WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → «Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій - Реферат

«Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій - Реферат

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль?

Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.

Кажуть, що природа-мати нас держить, як їй там тре,

А в кінці мене цілого знов для себе відбере.

(Зауважмо часто зустрівану у Франка пантеїстичну (чи радше буддійську) ідею повернення в коловороті матерії до початкового стану, злиття з природою).

Що ж тут думати? Тримає, то тримає, а візьме,

То візьме – ні в сім, ні в тому не питатиме мене.

Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь –

Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь! [27, т. 1, с. 65]

Перед нами, отже, – цілісна філософія буття-у-світі. Гірка, песимістична філософія, котра не вбачає жодного сенсу в існуванні, а єдину ціль його знаходить у простому триванні, безцільній боротьбі. Ціль в безцільності – ось парадоксальний висновок із цієї філософії абсурду, не ушляхетненої ідеєю бунту.

Навіщо ж тоді "шукати цілі", якщо взагалі – "все одно"? Хвиля так не вважає: "Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил – Се ж не горе!" [27, т. 1, с. 65]. Тотальний трагізм буття і повсякчасний ризик смерті – ще не привід здаватися у борні. І якщо хоч один з десяти човнів дійшов до пристані – шукати мети варто. Адже "...ніде той не дійде, Хто не має цілі" [27, т. 1, с. 65] – девізовий афоризм, який концентрує в стислій, лаконічній формі філософський сенс алегорії. "Човне, як пливеш, то знай же, де!" – закликає хвиля свого побратима ("Човне-брате..."), який перед тим називав її своїм життям... і своїм гробом. У амбівалентній структурі буття човен помічав тільки темні, болючі аспекти, і це вселяло йому зневіру у власних силах та власній спроможності осягнути сенс власної ж таки екзистенції. Хвиля ж звертає його увагу і на протилежні, світлі сторони, змальовуючи буття в повноті його станів:

Таж не все бурхливе море, тихеє бува частіш.

Таж і в бурю не всі човни гинуть – тим ся ти потіш!

А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти?

Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти! [27, т. 1, с. 66]

Звернімо увагу: в кінці передостаннього речення стоїть знак питання. А останній рядок, структурно й семантично подібний до попереднього, закінчується знаком оклику! Чому так? Мабуть, тому, що фінальна фраза згідно з авторським задумом повинна виражати не сумнів, надію, припущення, а тверду певність у можливості досягнення мети і осягнення сенсу буття. Це – не запитання, а відповідь. Відповідь, котра вселяє віру.

Зміст цієї філософської алегорії – глибокий, але водночас і джерельно прозорий. Життя повинно мати мету, і завдання людини – знайти її і прагнути дійти до неї. Тільки тоді людське існування набуває сенсу, тільки тоді не страшно стати перед обличчям смерті. Той, хто не вірує, не спасеться; "...той не дійде, Хто не має цілі" [27, т. 1, с. 65]; хто ж має ціль і вірить в неї – той таки віднайде, що шукає.

На відміну від багатьох інших творів (наприклад, того ж "Наймита"), автор у "Човні" архітектонічно не виокремлює алегоричний образ та його коментар-пояснення. Тут ліричний сюжет та його тлумачення йдуть поряд; таку композиційну структуру вірша В.Корнійчук схарактеризував як паралельну [14, с. 11]. Модель діалогу дозволяє самим героям обґрунтовувати власні думки, почуття і вчинки. Автор як деміург повністю витіснений із тексту; так звані "слова автора" – це тільки рамка, своєрідні ремарки до мовлення ліричних персонажів, їх репліки і містять головний сенс. Думка розгортається "в особах"; і, хоча тут немає сюжету в звичному значенні цього терміну (як художнього відтворення ланцюга зовнішніх подій), та особлива напруженість сюжету внутрішнього, ідейно-емоційного, філософсько-ліричного, породжена зударом контроверсивних світоглядних настанов, дозволяє говорити про драматизм поезії "Човен". Герої цієї "ліричної драми ідей" – хвиля і човен – відрізняються не лише своїми поглядами на життя, але й характерами: хвиля – "ніжна, мов дитина" й "мов дитя, цікава", вона "радісно" й "весело плюскоче та леститься до човна"; її товариш та ідейний антипод – похмурий і сердитий, він "повзе ліниво..., і воркоче, і бурчить". Мовні партії героїв індивідуалізовані: хвиля жебонить жваво, її репліки короткі, риторично загострені, підкреслено адресатні, серед них багато питальних та окличних речень; у мовленні ж човна вчуваються дратівливі інтонації, він говорить неохоче, часто повторює одні й ті ж слова і словосполучення, вже самий перелік яких відбиває склад його думок ("не знаю", "гріб", "що ж тут думать" тощо). Відтак твір сприймається не як схематична ілюстрація абстрактних ідей, а як свіже, оригінальне відображення динамічного пошуку відповідей на вічні й животрепетні питання. Драматична, діалогічно-відкрита структура, виразне екзистенціальне забарвлення, оптимістичний – попри свідомість труднощів – пафос (на противагу до безпросвітного песимізму більшості романтиків, які зверталися до цього топосу), а також переосмислення самої диспозиції моря і човна (вони тут не ворожі одне одному: "разом хвиля і плавець..." [27, т. 3, с. 46]) – у цьому ориґінальність Франкової інтерпретації одвічних образів.

