WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модифікації жанру віршової присвяти Івана Франка - Реферат

Модифікації жанру віршової присвяти Івана Франка - Реферат

Розгорнутим звертанням є і вірш "Гриць Турчин". Його повчально-закличні інтонації пов'язані з ідеєю оволодіння рекрутом жовнірської майстерності. Вона знадобиться тоді, коли доведеться зі зброєю в руках відстоювати інтереси свого народу.

І перший, і другий вірші за своєю тональністю, активною авторською позицією наближаються до віршів-закликів. Відвертість суджень про моральний рівень суспільства та принижене становище українського народу створюють у них атмосферу несприйняття державних устоїв Австро-Угорської імперії. Образи адресатів у цих віршах мають ідеологічну основу і є виразниками майбутнього.

Віршові присвяти-повчання переслідують конкретну мету: вони передають якусь моральну або практичну пораду. Автор може викладати її від свого імені та від імені першої особи, тобто прибирати образ іншої людини. Такі твори належать до "рольової" лірики. Образ автора у них має свої особливості. Як пише Б.Корман, "він присутній у віршах, але приховано, ніби розтворившись у своїх героях, злившись з ними" [1, с. 166].

Дидактичні в своїй основі присвяти-повчання детально фіксують якісь процеси творення, написання, виготовлення речей, або подають розуміння якихось явищ, моральних, політичних принципів. Вони виступають з дружньою порадою або пояснюють щось з позиції досвідченої людини, що добре орієнтується в житті, володіє конкретними уміннями, знаннями і хоче їх передати іншим.

У формі звернення-повчання написаний вірш І.Франка "Послухай, сину, що премудрість каже..." (1881). Поради батька подаються як глибока, почерпнута з книг, істина. Урочистість мови створюється розважливим та повчальним тоном умовної розмови батька з сином. У творі закладена ідея успіху в житті. Автор розкриває сутність лояльних людей, головним для яких є власна вигода.

"Епілог" (1893) – заключний вірш циклу І.Франка "Тюремні сонети". Він містить у собі розгорнуте звертання та повчання. Вірш можна розуміти як визначення сонета та як рекомендації щодо його написання. Пестлива форма звертання на початку вірша – "Голубчики, українські поети" задає іронічний тон у ньому, разом з іншими засобами він спрямований проти низькопробності та недбальства в літературній творчості.

Виразним в обидвох віршах є образ автора. У першому він зливається з образом батька, навченого життєвим досвідом, що дає поради синові, а в другому – людини досвідченої в поетичній творчості. Обидві ці умовні ситуації завдають стильове спрямування творам, визначають їх провідну ідею, загалом тон. У першому творі звертання батька до сина має дружній характер, але за нібито доброю порадою криється тонкий розрахунок автора розкрити перед читачем мерзенний бік цього світу. Одвічна соціальна проблема, підігріта новітніми європейськими вченнями, подається як книжна мудрість і містить у собі пародійний момент, тобто, викладене у ньому треба сприймати навпаки. Другий вірш має яскраво виражену іронію, але разом з тим і полемічність та повчальність. Менторський тон автора, що увійшов у роль знавця і порадника, виправдовується його здобутками , добрим знанням своєї справи.

Філософські вірші-присвяти криють у собі поєднання звернення до адресата і роздумів про вічність, життя і смерть людини, оманливість її існування, виникнення і кінець світу тощо. Поетична мова таких віршів має конкретне спрямування, визначене позицією автора з певних питань. Їх трактування відповідає науковому та моральному рівневі епохи. Автор подає адресатові істину, що відкрилась йому внаслідок власних роздумів, життєвого досвіду чи почерпнута з книг. Поетична мова таких творів піднесена, її серйозність відповідає авторській ідеї і може коливатися між урочистістю і сатиричним відтінком, тоді твір набуває полемічного значення.

До таких філософських віршових присвят І.Франка належать "Молодому другові" (1883) з циклу "Знайомим і незнайомим" і "Честь творцеві тварі! (Уривок)" (1908) з циклу "Поклони". Перший вірш написаний як звертання до молодого друга, який ще не знає оманливості життя. Образна і структурна форма вірша спрямовані на вираження відради автора адресатові заглиблюватися в роздуми над сутністю світу. Визначальною у другому вірші є антиномічна форма вираження думки. Вона створюється внаслідок виникнення смислового протиріччя між назвою твору та ретроспективним описом етапів процесу творення світу, а також заперечення думки про його телеологічне походження шляхом протиставлення двох тверджень в одній строфі – першого про певний етап виникнення світу і другого – рефреном "Ще не було його".

