WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Особливості когнітивної проекції синтаксичних структур українських фразеологізмів - Реферат

Особливості когнітивної проекції синтаксичних структур українських фразеологізмів - Реферат

Реферат на тему:

Особливості когнітивної проекціїсинтаксичних структур українських фразеологізмів

Наявність у мові образно-метафоричних і парадоксальних засобів вираження змісту поряд із частиномовною маргінальністю, імплікацією та субституцією є одним із чинників невідповідності поверхневих синтаксичних структур їхньому когнітивному підґрунтю як інтеріоризованим у свідомості ситуаціям. Сьогодні вже не підлягає сумніву можливість виражати предикати не лише дієсловами, а й іменниками, прикметниками і т. ін., а різних актантів ситуації – одиницями в не властивих їм (неізосемічних) позиціях, а також здатність мовних сполук згортати інформацію і передавати зміст більший, ніж значення їхніх складників. Причому сполуки можуть репрезентувати окрему пропозицію або навіть поліпропозиційну структуру [див. Тулина 1996].

Дослідження семантичного синтаксису містять ґрунтовний аналіз особливих типів напівпредикативних конструкцій, здатних трансформуватися в окрему предикативну одиницю, випадків згорнутих чи імпліцитних синтаксичних одиниць (Н.Ю. Шведова, З.Д. Попова, Г.О. Золотова, М.О. Корміліцина, Т.О. Тулина, Є.М. Ширяєв та ін.). Особлива увага дослідників в останні десятилітя зосереджена на списках трансформацій структурних схем, міжсхемних видозмін (парадигматики простого речення), синонімії, варіативності чи кореферентності поверхневих структур певних пропозицій (Н.Ю. Шведова, Н.Д. Арутюнова, В.А. Бєлошапкова, П. Адамец, Д. Уорт, Г.О. Золотова, В.В. Богданов, Н.М. Арват, І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк та ін.). Поряд із структурною схемою простого речення синтаксисти вводять позиційну схему [Арутюнова 1987; Попова 1996: 255–259], яка представляє пропозицію висловлення – мисленнєвий аналог, що виокремлює та вказує на зв'язки між елементами ситуації, які реалізуються в синтаксичному, зокрема вербалізованому, конструкті або в інших одиницях [Кобозева 2000: 218–220]. Однак подібні дослідження ґрунтуються здебільшого на реченнях істиннісної пропозиційної семантики й аналізують випадки неізосемічності компонентів їх синтаксичних структур до складників ситуації, практично не враховуючи образно-метафоричні способи представлення подійного світу речення, хоч ці способи є не менш поширеними. Не випадково, З.Д. Попова наголошує на тому, що теорія членів речення постійно відстає від мовної практики, адже відчувається брак понять, дефініцій і термінів для нових пропозиційних смислів і засобів їхнього вираження [1996: 267].

При метафоризації частини речення встановлення позиційної схеми значно ускладнюється, адже виникає подвійне чи множинне перетинання кількох концептуальних сфер, ситуацій, що опосередковують образне або парадоксальне представлення події речення. Так, у поетичному фрагменті "і дощ, мов стожильний батіг, криву каліграфію літер кладе на поріг" (А. Мойсієнко) ситуація із суб'єктом-елементивом і локативом має нульовий предикат буттєвого стану, опосередкований асоціативно-образним зв'язком, знаки якого запозичені із ситуації писання літер. Пропозиційний же компонент інтенсива позначений порівняльним зворотом іншої концептуальної сфери. Як бачимо, пропозиційна схема при накладанні її на структуру речення потребує ускладнення чи доповнення. Як видається, такий підхід потребує введення якісно нової схеми смислового відповідника подібних речень.

Ми пропонуємо використати для опису їхньої референційної природи фрейм пропозиційно-асоціативного типу за умови його кореляції з іншими фреймами та концептосферами при врахуванні сенсорних, образних, емоційно-оцінних та прагматичних пізнавальних механізмів етносвідомості. Пропозиція як ядерна структура події у такому фреймі описує реальну структуру події (предикатно-актантну рамку), а пов'язані з нею асоціативно-термінальна структура й модус уможливлюють метафоричні, образні, оцінно-експресивні, парадоксальні позначення цієї ситуації на підставі аналогії до інших ситуацій і концептосфер [детальніше див. Селиванова 2000: 101–140].

Застосування принципів і підходів до моделювання структур репрезентації знань, якими послуговується сучасна когнітивна лінгвістика, переводить синтаксичні дослідження у нову площину опису зв'язків поверхневих синтаксичних структур частково образно-метафоричної природи з їхніми відповідниками у ситуаційних психоментальних моделях.

