WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модифікації жанру віршової присвяти Івана Франка - Реферат

Модифікації жанру віршової присвяти Івана Франка - Реферат

Реферат на тему:

Модифікації жанру віршової присвяти Івана Франка

Віршові присвяти І.Франка – визначне досягнення у розвитку цього жанру, їх модифікаційне багатство свідчить про необмежені можливості у вирішенні складних стосунків між автором та адресатом і формуванням провідних ідей в галузі політики і моралі, що визначають поступальний рух суспільства. вперед. І.Франко пристосував давній жанр присвяти до потреб свого часу, наповнив його новим змістом, надав йому досконалої форми.

Віршова присвята – це певний спосіб поетичного висловлювання. Воно спрямоване до конкретного адресата, але стосунки між ним і автором можуть мати найрізноманітніше забарвлення: від дружніх – до абсолютно конфронтаційних, від славослов'я на його честь – до розмови на рівних з ним, або абсолютної незгоди, а звідси викриття як людини реакційної, навіть висміювання його поглядів, рис характеру, поведінки.

Для віршових присвят І.Франка характерне тяжіння якогось першообразу. Він визначає естетичні устремління епохи. Загалом у цьому виявляється традиціоналізм поезії І.Франка, її зв'язок із творчістю попередників, зокрема Т.Шевченка. М.Коцюбинська, пишучи про поетику творів Кобзаря, зазначає: "Одухотвореність ідеєю як критерій прекрасного, "ідеологізація" всієї системи оцінок зумовлює колосальну змістовність кожної клітини художнього твору" [2, с. 65]. Сила поезії Т.Шевченка та І.Франка у тому, що читач і слухач з кожним поетичним твором вдовольняє свої естетичні потреби, стає учасником гуманізації суспільства і національного життя.

Поетичне висловлювання в присвяті має визначену емоційно-логічну мовну конструкцію, кожна зі своїми особливостями. Вона виникає на основі первісної метафори – провідної ідеї та сюжету, що складається внаслідок стосунків автора й адресата. Таким чином, художньо-стильова основа присвяти формує її значення.

Вірші-присвяти І.Франка становлять собою певні модифікації: присвяти-заклики, присвяти-звертання, посмертні присвяти, присвяти-звернення до читача, присвяти-звернення до Музи, вірші-присвяти літературним героям, присвяти-повчання, присвяти-філософські роздуми, присвяти на любовну тему (звертання), присвяти-викриття, присвяти – сатиричні викриття. Поетичне висловлювання в них відбиває специфіку жанру і формується подієвим сюжетом та відповідним поєднанням емоційно-смислових елементів, що в сукупності складають стильову основу.

Віршові присвяти-заклики "Анні П." (1880), "Корженкові" (1882), "Зоні Юзичинській" (1916) І.Франка наділені рядом спільних рис. Для них характерними є закличні інтонації, часто коротка фраза поєднується з рішучим рубаним ритмом. Поет вдасться до випробованих у таких випадках художньо-синтаксичних фігур: інверсій, підкреслюючи цим потрібне йому слово, риторичних стверджень та питань, надаючи віршеві емоційно-смислової виразності.

Провідною для віршових присвят-закликів І.Франка "Анні П." та "Корженкові" є національна ідея. Феня Пустова зазначає, що "тема відродження самостійної України пройшла через усю творчість поета", вона має тісний зв'язок з творчістю Т.Шевченка і є "виявом свідомого бажання автора засвідчити свою спадкоємність з геніальним попередником" [5, с. 369].

Ствердження людської порядності як найвищої моральної норми знаходимо у присвяті-закликові І.Франка "Зоні Юзичинській".

Вірші присвяти-заклики І.Франка визначаються позитивними образами адресатів. Вони покликані бути соратниками автора в нелегкій життєвій боротьбі за ствердження високих людських ідеалів, загалом для них дорогими є інтереси власного народу, надаючи значення сьогоденним проблемам – подолання його утисків владою та пануючими верхами, автор протиставляє з аксіологічних позицій моральні принципи справедливості і несправедливості, підсилюючи цим гуманізуючий вплив своєї поезії на читачів та загалом на міжлюдські та міжнаціональні стосунки.

Вірші присвяти-звернення відзначаються конкретністю адресата. Як правило, у них автор веде довірливу, пройняту вболіванням за його долю розмову. До таких творів належить вірш І.Франка "Олі" (1886), що має форму звернення до рідної йому людини – дружини – і побудований на умовній аналогії: картина жебрацького життя спричинює роздуми автора про можливу власну смерть та майбутнє своєї сім'ї. Сумовитий настрій вірша служить виявом людяності автора, адже він турбується не тільки долею своїх дітей, але й викликає жаль і почуття милосердя взагалі до дітей-сиріт.

Присвяти письменникам криють у собі суспільну оцінку їх літературної діяльності. У них, як правило, маємо повну ідеалізацію адресата. Це твори у формі славослов'я, що покликані розкрити значення постаті в літературному процесі.

