WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Дві хвороби святого Валентія - Реферат

Дві хвороби святого Валентія - Реферат

Реферат на тему:

Дві хвороби святого Валентія

Взаємозв'язок, навіть взаємообумовленість буттєвої та творчої біографій письменника донедавна літературознавці розглядали згідно з приписами "лівої естетики" лише соціологічно. Психологічну зумовленість творчості, підсвідомі рефлексії функцій психіки ігнорували методологічно. Однак таки появляються літературознавчі дослідження, які розглядають мистецькі явища крізь призму психології творчості. Найвдячнішим матеріалом у нашій літературі є лабіринтна художня біографія І.Франка, вона й отримала кілька нових оригінальних прочитань [15, с. 313-319; 11; 16; 3].

Стимулюють пошуки певні зрушення у франкознавстві, адже "заповнено істотні прогалини в життєписі і творчій біографії І.Франка, піддано критиці немало неправильних, викривлених концепцій" [12, с. 57].

Феномен Франка-митця як особливий психологічний тип людини можна пізнати, вивчивши приховані, проте різними формами пов'язані співвідношення його творчої біографії та способу життя, щоденної поведінки, мотивації вчинків, світоглядних та світовідчуттєвих факторів особистості.

Новітня естетика вважає творчий процес та його результати одним цілим з життєвим процесом митця і розуміє цю формулу як методологічний норматив [8, с. 355]. Зрозуміло, що паралельно існують інші, зокрема диференційні літературознавчі погляди про автономну самодостатність для дослідницького інтересу творів мистецтва як "текстів" і життєвих біографій як "текстів" теж, які, на нашу думку, розщеплюють екзистенційне ядро особистості митця.

Література знає безліч прикладів, коли письменники зізнавалися до самоідентифікації зі створеними їхнім творчим духом образами, сюжетами, колізіями. Іван Франко теж наголошував на біографічних елементах у своїй творчості. Суб'єктивний екстракт з "живої крови і нервів" автора він зробив своїм естетичним принципом у художній практиці [9, с. 112]. Наприклад, "не заперечував проти ототожнення себе з Мойсеєм" [1, с. 129] з однойменної поеми. Признавався, що світоглядні колізії в поемі "Смерть Каїна" – "то власная повість моя" [17, т. 2, с. 408].

З означених позицій корисно проаналізувати ранню поему І.Франка "Святий Валентій" (1885), у якій, на мою думку, змодельовано особистісну життєву ситуацію автора і яка має виразний автобіографічно-психологічний підклад. Запропонована у статті персоніфікація характерів героїв поеми та її проблематики в проекції на реальні історичні постаті здійснюватиметься головно методами рецептивної поетики, однак може бути перевірена доступними способами, які використовує наукова психологія особистості. Основний її метод – емпіричний [19, с. 20], який індивідуальні характеристики людини моделює з даних, що отримані в результаті спостережень суспільної діяльності і зафіксовані в листах, автобіографічних творах, документах службового характеру. Тому факти про життєві обставини та психологічні стани душі І.Франка в час написання поеми, які широко висвітлені в його листуванні, залучатимуться до аргументації психологічних підсвідомих установок.

На "Святого Валентія" франкознавці особливої уваги не звертали. Склалася традиція дивитися на твір спрощено й однобоко: у поемі автор виступав, мовляв, проти релігійного аскетизму й суспільної самоізоляції людини. Тематично у цей жанровий ряд ставилися поеми "Іван Вишенський" та "Легенда про святого Маріна". Простодушно сприймалися слова автора, який у листах до М.Драгоманова писав, що його поема є "на релігійну тему", що в задумі вона призначена "освітити антигуманні [...] погляди християнської аскези" [17, т. 49, с. 28]. Одначе історія написання й деформація первісного задуму, яка виявилася у зміщенні проблемних акцентів із світоглядно-соціальних на морально-етичні й психологічні, підказують уважніше вивчити причини цієї метаморфози.

