старшенького хлопчика" й дівчинку, що "вела його за руку, хоч менша", – з одного боку, чуттєво конкретна, майже побутова (точні портретні характеристики, пейзажні описи, виразні, надзвичайно майстерно прописані особливості дитячого мовлення і психології10, окремі деталі роблять візуально, акустично й майже дотиково відчутними реалії поетичного світу). Та це – лише на перший, поверховий погляд. Те, що спочатку здавалося віршованим оповіданням про веселі "діточі пригоди", прекрасні в своїй наївності, раптом постає як глибока притча з непроясненим сенсом. Фінал ледь-ледь відслоняє завісу таємничості, та однозначного розшифрування свого поетичного "тайнопису" митець не дає, він навмисно затемнює зміст, що заінтриґувати читача, змусити його мислити, розгадувати цю загадку. Крім того, вражає в цьому творі химерне поєднання світлого оптимізму і глибоко прихованого трагізму. Отож за всією пластичною конкретикою ховається оте "віконце у безкінечність" [27, т. 29, с. 119] – символічний підтекст (цього разу справді вже не можна говорити тільки про алегорію). Будь-яка його інтерпретація – це лише суб'єктивна монологічна проекція об'ємного, стереометричного, багатоголосого смислу. Та все ж спробуємо запропонувати власне потрактування системи образів та ідейного сенсу цього справді дивного, незвичного для Франка твору.

Ідилія – це, як відомо, поетичний твір про щасливе, безтурботне життя селян на лоні природи. Щастя, радість, гармонія – ось її настроєві, пафосно-тональнісні домінанти11. Поезія, таємницю якої ми намагаємося розгадати, за зовнішніми атрибутами частково вписується в цей буколічний жанровий канон: тут справді описується безтурботне життя сільських дітей на тлі благословенної підгірської природи (яскравий локальний колорит конкретизує хронотоп твору)12. Та лишень частково: Франкова "Ідилія" – особлива: це не просто буденна оповідка; вона прочитується як міф – сакральна історія, у якій висловлена універсальна архетипна парадигма людського буття-у-світі (глибинна смислообразна структура життєтворчості). Це справді – міф про щастя, точніше, про невпинний рух до нього (щастя ж бо, пам'ятаємо, – центральна категорія у філософському потенціалі жанру ідилії). А міф, за О.Лосєвим, становить собою динаміку драматичного саморозгортання символів, "символічно дану інтелігенцію життя" [див.: 19, с. 88, 456-461, 528, 579].

Сонце, до брами котрого прямують діти, – це світлоносне, себто добродайне, начало – символ щастя, взятого в абсолютній божественній повноті, недосяжного для окремої людини (наблизитися до нього впритул – означає згоріти). Донька сонця – це любов – божественна любов до земного світу, до людей, вічна жіночність, Софія – жіноча іпостась Бога, уособлення материнства ("У нього є донька така хороша, що просто страх. [...] А вже дітей вона так дуже любить, Що просто страх" [27, т. 1, с. 70]). Любов дарує людям "маленькі сонця" – золоті яблучка, які символізують індивідуальне людське щастя ("Кому вона те яблучко дарує, То той весь вік щасливий, і здоров, І гарний-гарний буде всім на диво" [27, т. 1, с. 70]). ("Але ті яблучка лиш для дівчат" – судження, найімовірніше, позбавлене символічного сенсу, цю репліку дівчинка висловлює лише для того, щоб подрочитися з малого). Хлопчик – це людина на дорозі життя, дитина, а може, й сиротина буття, невинна, ніжна, невпевнена в собі, яка шукає себе, шукає своєї дороги, повсякчас боїться заблудити. Дівчинка – це віра, котра завжди бачить перед собою ідеал як орієнтир-дороговказ і провадить до нього людину за руку13. Суть же цього міфу – водночас трагічна і щаслива: сенс людського життя і справжнє щастя – не в досягненні ідеалу, не в оволодінні ним, а саме в невпинному русі до нього14. Відтак можна говорити про смислову трансформацію жанрового канону ідилії із "статичного" в "динамічний": не мирний спокій, лише поступ наперед становить тепер її ідейне осердя. Просторова спрямованість цього поступу – із типово ідилічного локусу ("Ішли з села...") – у відкритий простір, незнаний світ небезпек і таємниць. Змінюється і пріоритетна орієнтація в часі: Франків "ідилічний" міф – не про золотий вік (райський стан в минулому), а про золоте сонце (ідеал майбутнього) (пор., як антитезу, типово романтичний хронологічний вектор "Подражанія Горацію" Л.Боровиковського: "Щасливий в світі той, хто так уміє жить, Як наші прадіди живали" [26, с. 39]). "Ідилія" – це в певному сенсі сумовитий спогад про світ дитинства, ностальгія за ним, та, з іншого боку, – це візія прийдешнього (вектор часу спрямований з минулого в майбутнє). Шлях до ідеалу нескінченно довгий і важкий: "Тяжкою вийшла й довгою дорога До сонячних палат" [27, т. 1, с. 71] (топос дороги, "великого шляху життя", – центральний структуротворчий мотив твору). Протягом цього часу "Все, усе змінилось У хлопчика в очах" – і земля, й небо, і суще, і належне, у тім числі й ідеал – Сонце ("І трави, й ниви, І небо, й сонце"). Змінилися його погляди на світ. "Лиш не змінилася Подруга та, провідниця його" – незнищенна віра, золотий місток між реальністю й ідеалом, між минулим, сучасним і майбутнім. "Щебетання її, веселе, любе, І усміх, і надія невгасима – Се та жива струя, що в'яже в серці День нинішній з вчорашнім і грядущим, І ціль їх не змінилась за той час, Лиш виросла, розвилась, роз'яснилась" [27, т. 1, с. 71].

