WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Експресіонізм у творчості Івана Франка - Реферат

Експресіонізм у творчості Івана Франка - Реферат

Реферат на тему:

Експресіонізм у творчості Івана Франка

Останнім часом популярною стала дискусія на тему "Чи був Франко Каменярем?"

У радянські часи це питання звучало як риторичне. Звичайно, був! Парадигма франкового "каменярства" включає свідомість, раціоналізм, наукову основу, опору на факт, соціальну заангажованість, домінанту" змісту тощо. Обмеженість цієї тези – в її категоричності. Більшовицький лозунг – "Хто не з нами, той проти нас" – у сфері літератури проектувався в боротьбу з так званим "непролетарським", "реакційним" або "буржуазним" мистецтвом; а щодо творчості Івана Франка – в намагання звести художній метод письменника до рамок всепоглинаючого правовірного реалізму. Причиною такого літературознавчого екстремізму, на наш погляд, є той парадокс, що проповідники марксистсько-ленінської ідеології були погано обізнані з діалектичним матеріалізмом. Вони, скажімо, морщилися від того, що Гегель був діалектиком тільки в методі, а в системі залишався метафізиком, тоді як самі й у системі, й у методі опиралися на метафізику і схоластику. З трьох основних законів діалектики для ідеологічної основи брався лише закон "заперечення заперечення". Із закону "про єдність і боротьбу протилежностей" в пошані була тільки та частина, що стосувалася "боротьби", а закон про "перехід кількісних змін у якісні" й зовсім ігнорувався.

На жаль, інерцію цього явища ми ще спостерігаємо в умовах посттоталітарної дійсності. Під прапором боротьби з більшовизмом в літературознавстві постає його "антитеза" –" більшовизм навиворіт". І знову питання "Чи був Франко Каменярем?" звучить риторично. Звичайно, ні! Письменник лукавив, коли писав, що не вважає себе автором "майстерверків"! Насправді найбільше значення його творчість мала для розвитку українського літературного процесу саме через її причетність до витонченого, аристократичного модерну! Парадигма цієї "антитези" – підсвідомість, ірраціоналізм, емоційність, ідеалізм, суб'єктивізм, романтизм, переважання у творах уяви та фантазії, підкреслений індивідуалізм, культ форми.

І "теза", й "антитеза" є історично зумовленими й історично виправ-даними. Але, мабуть, прийшов час розбирати ідеологічні барикади. В умовах нашої теперішньої так би мовити посттоталітарної дійсності пора згадати, що складником гегелівської тріади є ще й "синтез".

На наш погляд, еволюція естетичної свідомості Франка відбувалася не тільки за законом "заперечення заперечення", а й за законами "переходу кількісних змін у якісні(літературно – критична спадщина письменника зафіксувала його зацікавленість здобутками різних, часом протилежних за своїми ідейно – естетичними настановами, літературних напрямків і спроби теоретично обґрунтувати необхідність їхнього синтезу на якісно вищому рівні); а також єдності й боротьби протилежностей (властиво, не тільки боротьби, а й єдності). Ми не можемо назвати творчий метод Франка ні однозначно реалістичним, ні романтичним, ні натуралістичним, ні модерністським, оскільки головною його рисою є синтезуюча здатність. Письменника не можна вважати адептом якогось одного літературного напрямку вже хоча б тому, що абсолютно "чисті" літературні напрями знає лише теорія, реально ж вони завжди існують у взаємозв'язках і взаємодії, про що свідчить творчість кожного видатного художника, яка завжди тою чи іншою мірою їх синтезує" [6, с. 163].

Саме синтезуюча здатність, на нашу, думку дозволила Франкові – "цілому чоловікові" – поєднувати в одній особі Каменяра й автора "майстерверків". Завдяки синтезуючій здатності письменник зумів творчо застосувати як на рівні теоретичного осмислення, так і втілення в художній практиці не тільки елементи загальновідомих і популярних на той час романтизму, реалізму, натуралізму, імпресіонізму, але й напрямів, які за життя Франка тільки формувалися. До останніх зокрема належали експресіонізм і навіть сюрреалізм. Звичайно, зв'язок Франка із кожним зазначеним напрямом заслуговує окремого дослідження, але на разі ми обмежимося тільки виокремленням елементів поетики експресіонізму з творчості письменника.

Як відомо, експресіонізм утворився як противага до реалістичного типу творчості загалом і до імпресіонізму зокрема. Реалістичний тип творчості має міметичну основу, відображальний характер і є раціоналістичним за своєю суттю. Його філософія – філософія позитивізму.

