WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Новела Івана Франка “Мій злочин” - Реферат

Новела Івана Франка “Мій злочин” - Реферат

Наведений уривок тексту новели має декілька пластів, що органічно взаємовідображаються. Йде розвиток новелістичного сюжету за вельми скупими зовнішніми подіями. Згущується психологічна напруженість. Нарація позначається інтонацією від автора ("пурпурова пожежа" – так не міг би висловитись сільський хлопчик). І нарешті, промовиста деталь до характеристики місця дії з її чітким тональним колоритом ("Хребта-гора").

"Може, се нічна пташина", – подумав хлопчик у виразному намаганні заспокоїти сумління. Може, він їстиме вночі. Однак настав ранок: "Пташок усе ще сидів на тім самім місці [...], усе ще простягав шийку високо догори і все ще, не змигаючи оком, глядів на широкій, високий світ [...] і від часу до часу потакував головокою" [2, т. 20, с. 67]. Ми підкреслили деталі, що повторюються. Знову маємо тут інтонацію від автора, деталь антиципаційного, як побачимо далі, характеру ("широкий, далекий світ"). Образ пташини ледь помітно персоніфікується ("потакував головкою") і набирає майже знакових прикмет, стаючи символом беззахисності в екзистенційному вимірі.

Душа маленького хлопчика кричить: "Пусти його! Пусти його! – Пощо його мучити". Та злий первень людського нутра перемагає, шукаючи проте якогось виправдання ("... я мушу видіти, чим він годується!). Хлопчик намагається знайти відповідну їжу (слимачки", "хробачки", "жаб'яча ікра"), але пташок не звертає уваги "на ті ласощі". І знову пасаж "від автора": "Здавалося, що тілько сонце, і тепло, і весна там, на широкім вольнім світі, займала всю його увагу" [2, т. 20, с. 66].

Пройшов ще один день. Увечері хлопчик подумав (звільнення пташка відтягається, психологічно "обгрунтовується"), що вночі пташина може стати здобиччю кота. "Ліпше буде, коли ще сьогодні він переночує у мене. А завтра ранісінько я занесу його на те саме місце, де його зловив і пущу на волю" [2, т. 20, с. 66].

Образ душевної боротьби, змагання полярних первнів аж до проблеми двійництва – у І.Франка постійний Білий і Чорний ангели у повісті, що творилася в добу мистецького, філософського і художнього синтезу.

Третій ранок у новелістичному часі є немовби повторенням попереднього. Однак тут спостерігаємо нові деталі, що згущують психологізм твору. У попередніх описах ми читали: "не змигаючи оком"... А третього ранку: "Він усе ще не брався до ніякої поживи і сидів, ослаблений і втомлений, у куточку, очима все ще зазираючи крізь вікно на волю. Він спокійно дав себе взяти і поглянув на мене тими самими невимовно сумовитими оченятами, якими дивився крізь шиби на сонце та на яблуневі гілки" (авторська інтонація розвивається).

Хлопчик відчуває у руці "... його (пташка – З.Г.) м'яке пір'ячко і його тепле тіло" І тут вступає в гру атавістичний інстинкт: "А смачне мусить бути його м'ясо" – стрільнула мені нараз думка..." Пригадаймо млосний запах м'яса в новелі М.Коцюбинського" "Що записано в книгу життя". А в душі хлопчика боротьба триває. "У найглибшій глибині" озивається голос добрий. Він навіть розтулив долоню, але пташка не полетіла. І тут стається щось алогічне, ірраціональне:

-Ет, що там! – скрикнула дитяча впертість, і в найближчій хвилині я відкрутив головку малому, чорному пташкові" (Пригадаймо, як пташок "потакував головкою, немов стверджуючи світ зла). І далі: "Він задріботів раз чи два своїми тоненькими ніжками, з шийки витекли дві чи три крапельки крові, і малого, чорного пташка не стало. В моїй долоні лежав холодний, бездушний труп" [2, т. 20, с. 37]. Ми пам'ятаємо "тепле тіло" пташки. Опозиція "холодний труп" указує ще на одну особливість моменту. Автор не говорить, що хлопчик довго тримав маленьке тільце, аж воно захололо Названа опозиція радше підкреслює емоційну атмосферу моменту. З нього органічно випливає подальший психологічний одномоментний (скільки важать у життєвій драмі людини такі знакові миттєвості!) процес: "І нараз зломилася, розвіялася вся моя впертість, моя завзятість, моє самолюбство". І так, джерелом "людського безголов'я" (див. вірш "Якби я знав" із останнього циклу збірки "Semper tiro") є оця тріада. Це, звичайно, серед інших амбівалентних рис людської психології. І оповідач продовжує (звернемо увагу на домінантні, наскрізні образи великого Божого світу сонця): "Адже я знівечив зовсім безцільно таке гарне, невинне життя! Ось тут, на вольнім Божім світі, перед лицем свого ясного, теплого весняного сонця я видав і сповнив жорстокий, нічим не мотивований засуд на смерть" [2, т. 20, с. 67].

