WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Новела Івана Франка “Мавка” - Реферат

Новела Івана Франка “Мавка” - Реферат

Реферат на тему:

Новела Івана Франка "Мавка"

Названий твір малої прози Івана Франка належить до найцікавіших і поки що маловивчених.

Уперше новела була надрукована в журналі "Зоря", 1883, ч. 21, з підзаголовком "Літня казочка", за підписом "Мирон. Важливо відзначити вік автора в час написання "Мавки". І.Франкові було тоді 22 роки... Нас вражає глибоке проникнення юного письменника в душу його маленької героїні. Дивуєшся, як багато інтуїтивного знання мав І.Франко, коли зображував внутрішній світ незвичайної п'ятирічної дівчинки.

"Я бачу себе малим п'ятилітнім хлопчиною, – писав І.Франко про себе в новелі "Микитичів дуб". П'ять років мають і інші маленькі герої. Сучасна дитяча і вікова психологія твердить, що п'ять років у дитячій драмі людини – це якась особлива, можна сказати, містична межа. І.Франко перший у світовій літературі задовго до даних психологічної науки відкрив це явище. Про вік самого автора, коли він писав названу новелу, ми дізнаємося з його автобіографічного листа до М.Драгоманова від 26.IV.1890р.: "Ще 1878 р. поклик з Відня до співробітництва в виданні "Слов'янського альманаху" (звернемо увагу на міжнародне визнання молодого Франка – З.Г.) заставив мене засісти до написання новел з життя народного; деякі з написаних тоді новел були друковані пізніше ("Мавка", "Муляр") [...] Тоді я задумав, – продовжує письменник, – в цілім циклі новел списати по змозі всі боки життя простого люду і інтелігенції, відносини економічні, освітні, правні, політичні і т.д." [1, т. 49, с. 246]. Письменник не сказав про психологічну проблему згаданого циклу новел...

Готуючи новелу "Мавка" до передруку у збірці "На лоні природи" і інші оповідання" (1905 р.), І.Франко зробив ряд виправлень ("ту" на "тут", "Скомліти" на "щеміти", "непроглядний" на "непрозорий", "цілу" на "всю", "поняти" на "зрозуміти"), наближаючи мову новели до наддніпрянської редакції української літературної мови, яка ближча до сучасних літературних норм.

"На лоні природи"... Іван Франко належить до тих митців, які глибоко відчувають природу, її таємне життя, пори року. Його б можна (звичайно, дуже умовно) назвати Вівальді у Слові. Він був одним з найбільших у світовій літературі поетом лісу. При чому, лісу рідного. Все життя його не покидала "вічна пісня" лісів Радичева, Панчужної, Ділу, Теттюжу. Скільки зворушливо-ліричних слів він присвятив лісам його "малої Ітаки", до якої він духом і серцем линув доостанку...

Не знати, чи була в Гандзі – маленької героїні новели дівчинка-прототип. Але дія в творі локалізована – так чи інакше ми відчуваємо місце дії – "... на самім краю села". Пригадаймо: "А на горбі край села" – йдеться про присілок, шо називався колись Горою, тепер "нагуєвичани називають його Франківкою"...

"З трьох боків, не дуже далеко, виднівся густий, темний, вічно тужливий ліс, що шумів раз у раз та виводив якусь таємну пісню. Дивна то пісня". І далі йде ліричний відступ: "Деякі її ноти шумлять у серці, мов недавня ледве загоєна рана; інші рвуть душу з собою в темну пахучу безвість, у якийсь безмежний непрозорий простір; інші порушують самі глибокі і сильні струни в людській душі, будять бажання життя, енергію, охоту до невтомної праці, світлої будущини, а ще інші навівають якусь недовідому глибоку тугу на серце" [1, т. 15, с. 91-92].

"Глибока туга на серці" персоніфікувалася в Гандзі в образі казкової лісової дівчини – Мавки. Гандзя слухала пісню лісу в різні пори року (автор подає лаконічні, але вельми динамічні пейзажні картинки: зимові буряні вечори, весна, пекуче літнє полудне". "Пісня причарувала всю нервову, тендітну Гандзину істоту". Чи писав хто до Франка так про селянських дітей?

