WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Культурологічна пам’ять мовних одиниць: синергетичний аспект - Реферат

Культурологічна пам’ять мовних одиниць: синергетичний аспект - Реферат

Реферат на тему:

Культурологічна пам'ять мовних одиниць: синергетичний аспект

Рівень складності в змістовій організації системи поетичного дискурсу великою мірою визначається чинником культурологічної пам'яті. Підключення елементів пам'яті (елементів минулого) означає порушення симетрії в просторових і часових характеристиках структур-процесів, слугує поштовхом до розвитку системи, до встановлення нової рівноваги в її еволюційній ієрархії. Пам'ять елементів поетичного тексту має багатошарову, складну просторово-часову організацію, охоплює попередні контексти використання даних одиниць у системі поетичного ідіолекту, зв'язки із синхронним літературним контекстом, апеляцію до традицій національної та світової літератури, етнокультурну інформацію, закодовану в системі національної мови, зв'язки з іншими видами мистецтва (музикою, живописом, архітектурою, театром) тощо.

Підхід з позицій синергетики – сучасної теорії складних нелінійних систем – дає змогу виявити еволюційну динаміку культурологічного складника мовної пам'яті. Дана стаття присвячена аналізу різних видів пам'яті одиниць поетичного тексту та її ролі в процесі морфогенезу – наростання складності в організації відкритої нелінійної системи поетичного дискурсу.

У так званих немарковських процесах, які перебувають у центрі уваги синергетики, роль пам'яті дуже важлива, для них суттєвою є залежність від передісторії. За своєю природою пам'ять про минуле – це інформація, записана в певних структурах. Інформація, іманентно властива немарковським процесам, очевидно, може виступати мірою оцінки результативного аспекту процесів морфогенезу. Якщо при марковському підході мірою руху є енергія, то в немарковських процесах важливою додатковою характеристикою виступає негентропія – як міра впорядкованості, міра складності структури. Причому інформація в таких системах при формальному описі розглядається як еквівалент негентропії.

На відміну від марковських процесів, немарковські описують не диференціальними рівняннями, а інтегродиференціальними (саме інтегрування за часом дозволяє врахувати колишні стани системи). Такі процеси включають попередню історію як окремий випадок. У зв'язку з цим при іншому, рекурентному способі опису немарковських процесів виявляється сильніша залежність від далекої пам'яті (типу генетичної інформації) та слабша залежність від близької пам'яті (від того, що було за крок перед тим) [Азроянц и др. 1999: 96 – 97].

Мовленнєве спілкування – яскравий приклад немарковських процесів. Мовна одиниця зберігає інформацію як про попередній лівий контекст у синтагматичній плинності дискурсу, так і про більш віддалені в часі випадки свого використання. Така організація системи забезпечує безперервність і наступність її еволюції, формує феномен історії системи. Саме такі структури мають здатність до саморозвитку: "Виникає фактор впливу, зумовлений минулим. Він змінює взаємодії в системі і в принципі може домінувати над дисипацією структур. Інакше кажучи, процесами розвитку керує не тільки зовнішній вплив, а й пам'ять" [Там само: 98].

Останнім часом у лінгвістиці активно досліджують різні види далекої мовної пам'яті. Вивчають пам'ять генетичну, історичну, культурну, "приховану" [Добродомов 2002; Лотман 2000; Яковлева 1998; Николаева 2002]. Зокрема, Т. М. Ніколаєва ілюструє "приховану" пам'ять мови випадками, коли серед можливих начебто взаємозамінних варіантів одиниці внутрішні мовні пріоритети диктують вибір певного варіанта залежно від закономірностей синтагматичної сполучуваності змістів. Показовим є використання терміна синергетики в лінгвістичному дискурсі: "Подібна біфуркація звичайно відносилася до сфери "стилістики" [Николаева 2002: 26], – хоча, як доводить дослідниця, це якраз прихована пам'ять мови глибинно впливає на мовленнєву діяльність.

Культурна пам'ять, що має креативну природу, здатна протистояти часу. Вона, на думку Юрія Лотмана, не є пасивним сховищем інформації, а становить частину смислотворчого механізму тексту. Учений-семіотик пов'язує цю функцію пам'яті з рівнем складності в організації системи: "Фактично тексти, які досягли за складністю своєї організації рівня мистецтва, взагалі не можуть бути пасивними сховищами константної інформації, оскільки є не складами, а генераторами. Смисли в пам'яті культури не "зберігаються", а ростуть" [Лотман 2000: 675]. До ідеї складності організації дослідник повертається в іншій праці, наголошуючи на відмінностях синхронного обсягу та діахронної глибини пам'яті в різних мовах: "<...> чим складнішою є мова, чим більше вона пристосована для передачі й вироблення більш комплексної інформації, тим більшу глибину повинна мати її пам'ять" [Там само: 616].

