WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модифікації жанру віршової присвяти Івана Франка - Реферат

Модифікації жанру віршової присвяти Івана Франка - Реферат

Віршові присвяти-викриття І.Франка утворюють дві групи: власне віршові присвяти-викриття – "О.О." (1881), "N.N." (1883), "Новому проломові" в альбом" (1884); сатиричні присвяти-викриття – "Пісня руського бурсака" (1884), "Шумка о. Павликова" (1884), "Славословіє храброму рицарю Юліанові Черкавському за його непрошену й неплачену оборону русинів у віденській раді державній" (1885).

Перша група присвят-викриттів – це вірші, у яких піддаються критиці особи, чиє ім'я ховається за криптонімами, а також журнал москвофільського спрямування "Новий пролом". Вірш І.Франка "О.О." з циклу "Знайомим і незнайомим" спрямований проти Омеляна Огоновського. Автор вступає у полеміку з ним відносно розуміння і завдань поезії. Вірш побудований у формі умовного діалогу і заперечує відсталі від життєвих потреб естетичні погляди адресата, що не бачить потворних сторін життя, а ратує за його сприйняття лише у прикрашеній формі.

У вірші "N.N." автор підходить до розуміння суті конкретної людини з соціальних позицій. Зовнішня привабливість адресата не може приховати його душі, спотвореної багатим деспотичним у ставленні до підлеглих селян батька-поміщика. Автор йде за народними традиціями і надає злу спадкових ознак: яким є батько – таким є і його син.

Вірш-присвята І.Франка "Новому проломові" в альбом" розкриває антиукраїнське спрямування періодичного органу, що представляє в Галичині загарбницькі інтереси Російської імперії. Умовний діалог автора з адресатом у відвертій і з дещо глузливим відтінком формі виводить на чисту воду облудних піклувальників про велику Росію, що готові віддати власний народ в чужоземне ярмо.

Друга група віршів присвят-викриттів І.Франка конкретизована, адресатом у них виступає людина, що представляє своєю позицією якесь негативне суспільне явище, власні моральні якості, що заслуговують загального осуду. У цих віршових присвятах автор використовує парадіювання бурсацької і танцювальної пісень, славослов'я, що надає творам комічного забарвлення. Посилює сатиричне самовикриття ліричного героя й адресата у присвятах "Пісня руського бурсака" і "Шумка о.Павликова" звернення до прийомів "рольової" лірики. Зокрема перший вірш, що присвячений отцеві Костецькому, складений від імені гімназиста-українця, що за порадою ксьондза Костецького заради кар'єри зрікається своєї рідної мови і лише на словах залишається українським патріотом. Другий вірш написаний у формі монолога отця Теофіла Павликова, якого разом з отцем Халявою (Михайлом Малиновським) священики скинули з "проводирства" над ними. Бездарні отці, що звикли до веселого і безтурботного життя, не здатні вирішувати серйозні громадські завдання, тому їх покарання розуміється як справедливе, а поведінка виглядає комічною.

У центрі вірша І.Франка "Славословіє храброму рицарю Юліанові Черкавському за його непрошену й неплачену оборону русинів у віденській раді державній" зіткнення двох депутатів Кноца та Юліана Черкавського, що представляв інтереси поляків Галичини. Автор показує епізод політичної гри у віденському парламенті. Польська меншість як панівна у краї отримувала значне фінансування своїх потреб з державного бюджету. І коли депутат Кноц згадав про несправедливість по відношенню до українців, потреби яких фінансувалися дуже скупо, це викликало уявний гнів польського депутата, який намагається вдати, що нібито ніякого "притиску Руси" немає. Автор обидвох депутатів змальовує в гумористичному дусі. Їдка іронія, якою пройнятий твір, набуває глумливого відтінку, загалом стає ясною ворожість польських політиканів та австрійської влади до українців Галичини.

Вірші присвяти-викриття І.Франка є відгуками на злободенні питання. Для них властивий викривальний тон, що формується опозиційним ставленням адресата, його звинуваченням, висвітленням негативних сторін життя суспільства й окремих особистостей, осміянням, навіть гнівним сатиричним висловлюванням у їх бік. Автор намагається відкинути все небажане, що стоїть на перешкоді рухові народу вперед.