Гандзя до глибини душі проймалася казками про лісових духів і особливо про мавок "...з білим, як березова кора, личком і з довгими зеленими косами". Біле, "...мов льон", волосся мала і сама Гандзя. Білий колір (колір березової кори), образ берізки стануть у новелі вагомими структурними компонентами.

Ніхто, мабуть, не писав так незвичайно гру уяви маленької дитини, як Франко. "Дитяча уява день і ніч (Підкр. моє – З.Г.) блукала по лісі, знаходила в його голосах відгомін своїх дрібненьких, а проте для неї таких важних і величних радощів і терпінь" [1, т. 15, с. 92]. Усе коротеньке життя Гандзі здавалося лісовою казкою. Казка рідного лісу, його таємниці – і мрія зустрітися з білою мавкою, з якою можна погратися, погойдатися на вітах дерев беріз. Гандзя на відміну від інших дітей не боялася мавок. Навіть слова матері не зупинили її. Тут ми порушимо вельми важливе питання екзистенційного змісту.

Новела починається діалогом матері і дочки. Мати вирушає в ліс по гриби і наказує дівчинці не виходити з хати в ліс: "там, у лісі, мавки, – знаєш, такі з зеленими косами! Вони беруть маленьких дівчаток.

О, я не боюся мавок, мамуню! Мені чеж-то снилась одна, – так любо ми бавилися!.. [1, т. 15, с. 91].

Найрідніші істоти живуть у різних світах, стан мимовільної алієнації: мати і дочка не споріднені духовно, почуттєво. Цілком різні їх психічні виміри, уявлення, прагнення.

Мати пішла. Звернемо увагу на таку характерну деталь, яка посилює відчуття алієнації: "Залізний ключ закалатав у дверях, засуваючи дерев'яний засув". Оте "калатання" болісно відгукнулося в серці дитини: "Гандзя заплакала". Сердечний жаль оповив душу дівчинки: "Ой, тоті мама тут може замикати в хаті..." Далі розвивається антитетична тема – контраст між "хатою" і "лісом". Ця опозиція визначає хронотоп новели. Ліс, його пісня оповиті казкою і мрією, а хата здається Гандзі вмістилищем лише негативу: "як тут нужденно, вогко, понуро!". Опосередковано зображуються тут умови життя пересічних селян. Але не те має на увазі автор. Він зосереджується на зображенні психіки дитини. Залишившись на самоті, вона гостро переживає драму моменту, уява розігралася, і їй стало страшно. Пригадалася дівчинці приказка, якою втишувала її, коли вона часом плакала (ця "приказка" дуже характерна за своєю змістоформою):

Лізе кусіка

З-за сусіка.

Зуби зазубила,

Очі заочила,

Руки заручила,

Ноги заножила.

В серці їй гострий ножище,

В плечах їй дубовий колище.

Образ "кусіки" набирає конкретних рис локального характеру. Гандзя затремтіла від жаху і "...тривожно поглянула на стелю, в якій стримів забитий чорний, грубий, дерев'яний гак, дивачно покарбований". Сей гак в її уяві був "кусікою". В уяві виринають "страшні повісті", почуті від бабусі, і все те пов'язувалося "з тим гаком". Здається, що "кусіка" "лізе чимраз ближче до Гандзі", "...чорна, горбата, страшна". Однак наступає стан інший – зображений через картину-антитезу: "Але надворі: ах надворі так ясно, так тепло! З вікон видно ліс..." [1, т. 15, с. 93]. Гандзя тим вікном вибралася з хати. Легкий вітерець обвіяв її теплом і "...розвіяв її коротке біле, як льон, волосся" (штрих, що єднає дівчинку з білою мавкою). З бентежною радістю дитина біжить до лісу лише в уявній білій сорочечці, підперезана "червоною крайкою" (який характерний поетичний мазок!).

Loading...

 
 

Цікаве