Пам'ять, отже, є фактором еволюції системи, наростання складності її організації. Глибинну пам'ять, твердить Юрій Лотман, забезпечують мовні елементи, які, з одного боку, схильні до змін, а з іншого – володіють здатністю зберігатися в системі як у своїй варіативності, так і у своїй інваріантності. Унаслідок цього той самий елемент, пронизуючи різні стани системи, ніби пов'язує їх між собою. Учений ілюструє потенціал глибинної пам'яті матеріалом так званих вічних образів культури. Культурні комплекси типу доктора Фауста поєднують у своїй інваріантності цілий ряд контекстів і культурних епох. "Вічні образи", традиційні метафори пов'язані з явищем цитатності в механізмах трансляції культурної інформації. Вони репрезентують, так би мовити, зовнішню пам'ять елементів структури поетичного тексту. Ю. М. Лотман наголошує на зовнішньому походженні та передуванні в часі цих складників пам'яті: "Минулі стани культури постійно закидають у її майбутнє свої уламки: тексти, фрагменти, окремі імена й пам'ятки. Кожен із цих елементів має свій обсяг "пам'яті", кожен з контекстів, у який він входить, актуалізує певний ступінь його глибини" [Там само: 621].

Дослідники (Г. Д. Гачев, Ю. М. Лотман та ін.) відзначають прискорений розвиток культур, пам'ять яких насичується текстами, виробленими в іншій традиції. Подібний ефект інтенсифікації інформаційно-обмінних процесів спостерігається у випадках взаємного впливу різних видів мистецтва, взаємодії поезії і музики, живопису, архітектури – насамперед завдяки зростанню ступеня різноманітності елементів системи у сфері такої взаємодії.

Якщо явищецитатності представляє "зовнішню" пам'ять елементів системи (воно має своїм джерелом творчість інших письменників з даної національної чи з інших літератур, сучасників чи попередників, а також царину інших знакових систем мистецтва – музики чи живопису; ширшу сферу культури – міф, релігію, філософію, науку), то пам'ятьключовихслів, індивідуально-авторськихсимволів у творчості митця можна визначити як "внутрішню" щодо системи даного поетичного ідіолекту. Вона експлікує діахронно-еволюційний аспект розвитку системи: змістове варіювання та семантичні інваріанти ключових слів виступають внутрішнім інтегративним чинником системи поетичного ідіолекту, визначають індивідуально-неповторні риси стилю письменника. Важливо, що саме принципом пам'яті – з точки зору теорії інформації – пояснює виникнення символів А. Моль [1966: 165].

Особливу роль ключових слів у структурному та семантичному плані усвідомлюють самі митці. Ці одиниці є опорними, стратегічними точками як у межах окремого твору (згадаймо відомий вислів Олександра Блока, що вірш – це серпанок, розтягнутий на вістрях кількох слів, які світяться, немов зірки), так і в усій творчості письменника ("Треба вивчати гнізда образів, що постійно повторюються у віршах поета, – наголошувала Анна Ахматова, – в них і таїться особистість автора і дух його поезії").

У ролі ключових слів виступають найважливіші в плані вираження авторської художньої концепції, найбільш інформативно насичені лексеми. Характерними ознаками ключових слів є підвищена частотність використання, особливе функціональне навантаження у втіленні ідейно-естетичного змісту, багатство семантичних відтінків, активність у встановленні асоціативних смислових зв'язків з іншими словами в тексті (з цим пов'язана їх особлива роль у досягненні ізотопії, семантичної зв'язності тексту). Ключові слова є значущими в інтерпретації образу автора. М. Бахтін називав їх "інтенційними словами", здатними прямо виражати смислові та експресивні інтенції автора або ж, навпаки, в умовах романного багатоголосся більшою чи меншою мірою заломлювати ці інтенції [Бахтин 1975: 111 – 112]. У них акцентована загальномовна, етнічна пам'ять, на яку накладається інформація про індивідуальний стиль письменника.

Ключове слово в ході концентрації, згущення індивідуально-авторського змісту, актуалізації інформації про специфіку авторського світобачення може переростати в індивідуально-авторський символ. Інтерпретація символу у філологічній науці виявляє в його природі аспект постійного безупинного становлення (що відповідає сутності явищ, які перебувають у центрі уваги синергетики): "<...> поняття символу в жодному разі не може бути охоплене нерухомими поняттями формальної логіки. Символ – це принцип нескінченого становлення із зазначенням усієї тієї закономірності, якій підпорядковані всі окремі точки даного становлення" [Лосев 1995: 20]; "Зміст символу об'єктивно здійснює себе не як наявність, а як динамічна тенденція: він не даний, а заданий. Цей зміст, строго кажучи, не можна роз'яснити, звівши до однозначної логічної формули, а можна лише пояснити, співвіднісши його з подальшими символічними зчепленнями <...>" [Аверинцев 1987: 378].

Така внутрішня семантична динаміка лексем-символів дає змогу досліджувати не лише результативний, а й креативно-еволюційний аспект їх змістової організації. Ключове слово, індивідуально-авторський символ можуть нести в собі "зерно" майбутнього розвитку. Як у зародку, в зернині, в них може бути закладена програма подальшої еволюції всієї художньої системи (чи важливих її фрагментів). Про наполегливі пошуки такої "визначальної точки", з якої "можна багато вивести", писав Гете. Як внутрішнє джерело саморозвитку, вона дає імпульс подальшому самодобудовуванню художнього цілого.

Loading...

 
 

Цікаве