І ось великим шляхом многолюдним

Посеред тиску, свару й товкітні

Ідуть вони, ховаючи у грудях

Дитячі серця, як найкращий скарб.

[...]

Вони ж, побравшися за руки, тихо

І радісно, без огляду й тривоги,

Ідуть навстрічу сонцю золотому. [27, т. 1, с. 70]

У цих натхненних рядках вчувається відгомін "романтичного ідеалізму" "Баляд і росказів" (1876) (пор., наприклад, алегоричну ліричну поему-візію "Схід сонця"). Віра в ідеал не зникла у Франка – лише прийняла нові форми. Змінилися його погляди на світ, як у того хлопчика з "Ідилії", та зумів він заховати у грудях по-дитячому щире серце – "як найкращий скарб".

* * *

"Excelsior!" – своєрідний заповітний кодекс Івана Франка, який в алегорично-символічній формі концентрує центральні, кредові для письменника смислообрази, лейтмотивні міфологеми його життєтворчості, засадничі підвалини світогляду. Варто відзначити дві взаємопов'язані тенденції розвитку поетичної рефлексії в циклі. Перша – це поступове поглиблення філософічності, універсалізація світоглядної проблематики, зміщення акцентів із суто соціальних аспектів на вічноживі екзистенційні питання. Паралельно з цією тенденцією розгортається друга, не менш важлива: наростання символічної багатошаровості, а відтак – загадковості, таємничості образу. Від алегорії – до символу – ось домінантний ідейно-художній вектор, який диктує композицію циклу. Діапазон семантичного збагачення і воднораз розмивання чіткості інакомовності напрочуд широкий – від цілком самозрозумілого "Наймита" до майже незбагненної, на позір, "Ідилії". "Паралельність", синхронність цих трансформацій проблематики і поетики засвідчує не лише справедливість Франкового імперативу: "Тій формі й зміст най буде відповідний" [27, т. 1, с. с. 174], – але й особливу внутрішню взаємопов'язаність художнього образу та філософської ідеї, об'єднаних, так би мовити, спільним законом прямої пропорційності багатозначності і глибини: чим глибша думка лежить в основі твору, тим багатшою семантично і раціонально "невловнішою" стає його образна структура.

...Поетичний образ, – пригадаємо епіграф із Потебні, – здатен промовляти вдумливому читачеві "щось інше й більше, ніж те, що в ньому безпосередньо міститься" [22, с. 279]. Сподіваємося, що наші інтерпретації у "маєвтичний" спосіб допомогли алегоричним поезіям із циклу "Excelsior!" (деякі з них, як було завважено, доростають до багатоплановості символу) сповістити щось інше й більше, ніж досі знаходили в них поборники "гієратичного", за Є.Маланюком, Франка-Каменяра. Ні, ми не поділяємо беззастережно "новомодного" уявлення, маніфестованого титулом монографії Т.Гундорової: "Франко – не Каменяр" [6]. Франко, на наш погляд, – таки Каменяр. Але – не тільки: він – тією ж мірою – і Каїн, Мирон, Вишенський, Мойсей, а ще – розкутий Наймит, одержимий мисливець на Беркутів, страчений і воскреслий Месія і навіть збентежений Човен. Та, може, найбільше – здивований і замислений хлопчик з "Ідилії", задивлений у будущину, – хлопчик з очима філософа. Не помічати його – злочинно.


 
 

Цікаве

Загрузка...