Найбільш цікавим і різноманітним у такому ракурсі є матеріал фразеологічної підсистеми мови, адже фразеологізми переважно застосовують метафоричний чи змішаний способи репрезентації своєї внутрішньої форми, мають високий ступінь експресивності, образності, емотивності. Питому вагу у масиві фразеологізмів української мови становлять звороти подвійної мотиваційної природи, які у проекції на психокогнітивні моделі структури знань про позначене містять, з одного боку, знаки пропозиційного статусу, що дають змогу декодувати, зберігати і транслювати від покоління до покоління їхній зміст; з іншого – знаки асоціативної образно-метафоричної природи, які служать засобом експресивності й виразності [Селіванова 2004: 62–78]. Отже, при творенні таких фразем у структурі знань мотиватори добираються як з ядерної, пропозиційної частини, так і з асоціативно-термінальної на підставі аналогії до інших концептуальних структур і сфер. Поєднання цих способів визначає відсутність у таких зворотах вільних синтаксичних корелятів, генотипів, які стали б первинною ланкою фразеологічного семіозису. Фразеотворення звичайно кваліфікують як вторинний семіозис, проектуючи звороти на вільні синтаксичні сполучення-омоніми і відзначаючи асиметрію їхніх планів форми та змісту.

Теза про обов'язкову кореляцію фразем із вільним синтаксичним сполученням в українському мовознавстві стала ледве не канонізованою (пор.: "Фразема – це аналітичний за структурою, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який утворюється внаслідок інтеграційної дифузії лексичних і граматичних значень свого вільносинтаксичного генотипу, зумовленої процесами вторинного семіозису" [Алефіренко 1987: 4]; "Значення фразеологічної одиниці – результат переносного вживання вільного словосполучення" [Ужченко, Авксентьєв 1990: 47]). Подібні тлумачення не відображають усіх різновидів механізму фразеотворення, адже стійкі звороти дуже різні за способами зв'язку семантики компонентів з інтегральним значенням: нерідко синтаксична синтагматика фразем семантично не забезпечена. Чимало з них побудовані за принципом "глокої куздри": ззовні зберігаючи синтаксичну структуру та морфологічне узгодження, вони є парадоксальними за способом семантичного поєднання компонентів і не мають відповідників – омонімічних вільних сполучень: з коліна вилупити; сім мішків гречаної вовни; вивело очі на лоб; молотити зубами; сказати наздогад буряків, щоб дали капусти; показати, почому лікоть кваші; перетліти душею; роздають дрижаки; вискочити з голови тощо (пор.: [Телия 1996: 33]). Саме тому при інтерпретації внутрішньої форми фразеологізмів у сучасних дослідженнях ураховується й асоціативно-образний потенціал мовних знаків, під впливом якого у номінативних одиницях із прямими значеннями формуються нові змісти, що значно збільшує креативні ресурси мови (див. праці А.М. Баранова, Д.О. Добровольського, В.М. Телії, Т.З. Черданцевої, Р. Гіббса, Дж. О'Брайєна, Н. Наяка, Е. Каві, Р. Макіна, С. Глаксберга та ін.). Д.О. Добровольський вважає, що такий потенціал сформований на підставі асоціацій, які можуть бути взагалі не пов'язаними ані з прямими значеннями компонентів, ані з метафоричними моделями [1996: 73].

Змішано мотивовані фраземи створюють особливий, унікальний синтаксис, опис якого є перспективою синтаксичних студій. „Будівельним майданчиком" такої синтаксичної синтагматики є семантика в широкому розумінні як інформаційна структура свідомості носіїв мови. Аналіз буквально-фігурального вираження цієї інформаційної структури через словосполучення або речення повністю змінює наші уявлення про семантико-функціональну будову синтаксису та співвідношення між глибинними і поверхневими синтаксичними структурами.

Знаки партонімічного рівня в концепті ЛЮДИНА у змішано мотивованих фразеологізмах здатні представляти предикати зорового сприйняття (не) бачити, (не) дивитися і под. Метафоризовані синтаксичні супровідники соматизмів маніфестують зміст образу/способу дії або якості поряд із різноманітними конотативними відтінками: їсти (поїдати, жерти, пожирати) очима – „1. Невідривно, пильно дивитися на кого-небудь, виявляючи при цьому певні почуття (любові, неприязні, ненависті і т. ін.); 2. Дуже уважно, прискіпливо розглядати кого-, що-небудь, виявляючи при цьому цікавість, певний інтерес, стежити за ким-небудь" [ФСУМ: 357]; ковзати очима – "мимохідь дивитися, поглядати на кого-, що-небудь" [ФСУМ: 383]; втопити очі – "пильно, уважно, невідривно вдивлятися в щось" [ФСУМ: 159]; наводити око – "пильно дивитися на кого-, що-небудь" [ФСУМ: 520]; око біжить – "хто-небудь часто дивиться, поглядає на когось, кудись" [ФСУМ: 584] тощо.

Loading...

 
 

Цікаве