WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Автологічне слово Івана Франка у другому жмутку “Зів’ялого листя” - Реферат

Автологічне слово Івана Франка у другому жмутку “Зів’ялого листя” - Реферат

"Ми і ти ! – неправда? – доказ,

Що є в світі стійкість, лад!" [9, с. 146].

Це так звернулися до літературного героя зорі. Що важить гостро драматичне почуття неподіленого кохання супроти сяйва вічних зірок. Подальший (одинадцятий) вірш продовжує тему: "Смійтесь з мене, вічні зорі!" Майже неврастенічне визнання героя (цілком автологічні образи):

Я нещасний, я черв'як!

В мене серце, нерви хорі [9, с. 146].

І далі так само: "Я слабий, над труси трус"; "Я тікаю"; "Я – кайданник! Власне горе За собою волочу."

Дванадцятий вірш циклу – один з найоригінальніших за своєю версифікаційною побудовою. Особливе його психологічно-екзистанційне наповнення. "Голосні ридання" серця, що страждає від неподіленого кохання, перетворюється в "пісні". Мимохідь немовби формується сама суть творчого процесу, сама суть митця.

Вірш складається з трьох тематичних "блоків". Перша строфа – образ коханої. Друга (у формі риторичного звернення) – це "портрет" ліричного героя, суспіль позначений автологізмами.

В житті мене (ти) й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці – минаєш,

Вклонюся – навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш , добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями [9, с. 147].

Подальші рядки аж до закінчення строфи теж автологічні.

Пісенний, до деякої міри грайливий, ритмічний лад тринадцятого вірша не "виключив" драматизму з його тональності. Наскрізним тут є образ "стежечки", який знову ж таки становить компонент своєрідного паралелізму. Автологізми тут на межі розмовної інтонації. Лише ритм і рими "знімають" ці прикмети поетичної структури:

Ось туди пішла вона

Та гуляючи,

З іншим своїм любчиком

Розмовляючи [9, с. 148].

Драма неподіленого почуття завершується образом душі, загубленої на "стежечці", а цей, у свою чергу, образ теж знаходить завершення у гіркому визнанні (автологічно-розмовному):

Отсе тая стежечка,

Щоб запалася! [9, с. 149].

Чотирнадцятий вірш – це розлогий "портрет" ліричного героя, структурований, так би мовити, на різних рівнях. Прагнення бути єдиним у внутрішньому світі коханої, прагнення, щоб "Лиш одна любов би вибухла пожаром" (процитуємо образи автологічного характеру). Ліричний герой уявляє себе в "фантастичних думах", "фантастичних мріях" лицарем, який усе зміг би перемогти, щоб здобути кохану: "Де б тебе не скрито, я б зламав верії..."

Розмовно-автологічною інтонацією позначені такі промовисті рядки, де ліричний герой зображений уже на іншому змістовому витку:

Якби я не дурень, що лиш в думах кисне,

Що співа та плаче, як біль серце тисне,

Що будуще бачить людське і народне,

А в сучаснім блудить, як дитя, голодне [9, с. 150].

І далі: "...до дівчини приступить не вміє" і т.д. Вірш обрамлюється епіфорою, якою "підкреслюється опозиція", сказати б, Warheit und Dichtung...

Ліричні роздуми про щастя і життя без коханої становлять зміст п'ятнадцятого вірша. Зауважимо, що навіть ритмічний лад цієї поезії сприяє створенню тональності, зображенню стану ліричного героя, його приглушеного душевного сум'яття. Вірш починається риторичною фігурою (запитання–відповідь), структурованою автологічно:

Що щастя ? Се ж ілюзія,

Се привид, тінь, омана... [9, с. 150].

Ілюзія щастя, залишаючись ілюзією, викликає парадоксальні почуття. З одного боку, "криниця радощів", з іншого –"помилка фатальна". Маємо ряд автологізмів:

З тобою жить не довелося,

Без тебе жить несила [9, с. 150].

І далі повторення образу в іншому плані. "Без тебе жить – безглуздий жарт". Остання строфа своєрідно перегукується з першою. Маємо на увазі образ тіні. Автор уводить образ Шлеміля (героя повісті А.Шаміссо, що віддав чортові свою тінь за золото), що ходить, "мов заклятий". Останні рядки (автологічні) підсумовують болісний роздум:

Весь світ не годен заповнить

Мені твоєї страти [9, с. 151].

Гостродраматичний "сюжет" шістнадцятого вірша циклу розвивається здебільшого в автологічного характеру образах. Повторення "опозиції" – "як не побачу тебе" – "як побачу тебе" – є основною структурною прикметою твору. На межі автології побудована остання строфа, в якій "підсумовується" в майже трагічній тональності ліричний сюжет:

Ні без тебе нема,

Ні близ тебе спокою, мій світе!

І земля не прийма,

Ох, і небо навіки закрите [9, с. 151].

Сімнадцятий вірш – відомий романс "Як почуєш вночі..." У цьому творі немає особливих тропів, лірична оповідь майже суцільно автологічна (назвімо хоча б такі образи, як "щось плаче і хлипає", "голодний жебрак", "розпука моя" тощо)

У наступному вірші є лише поодинокі, так би мовити, напівавтологічні образи: "Хоч ти пішла серед юрби плисти У океан щоденщини й застою"; "Не перестанеш буть мені святою". Так само й останні вірші другого жмутку "Худеє жниво!" або "Сипле, сипле, сипле сніг". На межі автології й метафорики звучать заключні рядки останнього вірша:

Молодий огонь в душі

Меркне, слабне, погасає [9, с. 153].

Поки що передчасно робити якісь висновки. Як відомо, проблема автологічного слова по суті не ставилася в нашій літературній науці, а між тим вона має не лише теоретичне, а й суто практичне значення, головним чином у практиці викладання шкільної літератури. Саме тут, у школі, не береться до уваги, що словесний художній образ не мусить бути локальним тропом. Отож, ми хочемо побачити специфіку і функцію автологічного слова в поезії Івана Франка, побачити його потужну креативну силу, простежити його динаміку у творчому світі Франка, розглянути проблему диверсифікації такого слова. Доцільно нам не лише розглянути весь поетичний космос Франка, але й відшліфувати методику автологічної інтерпретації, шукати шляхів синтетичного, концептуального розв'язання цієї проблеми, вибудувати стрункі ряди Франкового автологізму.

Література

  1. Басс І., Каспрук А. І.Франко. Життєвий і творчий шлях. – К., 1983.

  2. Возняк М. З життя і творчості І.Франка. – К., 1955.

  3. Гузар З. Декілька думок з приводу специфіки літератури як мистецтва слова // Конспект. Науково-методичний журнал. – Львів, 1995. – № 8.– С.10-14.

  4. Денисюк І., Корнійчук В. Невідомі матеріали до історії "Зів'ялого листя" // Записки НТШ, 1990. – Т. CCXXI. – С. 265-281.

  5. Денисюк І., Корнійчук В. Подвійне коло таємниць // Дзвін. – 1991. – № 8. – С. 126-138.

  6. Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997.

  7. Сеник Л. Філософські мотиви "Зів'ялого листя" І.Франка // Українське літературознавство. – Львів, 1988. – Вип. 50. – С. 18-24.

  8. Ткаченко А. Мистецтво слова: (Вступ до літературознавства). – К., 1997.

  9. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К., 1976. – Т. 2.

Loading...

 
 

Цікаве