Обидва ці твори, хоч абсолютно різні за своїм змістом, мають ідентичну жанрову природу. У них автор звертається до конкретного адресата, у першому випадкові до свого друга, розкриваючи йому одвічну привабливість ілюзій цього світу, гартуючи його молоду душу правдою життя і захищаючи його від жорстоких розчарувань. Поетична мова вірша піднесена, дружелюбна, повчання, закладене у ній, йде від душі автора, мета якого – допомогти молодій людині зорієнтуватися в складних життєвих перипетіях, а самого читача вчить спокійно дивитися на світ. Другий вірш, маючи зовсім інше тематичне завдання, присвячується творцеві всього сущого. Своєю будовою, особливостями стилістики він спрямований на виклик у читача критичного ставлення до усталеної думки про виникнення світу. Домінуючим у кожній строфі вірша є відчуття скепсису. Обидва твори спонукають до подальших роздумів над поставленим питанням. Як бачимо, філософські вірші-присвяти мають насамперед суспільне, а також моральне значення, несуть у собі мудрість віків і своєї епохи.

Любовні вірші-присвяти І.Франка вирізняються своїм специфічним призначенням. Вони виражають інтимні стосунки між автором та адресатками, що знаходять полісемантичну форму вияву. У них оспівується взаємна любов, або любов, що потьмарена якимись перешкодами, любов ліричного героя без взаємності, вільна любов, що внаслідок щедрого дівочого серця приносить радість чоловікам.

Вірші-присвяти І.Франка про взаємну любов "На день 11 юлія 1875", "Михалині Р." (1882), "К.П." (1883), "Моїй дружині" (1887), "Ользі С." (1901), "В альбом пані О.М." (1902) вирізняються особливими стосунками автора й адресатки, її поетичною ідеалізацією, що відбиває культові традиції пошанування богинь плодючості (урожаю), любові (побрання). До характерного ставлення закоханого ліричного героя до адресатки додаються реалії й суспільні проблеми (ідея успіху в житті, "боротьба за ідеї", тобто цілеспрямована діяльність автора на національне відродження свого народу та ін.).

Любовна присвята І.Франка "N.N." (1883) має своєю адресаткою відому українську письменницю Уляну Кравченко (Юлію Шнайдер). Поетичне висловлювання у ній формується з допомогою образу долі-розлучниці та умовного діалогу між ліричним героєм і його коханою.

"Моїй не моїй" (1898) і "Неназваній Марії" (1908) – вірші-присвяти І.Франка, у яких любов без взаємності завдає мук і страждань ліричному героєві, але облагороджує його душу. Перший побудований як розгорнуте звертання до коханої, що є найдорожчою для нього. Другий вірш – це умовний діалог між ліричним героєм та адресаткою, що набуває форми докорів. Поетичне висловлювання у творі формується на аналогіях, які відіграють роль художніх деталей і зводяться до психологічно загостреного сприйняття ознак зовнішнього світу ("сизий голуб промайне", "божа пчілка над цвітком пролетить", "комарик забринить", "закрякає ворона", "камінчик в воду кане"), які нагадуватимуть коханій про її несправедливо відкинену любов.

Поетична мова І.Франка насичена образами-персонажами, алегоріями і символами, тропами, джерелами яких є давня книжна традиція. Таким є його вірш "Ф.Р." (1904) з циклу "Із книги Кааф", у якому оспівується любов як дар чоловікам веселої дівчини. Вірш побудований на аналогіях, що сформувалися ще в давні часи. Дівчина у творі прирівнюється до дорогоцінного каменя в болоті (байки Езопа "Гній та алмаз", Г.Сковороди "Навоз и алмаз") та єгиптянки Марії – відомого образу християнської середньовічної літератури про малолітню блудницю, що пізніше, відвідавши святі місця, пов'язані з життям Ісуса Христа, стала праведницею.

Любовні вірші-присвяти І.Франка становлять окрему групу його інтимної лірики. Вони виділяються насамперед своєю жанровою приналежністю й художніми особливостями, пов'язаними зі специфікою поетичного висловлювання. Воно не є абстрактним, а спрямоване до конкретної адресатки і поєднує у собі справжні почуття самого автора, не можна відкидати також і встановленого віками етикету таких стосунків, а саме: у певній ситуації говорити про свої почуття відповідними до цього словами, або зберігати психологічну атмосферу, що виникає у стосунках ліричного героя та адресатки. Разом з тим ці вірші I.Франка дуже індивідуалізовані, він знаходить власну поетичну мову, що відповідає не лише конкретній ситуації, але й відбиває інтелектуальний рівень самого автори та естетичні вимоги епохи, у яку він жив.

Модифікаційна група віршових присвят-викриттів І.Франка має специфічні особливості, що визначаються протистоянням автора й адресата. Опонентність першого випливає насамперед зі світоглядних розходжень з другим, тому присвяти-викриття написані у формі звинувачення, доведення, висміяння. Часто автор з полемічним завзяттям заперечує позицію адресата, доводить реципієнтові і через нього загалові помилковість і антигромадську сутність його уподобань. Як правило, у таких творах викриваються особисті корисливі інтереси і дії, спрямовані проти свого народу. Автор при цьому звертається до повчання, що несе у собі досвід загальнолюдський та власний, що відповідає естетичній оцінці певного рівня функціонування суспільної думки. Антипатичний адресат (особа, колектив, організація і т.п.) зазнає загального осуду, викриваються і ті думки, позиції, які ним репрезентуються.

Loading...

 
 

Цікаве