WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Культурологічна пам’ять мовних одиниць: синергетичний аспект - Реферат

Культурологічна пам’ять мовних одиниць: синергетичний аспект - Реферат

Це може бути й ключова фраза, котра фокусує тональність усього твору і подається, за висловом М. К. Гея, художнім "курсивом". Вона звучить ніби "код" цілого. Це своєрідна "формула спадковості" художнього методу письменника. Такі "ударні" елементи дозволяють вловити смисл цілого, його загальне звучання і значення [Гей 1975: 404]. Якщо літературознавець М. К. Гей використовує терміни генетики в метафорично-образному значенні й неначе перепрошує за це лапками поряд із словами "код", "формула спадковості", то Ю. М. Лотман, використовуючи загальносеміотичний підхід, що дає змогу виявити спільні закономірності в розвитку знакових систем різної природи, окреслює ці поняття точніше, звертаючи увагу на об'єктивні механізми законів мистецької творчості. На прикладі символу бенкету у творах О. С. Пушкіна вчений показує, що "символ виступає в ролі згущеної програми творчого процесу. Дальший розвиток сюжету – лише розгортання деяких прихованих у ньому потенцій. Це глибинний кодуючий пристрій, своєрідний "текстовий ген". "Однак те, що один і той самий символ може розгортатися в різні сюжети і що сам процес такого розгортання має незворотний і непередбачуваний характер, показує, що творчий процес є асиметричним за своєю природою" [Лотман 2000: 239].

В іншій праці ("Символ у системі культури"), розкриваючи семіотичну специфіку цього явища, дослідник робить висновок, що символ є ніби конденсатором усіх принципів знаковості – семіотичним конденсатором, посередником між різними сферами семіозису, між синхронією тексту і пам'яттю культури: "Узагальнюючи, можна сказати, що структура символів тієї чи іншої культури становить систему, ізоморфну та ізофункціональну генетичній пам'яті індивіда" [Там само: 249].

Генетична проспективна пам'ять елемента системи поетичного ідіолекту може бути закладена, як у зернині, в досить ранньому образі. У цьому випадку він містить у собі інформацію про напрями подальшого розгортання структури в ідіолекті письменника. Розглянемо роль лексеми мед та її мовної пам'яті у формуванні змістової глибини висловлювання в поезіях Євгена Маланюка (в круглих дужках зазначимо сторінки за вид. [Маланюк 1992]).

"Не хліб і мед слов'янства: Криця! Кріс!" (161) – так розпочинається сонет – VІІ частина циклу "Поліття", датований 15.02. 25. Лексему мед та її деривати в більш ранніх поезіях ужито для змалювання образу коханої жінки: "А там десь в сонці Ваше тіло Розгубить золото і мед" (55), – а також картин природи як тла, на якому постає образ коханої: "Київ втопився в садах, Медяно яблуні дишуть, Дзвонить Дніпрова вода В ранішню росяну тишу" (493).

У подальших творах цю лексему та її похідні поет досить часто використовує зображаючи кохану жінку чи пейзажний фон: "Біла лагода яблунь в цвіту. П'ю життя моє спрагнено-радо, Прийдеш, прийдеш? – і легіт: прийду – Медоносним зітханням – ой Ладо!" (135), "<...> Зір – пекучий, як мука й розлука, Мову – мед тих пахучих силаб" (268), – причому сам образ коханої жінки асоціюється з літом, а природне тло – це переважно весняна пора. У творах інтимної лірики, сповнених душевного болю й смутку, на тлі осені за контрастом просвічує спогад про весну щасливого кохання: "Правда ж, крилами пружилась гордість? Правда ж, медом і сонцем пекло? А тепер в похороннім акорді Тануть дні за замурзаним шклом" (із циклу "Присвята").

У низці поезій весни – літа 1925 р. лексема мед залучена до формування образу рідної землі, що постає в буянні весняного цвіту: "І земля – наречена в молочнім цвіту Яблунево-рожевих садів – Мліє солодко в сонячно-яснім меду, В першій, росній красі пелюстків" (135), "Знаю – медом сонця, ой Ладо, В твоїм древнім тілі – весна. О, моя Степова Елладо, Ти й тепер антично-ясна" (137), – а також у "Варязькій баладі": "Гарячий день розлив пекуче злото І сам втопивсь у сонячнім меду, Й крізь спокій цей єдина ллється нота – Блаженних бджіл в вишневому саду" (140). У пізніших поезіях з'являються асоціації з літньою порою: "І от за сонячність, за ясний усміх муз, За молоко і мед, за хлібне злото літа <...>" (220).

Як у змалюванні образу коханої жінки, так і в поетичному зображенні рідної землі – в дескриптивному дискурсі простежується міцний асоціативний зв'язок лексем мед і сонце, що виявляється в їх постійній контекстуальній сполучуваності; лексеми "температурної" семантики гарячий, вогненний, пекти, палити увиразнюють актуалізацію сем 'тепло', 'жар', пор. в поезії 1924 р.: "<...> Медяно яблуні дишуть <...> Ох, яке сонце вогненне!" (493) – та в "Моравських елегіях" 1936 р.: "Сонце ллє вогненний мед – Злотом спалено уста <...>" (274). У контекстах використання лексеми мед актуалізованою може бути також семантика мовлення: "<...> Прийдеш, прийдеш? – і легіт: прийду – Медоносним зітханням: ой Ладо!" (135), "<...> Зір – пекучий, як мука й розлука, Мовумед тих пахучих силаб" (268), – а також семи 'м'якість', 'в'язкість': "<...> Подих моря живий – суходоловій тиші кориться, М'язи вікінга слабнуть у сонячно-хмільнім меду" (165).