Філософська основа експресіонізму та сама, що й у модернізму в цілому. Насамперед це так звана "філософія життя" – суб'єктивно – ідеалістична течія у філософії, що виникла в Німеччині (Ф.Ніцше, В.Дільтей) і Франції (А.Бергсон), у центрі якої – розуміння життя як абсолютного, безмежного начала світу, різноманітного у своїх проявах. На початкуXX ст., з його війнами та революціями, людство поступово втрачає довіру до розуму, до можливості на раціоналістичних засадах впровадити позитивні зміни в політичний, соціальне – економічний та культурний устрій суспільства. Сам світ і людське буття в ньому здаються деформованими, хаотичними, абсурдними. Тому нова філософія, а за нею і література є ірраціональним в своїй основі.

Реалістичний тип творчості, який, на думку Д.Наливайка, складається з трьох основних напрямів (реалізм, натуралізм, імпресіонізм), загалом тяжіє до так званого об'єктивізму. Свого часу Флобер висловлював думку про те, що автор у своєму творі повинен бути подібним до Бога у Всесвіті: має бути присутнім у всьому і водночас невидимим ніде. Подібної точки зору дотримувалися і брати Гонкури: "Автор у своєму творі, як поліція в місті, повинен перебувати скрізь і ніде" [2, с. 461]. Найбільше суб'єктивним та індивідуалізованим серед зазначених напрямків є імпресіонізм. Імпресіоністи намагалися у творах фотографічне точно відобразити у творах свої суб'єктивні враження від реальної дійсності. Деякі твори і навіть цикли творів Франка є близькими до імпресіонізму("Щука", "Лесишина челядь", Під оборогом", "Галицькі образки"), але це – тема окремого дослідження. На разі для нас важливо усвідомити, що, так само, як світовий експресіонізм в аспекті поглибленого суб'єктивізму спадкоємно пов'язаний зі своїм ідейно естетичним антиподом, імпресіонізмом, – так само у Франка "раціо" імпресіоністичних творів містком суб'єктивізму поєднується з"емоціо" елементів експресіонізму.

В імпресіонізмі як відображальному мистецтві вектор дії спрямований від реалій зовнішнього світу до внутрішнього світу митця. В експресіонізмі як мистецтві вираження – навпаки : від внутрішнього світу художника до реалій зовнішнього середовища. Роль автора в цьому процесі зводиться до ролі своєрідної призми, через яку всі ці впливи пропускаються, для того щоб посилити, послабити, сфокусувати або розсіяти їхню дію. Звичайно, Іван Франко не міг бути добре обізнаним з ідейно-естетичною доктриною експресіонізму, яка за його життя тільки починала формуватися, але геніальність українського письменника полягає в тому, що він дуже тонко відчував ті об'єктивні обставини, які впливали на загальний розвиток світової літератури, і це йому давало можливість правильно передбачати, а деколи навіть випереджати поступ літературного процесу. До геніального просто Франко формулює, по суті, один із основних принципів експресіоністичного мистецтва. На його думку, те, що Золя, Гонкури, інші письменники-натуралісти називали "людськими документами", повинно пропускатися крізь призму індивідуальності й поетичної фантазії автора; "призма ця –скоріше слабо опукле дзеркало, що відображає речі і людей незвичайно точно в усіх деталях, хоч і порушує якоюсь мірою природні пропорції між цими деталями" [9, т. 28, с. 153].

До речі, спадкоємними зв'язками експресіонізм пов'язаний і з натуралізмом, до популяризації якого в Україні має (тепер вже безсумнівно!) відношення й І. Франко. Експресіоністи запозичили в натуралізму увагу до непривабливих, дискомфортних сторін реальної дійсності, демократизацію тематики (урбаністичні мотиви, живопис соціального "дна"), біофізіологічне трактування поведінки персонажів і, чи не найголовніше, бажання епатувати читача зображуваними картинами. Суттєва різниця між цими напрямами в тому, що, заснований на позитивістському раціоналізмі, натуралізм вражає читача фотографічне точними картинами брутальної, потворної дійсності, а ірраціональний у своїй основі експресіонізм епатує відображенням політичних, соціально-економічних, морально-етичних вад суспільства в кривому (чи "слабо опуклому") дзеркалі. Таким чином, експресіоністи не гребують прийомом навмисної деформації тієї самої дійсності. Більше того, теоретики літератури вважають, що "деформація заради загостреної передачі найсильніших людських почуттів стає основою стилю експресіоністів". Фізіологічне напруження, що є характерним для їхньої творчості, "виявляється в стилізації та ламаності художньої форми, в підкреслених контрастах..., різких зміщеннях планів" [4, с. 38].

Loading...

 
 

Цікаве