WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Антропонімія слобожанщини XVII ст.: загальний огляд - Реферат

Антропонімія слобожанщини XVII ст.: загальний огляд - Реферат

Реферат на тему:

Антропонімія слобожанщини XVII ст.: загальний огляд

На сьогодні є кілька десятків досліджень з вітчизняної антропонімії, проведених як у синхронічному, так і в діахронічному розрізі, матеріалом для яких стали власні імена українців. Авторами найновіших досліджень з цієї тематики є Б. Б. Близнюк, Г. В. Бачинська, Г. Д. Панчук та ін. Однак об'єктом дослідження абсолютної більшості цих робіт є антропосистема західних, а іноді південних областей України. Антропонімікон Слобожанщини, на жаль, не був об'єктом окремого ґрунтовного аналізу, хоча поодинокі спроби його дослідження були. До таких належать роботи С. П. Бевзенка, А. О. Свашенко та деяких інших ономастів, присвячені розглядові прізвищ Слобожанщини ХVІІ ст. у морфологічному та семантичному аспектах.

Проаналізуємо антропосистему Слобожанщини ХVІІ ст., уявлення про яку формується на основі документів цього періоду. До них належать "Именной списокъ жителей г. Харькова 1655 года" [Багалей, Миллер 1993], "Розборні книги" м.Харкова 1660 р. [Юркевич 1928] та документи, розміщені у двотомних "Материалах для истории колонизации и быта..." [Багалей 1886, 1890]. Антропоодиниці (усього 1360), вибрані з даних джерел, датуються роками з 1600 до 1694. Аналіз проводився з огляду на структуру антропоніма та значення його твірної основи.

Найбільшою групою в системі власних імен Слобожанщини ХVІІ ст. є антропоніми, утворені морфологічним способом – майже 43 %. Такий факт є цілком закономірним, оскільки, за спостереженнями багатьох українських ономастів, формування прізвищевої системи нашого регіону і України в цілому починалося із запровадження назв осіб за батьком, утворених саме за допомогою морфологічного способу. В українській антропосистемі для утворення більшості назв першоносіїв за батьком використовували суфікси –енко та –ук (–'ук), –чук, з яких саме перший характерний для східних областей України. Це підтверджують результати проведеного аналізу: 93 % морфологічних дериватів (365 антропонімів) мають у своїй морфемній будові формант –енко (–енъко як варіант написання). За значеннями твірної основи найчисленнішою групою в цьому підрозділі антропоодиниць є утворені від імен (як повних хресних, так і усічених, демінутивних) першоносіїв: Абакуменко (1655) – від повного імені Абакум (варіант хресного імені Аввакум), Іляшенко (1655, 1657, 1660, 1680) – від Іляш, демінутивного варіанта імені Ілля з суфіксом –аш [Грінченко IV : 552]. Серед антрополексем, які мають у своїй будові суфікс –енко, цікавими є два антропоніми: Емченкенко (1655) та Зенченъченъко (1660). Обидва вони є патронімічними утвореннями від патронімів, тобто в основі їх лежить не батькова особова назва, а дідова.

На другому місці серед афіксальних антропоодиниць Слобожанщини ХVІІ ст. перебувають деривати на –ович, –евич, –ич типу Воловичъ (1660) – від Вілвіл, Лариновичъ (1657) – від Ларин, спотвореного імені Лаврін, Ганъничъ (1660) – від Ганна. Одиниць із такими формантами набагато менше, ніж дериватів із суфіксом -енко: ми зафіксували лише 17 антропонімів. Таку разючу різницю можна, імовірно, пояснити соціальною та, як уважають деякі дослідники [Медвідь-Пахомова 1999 : 102–103], віковою маркованістю особових назв із такими формантами в досліджуваний період.

Наступною за кількістю групою морфологічних дериватів є антропоодиниці із суфіксом –енокъ у своїй будові (7 особових назв): Савенокъ (1648) – від імені Сава;Кругляченокъ (1685) – від Кругляккругляк 'вітряк' [Грінченко II : 312] (щоправда, не виключене походження антропоніма Кругляк від апелятивної назви, яку першоносій міг отримати за особливостями своєї статури – кругляк 'круглий, тобто товстий чоловік' – пор. круглий і подібні утворення із суфіксом –ак: сіряк, біляк [ІСУМ]). Такі антропоніми не є характерними для української антропосистеми, однак іноді трапляються у регіонах, близьких до півночі України. Суфікс –енок є спорідненим до українського –енко утворенням у білоруській мові [Ткаченко 1958 : 43], хоч у сучасній антропосистемі Білорусі прізвища із таким формантом складають тільки 4 % [Медвідь-Пахомова : 140]. Отож першоносії зафіксованих антропоодиниць швидше за все не були місцевими, а переселилися до Слобожанщини з території, яка сьогодні входить до складу Білорусі.

Найменшу за кількістю групу в антропосистемі Слобожанщини ХVІІ ст. складають деривати із суфіксом –ук. Зафіксовано 3 такі одиниці: Бандюкъ (1643) – від Бандабанда 'ватага' [Грінченко I : 26] (хоча не виключено, що перед нами неправильно записаний антропонім Биндюк, утворений лексико-семантичним способом від биндюк 'джміль' [Грінченко I : 56]), Телюк (1660) – від Теля – від теля, Третюк (1660) – від Третійтретій (імовірно, це неправильно записаний антропонім Третяк – від третяк 'молодший пастух' або від третяк 'тварина, якій три роки' [Грінченко IV : 281], і тоді антропонім зарахувати віднести до групи метафоричних утворень). Оскільки антропоніми із суфіксом -ук не характерні для жителів Слобожанщини, можна припустити, що носії вказаних прізвищ були переселенцями із західних областей України.