V. Славетна "поемка" (за Франковим визначенням [27, т. 39, с. 12]) "Каменярі" (1878) – це, на наш погляд, зовсім не публіцистична аґітка й політична прокламація (саме такою найчастіше була "профанна", соціально заанґажована й певним чином ідеологічно маркована інтерпретація твору). Мабуть, найперше варто дослухатися до самого письменника, котрий так коментував тему, жанрово-стильові особливості та історію народження свого твору: "Поемка "Каменярі" – се алегоричний образ громади працівників, що спільною важкою працею ламають скелю для промощення дороги. В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі... В поемці, як і слід у алегорії, не означено ані часу, ані місця, але цілу акцію представлено як сонне видіння. Вона написана навмисно досить важким стилем, аби викликати зразу пригнобляюче, а потім освободжаюче враження. Хоча ціле оповідання держане в першій особі (в формі "я"), то проте воно не має автобіографічного характеру і його треба вважати поетичною фікцією і пластичною проекцією того настрою, який у ту пору переживав не тільки я сам, але, певно, й не один інший, хоч, може, й не відчуваючи його так живо" [27, т. 39, с. 12]. У цьому розлогому самотлумаченні слід особливо наголосити на моментах алегоричності та "візійності", які, до слова, дуже часто поєднуються у Франка: його поетичні рефлексії й медитації розгортаються у формі видінь – сновидінь і "несонних візій", "пластичних проекцій" настроїв та ідей, майже завше алегоричних.

Отже, "Каменярі" – філософська алегорія-міф про "тих, що вмирають на шляху" – самоофірних борців за свободу і справедливість, "рабів волі", котрі "добровільно Взяли на себе пута", щоб торувати гостинець у майбуття. "Die am Wege sterben" [ті, що вмирають на шляху – нім. – Б.Т.]8 – отсе вірна характеристика тих генерацій, що пізнали мету, рвуться до неї всією силою душі, чують її наближення, але їм не судилося дійти до неї, бо інертна сучасність занадто сильно держить їх у своїх пазурах" [27, т. 41, с. 516]. До такої ґенерації зараховував себе й сам Іван Франко, і його "Каменярі" – це "літературний прапор цієї нової формації" [11, с. 472]. У цьому творі символічно універсалізується й пластично втілюється у формі "дивного сну" – сну віщого, пророчого – філософія "трагічного оптимізму" (за формулюванням Д.Донцова щодо поетів "вісниківської квадриґи" [9, с. 279-285]). "Безплідне скигління – ось що є трагізм без оптимізму. Безплідне мрійництво – ось що є оптимізм без трагізму". Натомість "трагічний оптимізм, – amor fati – особлива філософія життя. Тільки вона дає відвагу жити і вмирати. Тільки в ній – дійсна краса" [9, с. 279]. Це краса героїки, це філософія сильних духом, у якій синтезуються трагічне усвідомлення власної приреченості на смерть та оптимістична віра у невідворотний прихід "нового життя, добра нового у світ". Недарма В.Корнійчук назвав "Каменярі" "оптимістичною трагедією борців за світлі ідеали людства" [14, с. 5]. У такому ключі твір прочитується як "прелюдія" до "Мойсея", у центрі якого – та ж міфологема.

Loading...

 
 

Цікаве