Кожен жанр має якісь свої естетичні домінанти, що співзвучні певним епохам, або які можуть видозмінюватися, набуваючи нових формотворчих значень, посилюючи його продуктивність. До таких споконвічних поетичних жанрів належить присвята. Вона утвердилася ще у давній українській літературі. З неї перейшла в нову. У силу історичних обставин віршова присвята залишилась здатною виразити взаємостосунки між людьми і в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

І.Франко удосконалив жанр присвяти, пристосував його до потреб свого часу, збагатив модифікаційну структуру. Кожна з них відповідає певній потребі, відтворює ситуацію, у центрі якої автор або ліричний герой і адресат. Вона є наслідком онтогенезу, тобто окремого творчого акту. З кожною модифікацєю присвяти пов'язане коло стійких понять, що творять їх основу, а далі йде процес підбору емоційно-логічних словесних конструкцій, що в сукупності творять саме поетичне висловлювання. Їх стильова своєрідність пов'язана з індивідуальною майстерністю І.Франка. Як пише Л.Скупейко: "Кожен по-справжньому новаторський елемент, у тому числі і стильовий є не просто примхою автора, його бажанням виокремитися із загалу, а наслідком його наполегливих пошуків, які в результаті виявляються, звичайно, тісно пов'язаними з загальноестетичними і літературно-художніми тенденціями і течіями" [4, с. 71]. Неабияку роль тут відіграє загальноосвітній рівень письменника, його світоглядні підходи до вирішення завдань поступу свого народу. Велика увага І.Франка до суспільних проблем, їх філософського осмислення та морального трактування знайшла вираження в посиленому психологізмі творів, що відбиває загальну тенденцію його зростання в українській літературі другої половини XIX – початку ХХ ст. Д.Наливайко пише, що в реалістичній літературі соціально-психологічна течія "найповніше виявилась у творчості Панаса Мирного, І.Франка, І.Карпенка-Карого", але "не склалася філософсько-психологічна течія". На його думку, вона присутня "в творчості універсального І.Франка, зокрема в його поезії" [3, с. 42]. Справді і перша і друга стильові течії властиві його ліриці.

Вони позначилися і на модифікаціях віршових присвят І.Франка. Треба зауважити, що жодна з них самостійного значення не має, та не може не враховуватися, оскільки становить якийсь різновид стосунків не лише автора й адресата, але й виступає засобом вираження глибоко гуманістичних думок. Особлива роль у вірші-присвяті відводиться адресатові. Складні стосунки автора з ним формують значення кожної фрази. Так твориться стильова наповненість вірша. Якщо адресат – позитивний образ, автор знаходить відповідні виражальні засоби, які роблять його зовнішньо та внутрішньо привабливим. При негативному адресаті художні засоби внаслідок відповідного підбору надають адресатові негативних рис, навіть потворності. Автор піднімається в них до пафосу викриття та осміювання. Але кожного разу стверджується у присвяті висока ідея, актуальність якої диктується розвитком суспільного життя. У ньому виявляється іманентність віршової присвяти. Естетизація людських стосунків набуває в ній авторського визначення шляхів удосконалення особистості та покращення долі всього народу. Прямування до істини розуміється в таких творах як оволодіння кожним і загалом всіма вищими цінностями духовної культури, лише тоді має прийти не нова боротьба, а справжня гармонія.

Література

  1. Корман Б.О. Лирика Н.А.Некрасова. Воронеж, 1964.

  2. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка: Літературно-критичний нарис. К., 1990.

  3. Наливайко Д.С. Стиль напряму й індивідуальні стилі в реалістичній літературі ХІХ ст. // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ – початку ХХ ст.: Збірник праць. К., 1987.

  4. Скупейко Л.І. Індивідуальний стиль письменника в інтерпретації І.Франка (Історико-психологічний аспект) // Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ – початку ХХ ст.: Збірник праць. К., 1987.

  5. Пустова Феня. Тема відродження незалежної України в поезії Івана Франка // Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин: Матеріали Міжнародної наукової конференції (Львів, 25-27 вересня 1996]. Львів, 1998.

  6. Франко І. Зібр. тв. у 50 тт. Т.1. К., 1976. 502 с.; Т.2, 3.

  7. Шестаков В.П. Эстетические категории. Опыт систематического и исторического исследования. М., 1983.

Loading...

 
 

Цікаве