Окремо слід розглянути антропоодиниці, які на перший погляд мають неукраїнське походження внаслідок наявності у своїй будові антропотвірних формантів, які вважають російськими: Белоусовъ (1650), Грицковъ (1686), Есененковъ (1694), Зазнойковъ (1680-1681), Кульбакинъ (1660), Кушнеревъ (1685), Маджераковъ (1680) та інші (усього 115 антропонімів, тобто трохи більше 8 % матеріалу). Однак твірна основа таких одиниць є українською: Маджераковъ – від Маджеракамаджерака'згруб. дерев'яний стрижень для товчіння у ступі проса' – пор. маджер із таким значенням [Грінченко II : 396] і подібні утворення із суфіксом згрубілості –ак(а): ножака, вужака, корчака [ІСУМ]; Михновъ (1600) – від Михно, демінутив імені Михайло із суфіксом –хн(о) [Сімович 1967]. Не виключено, що поява антропонімів такого типу була результатом зросійщення, однак додаткові до особового імені утворення із суфіксами –ов, –ев, –ин могли бути і "...дериватами від імені господаря поіменованої особи, які виражають належність холопа, челядника, слуги певному володареві, хазяїну" [Медвідь-Пахомова 1999 : 141]. Не слід також забувати і про те, що антропоодиниці із суфіксами –ов, –ев, –ин могли вживатися і як звичайні патронімічні назви поряд із утвореннями на –енко.

Друге місце серед досліджуваного антропонімійного матеріалу посіли лексико-семантичні деривати. Відзначено 390 одиниць, що у відсотковому відношенні становить близько 29 % матеріалу. Такі антропоніми утворювались від усіх структурних типів власних особових імен різного походження (Бенко (1680), Илянко (1655), Михно (1648), Яцына (1694)), від прізвиськ та апелятивних означень особи.

Найбільшою серед лексико-семантичних дериватів є група антропонімів, утворених від загальних назв людей. Переважання антропоодиниць такого типу свідчить про те, що спосіб називання людини за апелятивом був найпоширенішим і найпростішим. Слід зазначити, що найчисленнішою групою серед лексико-семантичних дериватів, твірною основою яких були апелятиви, є антропоодиниці, утворені від назв професій: Бердник (1660) – від бердник 'майстер, що виробляє берда – ткацьке знаряддя' [Грінченко I : 50], Костира (1660) – від костирь 'картяр' [Грінченко II : 291], Могильникъ (1655) – від могильник 'той, хто робить насип, курган' [Грінченко II : 438]. Імовірно, саме за цією професією першоносія прізвиська можна було точно відрізнити від інших членів спільноти.

Наступною за кількістю групою серед лексико-семантичних дериватів у досліджуваній антропосистемі є одиниці, які вказують на топонімну ознаку своїх першоносіїв. Твірною базою таких антропонімів були апелятиви, утворені від топонімів за допомогою суфікса –ець: Каневецъ (1686), Коломиецъ (1660), Корсунецъ (1660), Уманецъ (1686), Чигиринецъ (1694), Чюгуевецъ (1660) та ін. Топонімна ознака (місце народження або попереднього проживання) була зручною для виокремлення носіїв таких антропонімів серед місцевого населення. Відтопонімні апелятиви, які були твірної базою для власних назв – лексико-семантичних дериватів, могли мати у своїй будові як указаний формант, так і суфікс –ин: Торянинъ (1686) – від торянин, утвореного від низви міста Тор (сучасний Слов'янськ) [Свашенко 1998 : 6].

Порівняно невеликими групами серед лексико-семантичних дериватів є так звані метафоричні та метонімічні антрополексеми. Перші утворювалися, як правило, від назв тварин і рослин, предметів побуту: Волкъ (1680–1681) – від рос. Волк;Крыса (1662) – від рос. крыса 'пацюк'; Зозуля (1694) – від зозуля;Куликъ (1680) – від кулик;Буракъ (1680) – від буряк;Сироижка (Сироhжка, Сыроежка) (1655, 1660, 1680) – від сироїжка;Коробка (1660) – від коробка;Рябуха (1639) – від рябуха 'строкатий, різнобарвний предмет' [Грінченко:IV:92] (однак рябухою могли називати і різношерсту, плямисту тварину або птаха – пор. чорнуха, білуха; таку назву безпосередньо міг отримати і чоловік, чиє обличчя було рябе, тобто вкрите віспинами, плямами – пор. рябий із таким значенням [Грінченко:ІV:91]), Россоха (1639, 1641) – від розсоха 'дерев'яні вила для гною' [Грінченко:IV:58]. Метонімічні антропоніми мали за твірну основу лексему, що називала певну рису або характеристику, яка в першоносія антропоніма була дуже виражена. До таких одиниць належать: Ганъжа (1660) – від ґанджа 'вада' [Грінченко I : 346]; Усъ (1660, 1680) – від вус, Щербина (1660) – від щербина 'зазублина, пролом, вада' [Грінченко IV : 525] та інші.

Loading...

 
 

Цікаве