Спочатку про історію задуму, яка висвітлена автором у згаданих листах до М.Драгоманова від 14 та 25 лютого 1886 року. У першому листі І.Франко, зокрема, писав: "Не знаю, що Ви скажете на таку думку – розпочати теологічну війну белетристичною ракетою. Є у мене готовий перший Entwurf (нарис – П.Л.) поеми на релігійну тему. Основою взята легенда, котру я колись чув від мого покійного батька: про лікаря Валентія, котрого всі люди дуже любили і котрий, ставши християнином, почав просити бога, щоб той спас його від людської любови і дав би йому таку слабість, котрої б усі люди перелякалися і відступилися би від нього. От бог і дав йому епілепсію, в котрій він і помер, і по нім та слабість і названа "слабість святого Валентія" [17, т. 49, с. 28]. Пізніше, у 1894 році, Франко в журналі "Житє і слово" помістив, так би мовити, автентичний переказ цієї легенди від імені батька, зберігши нюанси змісту і діалектне мовлення викладу. Згодом ще раз використав легенду в автобіографічному оповіданні "У кузні" (1902). Ці три варіанти християнського агіографічного сюжету мають в І.Франка характерні зміщення, авторські доповнення, про що буде мова далі. Самої генези агіографічного сюжету та його трансформації у фольклорну легенду розглядати не буду, оскільки це питання досліджене В.Крекотнем [7, с. 63-66].

Звертає увагу цікава деталь: це перша закінчена поема І.Франка, яку автор не робив спроб надрукувати, яку не доопрацьовував, як, наприклад, одіозну поему "Ex nihilo" з того ж 1885 року. До цього І.Франко робив кілька проб пера в жанрі епічної поеми, які, втім, залишив недокінченим ("Сон князя", "Наймит", "Історія топки солі", "Ольга", "Де є в світі правда?", "Снігова казка"). Закінчена поема "Святий Валентій" у рукописному автографі датується груднем 1885 року [2, с. 10], але в лютому наступного року І.Франко писав М.Драгоманов про її незавершеність, про потребу переробити твір для "борби" проти "православія, з одного, а єзуїтизму і католицизму, з другого боку" [17, т. 49, с. 27]. Навіть висловлював сумнів, чи зможе "зробити її такою" [17, т. 49, с. 33].

Поема є художнім досягненням тогочасних можливостей автора, але справді не вдалася Франкові як ударний ідейно-ужитковий твір для атеїстичної роботи, до якої нагально підганяв його й Павлика діаспорець М.Драгоманов. ЇЇ зміст, очевидно, проти волі автора, одначе, за підтримки якихось внутрішніх, підсвідомих імперативів, не став антирелігійним, як задумувалося. Це, без сумніву, могло розсердити женевського наставника. Не могли імпонувати Драгоманову також висновки, які напрошувалися із способу трактування автором морально-світоглядної проблематики. І.Франко висвітлив діалектику світогляду Валентія як еволюцію від любови до людей – до гріховної ненависти. Цю еволюцію грубо, силувано, під тиском спричинив старець-аскет, який одного разу відвідав молодого лікаря1 Валентія. Такого персонажа, тобто монаха-аскета, немає у фольклорному варіанті легенди, поданому Франком у "Житє і слово". В оповіданні "У казні" сказано, що Валентій цілком випадково у лісі зустрів діда-відлюдника, який молився у печері. Дід не задля агітації й пропаганди свого способу життя, а відповідаючи на запитання Валентія, пояснив, що втік від людей, щоб молитися, оплакувати свої гріхи і в такий спосіб служити богові. Коротко підсумував: "Я служу богу, і бог мені відплатить, а хто служить людям, то чим йому відплатять люди в день страшного суду?" [17, т. 21, с. 168].

У поемі "Святий Валентій" образ старця-аскета – проблемно вузловий, художньо сконструйований І.Франком для сюжетотворчої зачіпки й психологічних колізій: якраз цей чернець спричинив духовну кризу, а далі – й хворобу Валентія. Він якось зранку, як мовилося, з'явився на прийом до молодого, але вже відомого й шанованого в місцевості народного лікаря-екстрасенса.

Лице його гляділо якось гордо

І враз тривожно; очі з ям глибоких

Блищали острим надприродним блиском

[17, т. 4, с. 18].

Неприємна зовнішність, брутальність у поведінці гостя, однак, не завадили Валентієві прийняти його тепло і чуйно. У відповідь старець різко й категорично говорив, що у Валентія, як і в кожної людини, "на дні душі", у підсвідомості, є сумніви, інстинкти спокус, що його любов до людей – це вияв самолюбства, яке є безсумнівним гріхом. Софізмати на кшталт: Бо любов ота

Стосотними таємними нитками

До розкошів, покус, отрути світу

Тебе прив'язує

[17, т. 4, с. 20].

Старець переконує молодого Валентія порвати зв'язки зі світом, з людьми, бо це "грішная любов"2, противна богові. Від часу тієї короткої зустрічі й розмови "упала віра в себе" й почалася деградація Валентія.

Loading...

 
 

Цікаве