У вірші – посмертній присвяті І.Франка "Котляревський" (1873) з циклу "Вольні сонети" співставляються образи "орла могучого" та І.Котляревського, "лавини" й "огника", що "розгорівся", та української літератури. Вони у творі набувають алегоричного значення. Такий вірш може бути написаний на честь будь-якого письменника, живого чи мертвого. У ньому осмислюється суть художнього явища, справа та, яка ним робиться чи зроблена.

Вірші-присвяти читачеві відіграють певну суспільну функцію. Через них встановлюється контакт між автором і реципієнтом, мета якого може бути різною: викликати у нього інтерес до своїх творів, розкрити їх художнє значення, познайомити з власними естетичними уподобаннями, здолати стіну заангажованості на шляху до розуміння творів і т. п. У них закладене дружнє пояснення читачеві сутності творів і того, чого прагне автор.

Вірш І.Франка "Моєму читачеві" (1905) є розгорнутим риторичним звертанням, що розпочинається із фрази "Мій друже", переростає в умовний діалог між автором та реципієнтом, який будується на смисловій аналогії: якщо вірші поета знайдуть відголос у його серці, то автор благословляє і бажає йому, на відміну від себе, не зазнати сирітства духовного.

Для віршів-присвят читачам властивий відвертий тон висловлювання. Універсальність цієї форми уже закладена в самій жанровій модифікації. Вірші-присвяти мають наперед визначене спрямування, але епоха та прагнення автора надають їх змістові інваріантності.

Вірші-присвяти Музі відбивають давню традицію звертання поета до богині з тим, щоб вона дарувала йому поетичне натхнення. Як відомо, муз у давньогрецькій міфології було дев'ять, принаймні троє з них мали відношення до поезії (Ерато, Калліопа, Полігімнія). Поступово з них твориться узагальнений образ єдиної Музи – покровительки поезії. Вірші-присвяти Музі виражають авторську позицію з певних естетичних проблем літератури. Вони можуть мати стверджувальну, а також гумористичну і навіть полемічну форму поетичного висловлювання. Звернення до Музи є лише художнім прийомом, що допомагає авторові висловити свої думки читачеві.

У І.Франка є два таких вірші – "До музи" (1906) із циклу "Вольні вірші" і "До Музи" (1908). Зокрема, перший написаний в пародійному стилі і має антидекадентський характер. В.Шестаков дивиться на іронію як вид дотепності, з допомогою якої в іномовній формі виражається істина. Він пише: "Дотепність – необхідна якість творчого генія, за допомогою якої він досягає вищої мети мистецтва – вразити і здивувати слухача або читача. За допомогою дотепності художник досягає гри протилежностей, змішання трагічного і комічного, серйозного і смішного" [7, с. 229]. Іронія в І.Франка стильовий прийом, словесний образ, загалом художній засіб, що надає творові смислової виразності. У першому вірші І.Франка "До Музи" наскрізна іронія твориться звертанням до богині, щоб та обдарувала поета натхненням, при цьому висміюються декадентські естетичні принципи.

Інший вірш І.Франка "До Музи" різніться від попереднього серйозним тоном. Його ліричний герой по-дружньому звертається до богині. Він чує її поклик іти за нею у вир людського життя. Вірш побудований на антиноміях. Вони й визначають сенс людського існування в його позитивних і негативних виявах.

Вірші-присвяти Музі І.Франка мають однакову художню функцію. І перший і другий служать утвердженню в свідомості читачів принципів реалістичного способу художнього зображення. Майстерно володіючи прийомом іронії, автор зумів показати аморфність та антигромадську сутність декадентської літератури. Другий вірш, на відміну від першого, має серйозний' тон, естетичні принципи, які в ньому розробляються, дають змогу збагнути життя без прикрас і без огиди до нього. Відвертість розмови, яку веде автор, спрямована на вияснення складних естетичних завдань, що ставляться у творі.

Рідкісними в поезії є вірші-присвяти літературним героям. Вони є ніби продовженням теми, що започаткована автором їхнього твору, до того ж часто можуть відбивати реакцію на певні проблеми окремих суспільних кіл. Переважно такі вірші-присвяти спрямовані на підтримку або й захист письменника, що створив ці образи. До таких творів належать "Тетяна Ребенщукова" (1880) та "Гриць Турчин" (1880) І.Франка. Перший з них присвячений героїні оповідання М.Павлика "Ребенщукова Тетяна", а другий –герою вірша про життя рекрутів селянина Романа Гудзмана.

Вірш І.Франка "Тетяна Ребенщукова" має форму розгорнутого звертання. Розкриваючи сутність образу Тетяни Ребенщукової і тих, хто їй протистоїть, автор захищає самого М.Павлика. Твір побудований на протиставлені образів. Автор відкидає святенництво як моральну норму людських відносин. Панегірична мова спрямована на прославлення, підтримку, возвеличення героїні твору.

Loading...

 
 

Цікаве