WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Еволюція поглядів на суб’єктивну модальність - Реферат

Еволюція поглядів на суб’єктивну модальність - Реферат

Реферат на тему:

Еволюція поглядів на суб'єктивну модальність

Питання, пов'язані з категорією модальності, належать до переліку тих суперечливих проблем мовознавства, які на кожному етапі розвитку лінгвістичної думки не лише не втрачають своєї актуальності, а навпаки – набувають нових аспектів. Та складність вивчення модальності, на яку вказують усі її дослідники, значною мірою визначається вже тим фактом, що в цій категорії пов'язані такі ключові поняття комунікативного процесу, як об'єктивна дійсність, висловлення та його автор. На нашу думку, антиномія "мова – мовлення" привела в кінцевому результаті до значних розбіжностей у трактуванні й розумінні категорії модальності загалом і суб'єктивної модальності зокрема. Іншим приводом до різночитань досліджуваної категорії є приналежність самого терміна до найбільш контраверсійних у мовознавстві. Частково це спричиняється інтерференцією його значень з відповідниками із логіки, психології, філософії [Ткачук 2003: 22]. Дихотомічна природа категорії модальності теж не сприяла її вичерпному тлумаченню, оскільки лінгвісти або описували як домінанту об'єктивну модальність (далі ОМ) і залишали поза увагою модальність суб'єктивну (далі СМ), або зосереджували свою увагу на засобах вираження СМ, нівелюючи ОМ. Крім того, складність обговорюваної проблеми полягає в розмаїтості та гетерогенності модальних значень і їх суміжності з іншими мовними явищами. Саме дифузність функціонально-семантичних полів тих синтаксичних категорій, які безпосередньо межують з категорією модальності, приводить до виникнення спірних питань щодо співвідношення СМ з категоріями експресивності, суб'єктивності, оцінності тощо.

На різних етапах розвитку лінгвістики поняття модальності то звужувалося до поняття способу, то розширювалося, зливаючись фактично з категоріями оцінки та експресивності. Значний внесок у вивчення категорії модальності зробили такі вчені, як В.Г.Адмоні, Ш.Баллі, О.І.Бєляєва, В.В.Виноградов, О.В.Гулига, Г.О.Золотова, Г.П.Нємець, В.З.Панфілов, Н.Ю.Шведова та інші, однак наявність великої кількості робіт ще не означає, що про категорію модальності в лінгвістиці вже висловлено все. Очевидно, цього не може бути, бо "процес пізнання безмежний, а досліджуваний предмет може виявляти нові, ще зовсім не вивчені якості та їх нюанси" [Хричиков 1992: 11]. Так само не можна не погодитися з думкою В.З.Панфілова, який слушно зауважує: "Напевно, немає іншої категорії, про мовну природу й склад часткових значень якої висловлювалася така кількість різноманітних і суперечливих думок, як про категорію модальності" [Панфілов 1977: 37].

Метою дослідження є простеження еволюції поглядів на СМ як складник лінгвістичної категорії модальності та актуалізація основних принципів її розуміння на сучасному етапі розвитку мовознавства.

Поняття модальності в логіку ввів Аристотель [докладно див. Фейс 1974: 17-24] для розмежування суджень за онтологічною (спосіб протікання якогось явища чи існування якогось об'єкта) та гносеологічною (спосіб розуміння судження про об'єкт, явище чи подію) ознаками. У сучасній модальній логіці модальності поділяють, з одного боку, на алетичні (відносяться до висловлень чи предикатів) і деонтичні (відносяться до слів, які виражають вчинки), а з іншого – на абсолютні і відносні. У семантичній площині до модальності часто зараховують поняття "істинно" та "хибно", а також "таке, що можна довести", "таке, що не можна довести" та "таке, що можна спростувати" [ФЭС 1983: 381]. У сучасній модальній логіці до кола модальних належать епістемічні, деонтичні, аксіологічні та алетичні значення. Логічна алетична модальність відповідає тому семантичному компоненту мовної модальності, який характеризує висловлення з погляду вираження в ньому відношення повідомлення до дійсності як реального чи ірреального (можливого, необхідного, бажаного). Модальні оператори з епістемічним, аксіологічним та деонтичним значеннями найчастіше формують суб'єктивну модальну рамку висловлення і є засобом вираження ставлення мовця до змісту повідомлення. Аналіз суб'єктно-предикатної структури логічного судження дозволяє виділити модальність de re, співвідносну з лінгвістичною ОМ, та модальність de dicto, співвідносну з лінгвістичною СМ. Принцип нерозривного взаємозв'язку мисленнєвих та мовленнєвих процесів дозволяє стверджувати, що модальність синтаксичних конструкцій оформлюється вже на довербальному етапі їх формування, тобто на рівні судження, не залежить від структури певної мови і не може розглядатися як суто лінгвістична категорія.