За вживання в прескриптивному дискурсі, з актуалізованою деонтично-модальною семантикою боротьби за свободу рідної землі, лексема мед як елемент системи поетичного ідіолекту Євгена Маланюка несе в собі пам'ять про ці контексти використання та пов'язані з ними підтекстові асоціації, завдяки чому поглиблюється змістова перспектива висловлювання, зростає рівень змістової складності в організації твору – як, наприклад, у поезії 1940 р. "А син питає...", де ця лексема виконує функцію об'єктної субстанціальної синтаксеми в безособовому реченні: "І все ж із серця виллять треба мед І полум'ям наллять його залізним <...>" (368). У цьому творі слово мед виконує роль "абревіатури висловлювання", воно мотивоване багатьма попередніми контекстами використання в поетичному ідіолекті Євгена Маланюка.

А в досить ранньому сонеті 1925 р. (VІІ частина циклу "Поліття") прескриптивний дискурс спирається на згорнуту інформативність цієї лексичної одиниці, на загальномовні образні потенції її використання: "Не хліб і мед слов'янства: Криця! Кріс!" (161). Тут лексема мед також називає явище, яке підлягає запереченню в деонтичному моральному світі, світі належного. Підключення елементів пам'яті системи, а саме історіософської концепції автора, поглиблює змістову опозицію образів лагода Еллади, скитсько-еллінська красавласний Рим.

Таким чином, ці випадки предстваляють два вузлові моменти еволюції образу в системі поетичного ідіолекту: з одного боку, потенціал майбутнього розгортання, з іншого – ущільнення, згортання інформації, раніше вираженої експліцитно й імпліцитно.

Отже, зазначимо, що ключові слова поєднують у своїй глибинній семантиці пам'ять про минулі стани системи (пам'ять ретроспективну) та інформацію про потенційні шляхи подальшої еволюції (пам'ять, так би мовити, проспективну). З одного боку, ключові слова входять до образних парадигм в ідіолекті письменника, виявляючи діахронно-еволюційний та результативний аспекти формування складності змісту, з іншого – можуть містити паростки майбутнього розвитку образної системи, нести згорнуту інформацію про структури-атрактори подальшої еволюції. В усіх видах пам'яті ключових слів: зовнішньої (пов'язаної з явищем цитатності) та внутрішньої (всередині даного поетичного ідіолекту), а в межах останньої – пам'яті ретроспективної та проспективної – наявний феномен стиснення, ущільнення інформації, внаслідок чого ключові слова, індивідуально-авторські символи несуть конденсовану інформацію про систему поетичного ідіолекту в цілому.

У сфері ключових слів стає очевидним і яскраво вираженим той факт, що в кожен момент свого розвитку художня система являє собою перехідну ланку, своєрідний місток між минулим і майбутнім, у кожен момент її функціонування в системі наявні як відбитки минулого, так і паростки майбутнього розвитку, і стосунки між ними є рухливими й змінними. Нарешті, відзначимо багатофакторність керування системою поетичного ідіолекту. Окрім зовнішнього впливу (і відповідно – зовнішньої пам'яті елементів системи), багато важить внутрішня пам'ять мовних одиниць, ретроспективна й проспективна. Остання переконливо доводить пріоритет цілісності в самоорганізації складної системи. Розкриття механізмів дії різних видів культурологічної пам'яті мовних одиниць у поетичному тексті – перспективний напрям подальших досліджень.

Література

  1. Аверинцев С. С. Символ в искусстве // Литературный энциклопедический словарь / Под общ. ред. В. М. Кожевникова, П. А. Николаева. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С. 378-379.

  2. Азроянц Э. А., Харитонов А. С., Шелепин Л. А. Немарковские процессы как новая парадигма // Вопросы философии. 1999. № 7. С. 94-104.

  3. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит. 1975. 504 с.

  4. Гей Н. К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 471 с.

  5. Добродомов И. Г. Еще раз об исторической памяти в языке // Вопросы языкознания. 2002. № 2. С. 103-108.

  6. Лосев А. Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. Изд. 2-е, испр. М.: Искусство, 1995. 320 с.

  7. Лотман Ю. М. Семиосфера. СПб.: Искусство, 2000. 704 с.

  8. Маланюк Є. Поезії. Львів: УПІ ім. Івана Федорова; "Фенікс Лтд", 1992. 686 с.

  9. Моль А. Теория информации и эстетическое восприятие. М.: Мир, 1966. 352 с.

  10. Николаева Т. М. "Скрытая память" языка: попытка постановки проблемы // Вопр. языкознания. 2002. № 4. С. 25-41.

  11. Яковлева Е. С. О понятии "культурная память" в применении к семантике слова // Вопросы языкознания. 1998. № 3. С. 43-73.

Loading...

 
 

Цікаве