Безцільність, невмотивованість жорстокості... та "Білий янгол" (ще раз вдаюся до образу з повісті "Як Юра Шикманюк брів Черемош") перемагає. Хлопчик відчув гостре сум'яття душі, з якої вже ніколи не міг усунути спомину про вбивство "гарного пташка", з його "невимовно сумними оченятами". Мабуть, уперше в світовій літературі так послідовно підкреслюється такий образ – лейтмотив. Безмовний трагічний "діалог" людини-вбивці і маленького пташка. Людини, позбавленої емпатії.

Є ще один лейтмотив в оповіданні. Це образ резигнації і своєрідного ствердження екзистенційного негативу. У душі наратора живе той пташок завжди і "...глядить з тихою резигнацією, потакує головкою" [2, т. 20, с. 68].

Однак наратор повертається до образу хлопчика: "У м'якому, вразливому дитячому серці не довго тривали ті турботи". Який своєрідний оксюморон; підкреслюється вічна парадоксальність буття. Але спомин ожив. Минуло двадцять років. Оповідач-автор опинився в тюрмі: "... без милосердя толочено, розтоптувано, без цілі і без ума нівечено та руйновано" всі його найкращі надії і пориви. І йому пригадалися невимовлені "несамовито страшні слова пташини: "Ах, моя весна пропала! Я в неволі! Знаю вже, знаю, чим-то воно скінчиться!". Лейтмотивний образ очей пташки розвивається градаційно. Оповідач фіксує такий психологічний момент: "... шпигонули мене в саме серце його сумні, повні тихої резигнації оченята" [2, т. 20, с. 68].

Фіксується також процес кристалізації спомину, "у хвилях тривоги і розпуки; коли так гостро відчувається дія "якоїсь упертої, завзятої і нерозумної сили". Ми натрапили на знакове слово, яке пояснює і психологію і поетику твору. Це слово "кристалізація". Кристалізувався спомин, і процес творення дав у висліді відповідно скристалізовану новелістичну структуру. І ось такий поворот теми, пуант: ця сила показує невловимі привиди свободи і щастя, щоб "в найближчій хвилі без причини і без цілі скрутити голову. Отак завершується дуже своєрідний психологічний паралелізм.

Людина схильна перенести своє позитивне ставлення на все, з ким ідентифікує себе. Однак у творі І.Франка маємо гостре (екзистенційне) почуття вини, гріховності й покути. Автор зобразив феномен генералізації одного випадку на весь екзистанс людини. Генетично людина задана все ж на добро.

Є ще один аспект буття, порушений в оповіданні: світ дитини без світу дорослих. "Самодостатніми" у цьому сенсі є Малий Мирон і Гандзя (вона проте "опозиційна" до матері). Дитини, здатної відчути красу світу Божого і маленької істоти – весь час підкреслюється, що пташок був гарний, навіть незвичний у своїй красі.

"Випадок" став "незвичайною подією". "Лютий біль" ламає силу волі, але й приносить очищення. Імплікаційний катарсис завершує новелу.

Попри всю суб'єктивність новели, що особливо проявилося у зображенні власного стану, коли сам І.Франко зазнав життєвого краху (тюрма, ставлення до нього рутенського середовища), він виявив "яснозорість у сфері найтемніших глибин людської душі, кажучи його ж словами (стаття "Принципи і безпринципність"). Маємо три виміри антропології тексту: злочин, що веде до покути, до етики майбутнього (екологія природи і екологія душі), уміння заглянути в "найтемніші глибини" і суб'єктивний світ автора, що зливається з наратором. Велике у малому...

Література

  1. Легкий М. Форми художнього викладу в малій прозі Івана Франка. Львів, 1999.

  2. Франко І. Зібр. тв. у 50 т. К., 1976-1986.

Loading...

 
 

Цікаве