Оскільки лінгвістика більш пізня наука щодо логіки, то термінологія, яка використовувалася у логіці для опису модальності, була запозичена лінгвістикою на позначення явищ модального характеру. Незважаючи на те, що модальність у логіці та лінгвістиці розглядається як відношення до дійсності, сторони досліджуваного об'єкта в них різні. І хоча позитивне в їх взаємодії – становлення інтердисциплінарної термінології, та все ж негативний взаємовплив полягає в більш суттєвому для лінгвістики як окремої самостійної науки, а саме: в неоднаковості приписуваних термінам значень та в не завжди доцільному аналізі суто граматичних явищ.

У сучасній лінгвістиці склалися два підходи до розуміння сутності категорії модальності – вузький і широкий. У вузькому розумінні категорія модальності трактується як така, що характеризує ступінь реальності чи нереальності змісту висловлення. Прихильники широкого підходу включають у це поняття, виражене мовними засобами (вербальними та невербальними), відношення мовця до дійсності, до змісту мовлення, до співрозмовника, до самого себе, до оточення й до форми мовлення, включаючи емоційно-експресивну оцінку повідомлення.

Категорію модальності одні лінгвісти визначають як семантичну (В.Г Адмоні, Г.В.Колшанський), інші – як синтаксичну (Л.С.Єрмолаєва, О.В.Звєрєва), а частина мовознавців уважає її за граматичну (В.В.Гуревич, Ф.М.Березін, В.В.Виноградов), логіко-граматичну (В.З.Панфілов), логічну (С.М.Амеліна, Е.Я.Мороховська), функціонально-семантичну (О.В.Бондарко, В.М.Ткачук, В.Д.Шинкарук), "реченнєву категорію суб'єктивного семантико-синтаксичного спрямування" [Вихованець 1993: 62] тощо.

Традиційно під лінгвістичним терміном "модальність" (від лат. modus – міра, спосіб) розуміють функціонально-семантичну категорію, яка виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного; вона є мовною універсалією, а за одним із аспектів диференційована на об'єктивну та суб'єктивну [Языкознание БЭС 2000: 303].

ОМ (первинна, предикативна, онтологічна, предметна, деонтична) є необхідною структурною ознакою будь-якого речення, вона виражає відношення повідомлюваного в реченні змісту до дійсності. Загальне значення ОМ конкретизується у значеннях реальності (зміст висловлення відповідав, відповідатиме чи відповідає дійсності) та ірреальності (у змісті висловлення відображено потенційно реальну – об'єктивно можливу, необхідну чи бажану – ситуацію). ОМ, разом із синтаксичними категоріями часу та особи, складає сутність головної синтаксичної категорії речення – предикативності. Часто ОМ визначають як необхідну складову речення й ототожнюють у визначенні з головною реченнєвою категорією – предикативністю, щоправда, ієрархічно останню ставлять на вищий щабель. Надмірне поле значень, які входять у хрестоматійне визначення модальності як "відношення мовця до змісту повідомлюваного", дозволяє включати "будь-яке цілісне висловлення думки, почуття, спонукання" [Виноградов 1975: 55], а отже, і майже необмежену кількість найрізноманітніших значень, які виражаються практично всім арсеналом мовної системи. Такий підхід приводить врешті-решт до плутанини у визначенні семантико-синтаксичного навантаження речення. Через це нам видається слушним встановлення інваріантного значення модальності. За А.В.Зеленщиковим, під інваріантним значенням модальності розуміють "характеристику речення щодо приналежності описуваної ситуації дійсному світові" [Зеленщиков 1997: 82], причому, цей дійсно наявний світ виступає такою собі точкою відліку при модальній характеристиці репрезентованого в реченні стану речей. Зрозуміло, що інваріантне значення модальності – це істинне значення ОМ, його можна вважати, певною мірою, сталим щодо значень СМ, які варіюються згідно зі ступенем розуміння мовцем констатованої ОМ дійсності та його комунікативним наміром описати цей констатований стан речей.

СМ (вторинна, епістемічна, емотивна) виражає відношення мовця до повідомлюваного. На відміну від ОМ, вона виступає факультативною ознакою висловлення. Семантичний обсяг СМ ширший від семантики ОМ; значення, що складають зміст СМ, неоднорідні, часто вони не мають прямого відношення до прикладної граматики [Языкознание БЭС 2000: 303].

Смислову основу СМ утворюють поняття оцінки в широкому розумінні, включаючи не лише логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію повідомлюваного, але і різні види емоційної (ірраціональної) реакції. СМ відображає ставлення мовця до змісту висловлення з погляду ступеня його обізнаності в тому, про що йдеться у пропозиції (епістемічна СМ), відповідності змісту повідомлення до індивідуальних чи суспільних стереотипів, еталонів (аксіологічна СМ), ступеня необхідності чи бажаності встановлення реальних зв'язків між предикатом та відповідним актантом пропозиції (волітивна СМ). Вона являє собою другу обов'язкову модальну площину будь-якого висловлення і може бути вираженою імпліцитно чи експліцитно. Отже, суб'єктивно-модальне значення не є компонентом конкретного змісту висловлення, що дозволяє лінгвістам визначати його як "зовнішню модальну рамку".

Loading...

 
 

Цікаве