WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Модальна метафора в українських пареміях - Реферат

Модальна метафора в українських пареміях - Реферат

Реферат на тему:

Модальна метафора в українських пареміях

Проблема модальних характеристик мови належить до числа дискусійних лінгвістичних проблем як у понятійному плані, так і в аспекті формальних засобів вираження категорії модальності. Якщо традиційне мовознавство зосереджувало увагу насамперед на класифікації модальних значень, їх типів і рівнів, а також конкретних показників цієї категорії [Виноградов 1975], то останнім часом дедалі помітнішим стає застосування інших парадигм до вивчення феномена модальності та її ролі в комунікативних процесах. Перспективними, наприклад, є дослідження закономірностей взаємодії граматичних одиниць і контексту [Бондарко 1984], який доволі помітно видозмінює співвідношення між ядерними і периферійними членами граматичного ряду. Досить плідними, на нашу думку, можуть бути й дослідження модальності тексту і дискурсу, причому як у зовнішньому плані (формування загальної модальної спрямованості мовлення), так і у внутрішньому (розкриття механізмів модальної транспозиції). Крім того, текстовий рівень значно відрізняється від реченнєвого й самим набором модально маркованих елементів.

Цілком оригінальними в цьому плані є народні афоризми, прислів'я й приказки, які цікаві не лише тим, що це сталі національно-мовні вербалізовані продукти, але й тим, що, подібно до ідіом, вони залучаються до комунікативного процесу. Як знаки певних ситуацій, паремії беруть участь у формуванні, висловленні та обміні думок, тобто стають органічною частиною спілкування. Самобутність паремій полягає в тому, що це фразеологічні одиниці прислівного типу, які за своєю природою є реченнями з усіма притаманними їм семантико-синтаксичними категоріями і значеннями, котрі, однак, пристосовуючись до умов контексту, можуть досить помітно трансформуватися при формальній стійкості. Оскільки категорія модальності є однією з конститутивних ознак будь-якого висловлення, афористичного в тому числі, то дослідження модальних трансформацій паремії в її дійсних і потенційних актуалізаціях було б потрібним і для вирішення проблеми природи модальної транспозиції, і для методики визначення загального модального спрямування тексту, і для осмислення семантичного потенціалу самої паремії. Тому основна мета даної статті – розкрити механізм появи вторинних модальних значень у народних афоризмах і зазначити основні напрямки транспозиції модальності, або „модальної метафори" [Крикманн 1978: 88].

Паремія в узагальненому вигляді констатує певний стан речей чи людські риси („ось так буває"), дає їм оцінку („це добре, а це погано") або пропонує певний спосіб дій („слід чи не слід чинити ось так"). Як правило, усі ці функції органічно поєднуються, але найпомітнішою є та, що зумовлена модальною організацією прислів'я як речення. Наприклад, паремія констатує: Ліпше порожня кишеня, ніж голова; Нема щастя без здоров'я; На чужій сторононьці рад будеш і своїй ворононьці. Таке твердження може супроводжуватися додатковими потенційно-модальними відтінками можливості/неможливості (Вище голови не скочиш; Знати пана по халявах; Язик до Києва доведе), необхідності й неминучості (Довгим язиком тільки полумиски лизать; Воза й адвоката часто мастити треба; Не літать вороні у панські хороми), бажаності (І найменша птаха хоче мати своє гніздечко; Рада б душа в рай, та гріхи не пускають), умовності (Хочеш багато знати – треба мало спати; З ремеслом дружити – в житті не тужити; Якби кицька не скакала, то би ніжки не зламала). Отже, найбільш пристосованою паремійною конструкцією для кваліфікації певної ситуації й одночасної її оцінки є розповідне речення із загальною модальністю реальності.

І навпаки, прислів'я, які мають характер припису, поради чи застереження (Нехай буде гречка, аби не суперечка; На чужий труд ласий не будь; Бога бійся, а чорта не гніви) найчастіше втілені у форму спонукального речення з ірреальною волюнтативною модальністю.

Первинна модальна організація прислів'я, яке за своєю лінгвістичною суттю є реченням, впливає на процес його актуалізації. Самим фактом використання певного афоризму в комунікативному акті мовець виражає своє ставлення до ситуації, дає їй своє власне тлумачення й оцінку. Тому процес залучення певної паремії до мовленнєвої діяльності і є актом вираження модальної семантики.

Модальний потенціал паремії тим ширший, чим ширше коло позамовних ситуацій, на які той чи інший афоризм може бути орієнтований.

Справді, прислів'я монтується в комунікативний процес або як частина іншої синтаксичної структури (Кожного з нас те прокляте лихо зачіпає... Наше не за горами. Чутка про волю все росте та шириться. Діждемося її – оділлються вовкові овечі сльози! (П.Мирний)), або як самостійне висловлення (Увіходить Шкандибиха. [Наталя:]Прилетіла шуліка – стережіться, курчата!..(П.Мирний)), але воно все-таки обов'язково потрапляє до відповідного контексту. Можна лише приблизно уявити собі множинність ситуацій, здатних позначатися, скажімо, „зіткненням коси і каменя" або тим „журавлем у небі чи синицею в руках", але вони (ситуації) все одно залишаться лише семантичним потенціалом, при інтерпретації якого можливі помилки і втрати [Крикманн 1978: 84-87]. Крім того, афоризм актуалізується в мовленні з різних причин. Його можна вжити для підтвердження чи спростування окремих думок з метою надати комунікацїї специфічного ефекту образності. Прислів'я може виступати своєрідним евфемізмом, якщо мовець не бажає називати речі своїми іменами, і, нарешті, воно може приховувати якусь конкретну інформацію, натякаючи тільки на її суть. Все це означає, що народний афоризм завжди має зумовлені ситуаціями спілкування адреси свого вживання.

Зрозуміло, що коло та кількість таких адрес прямопропорційно залежить від семантичного і модального потенціалу паремії як мовної одиниці фразеологічного рівня. Адже у фразеології зв'язки та відношення позамовної дійсності інтерпретуються особливим чином – у результаті таких ментальних операцій, як узагальнення, метафоризація. Саме вони допомагають прислів'ю при найменшій затраті матеріалу дати найбільшу концентрацію думки, представити нереальну (уявну, бажану, можливу тощо) ситуацію як реальну чи навпаки. Комунікативна стратегія конкретного мовленнєвого акту зумовлює реалізацію модального потенціалу паремій таким чином, що первинно неволюнтативне прислів'я набуває ознак волюнтатива, оскільки виражає пораду, застереження чи наказ.

Порівняймо, наприклад, вживання прислів'я На віку як на довгій ниві у двох випадках: 1) – І хто ж кого підвів? Семен – його [Романа], розумного, хитрого, досвідченого!..На віку як на довгій ниві: усякого буває... (Коцюбинський); 2) [Павло:] Та годі тобі тужити! На віку як на довгій ниві. Може, вони самі ще до нас прибудуть! (К.-Карий). Ці контексти відрізняються загальною модальною спрямованістю: якщо в першому наведено роздуми персонажа і його подив з приводу певних подій, то другий контекст має виразне імперативне спрямування, і в ньому та ж сама паремія вже набуває характеру поради не журитися, вірити у вирішення проблеми. Інакше кажучи, прескриптивне за своєю функцією прислів'я не обов'язково має бути оформлене прямим наказом чи забороною і містити член імперативної парадигми. Як бачимо, воно може мати форму розповідного речення з первинною реальною модальністю.

Loading...

 
 

Цікаве