WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМовознавство, Філологія → Родинні зв’язки в гуцульських народних колядках - Реферат

Родинні зв’язки в гуцульських народних колядках - Реферат

Реферат на тему:

Родинні зв'язки в гуцульських народних колядках

Одним із найдавніших видів усної народної творчості українців, який, на жаль, ще й понині залишається мало вивченим, є колядки. В різних теренах України щороку на Різдвяні свята ходили від хати до хати колядники, вітаючи всіх з Різдвом, Новим роком, бажаючи щастя, гарного врожаю, многих літ. Звучали колядки на Кубані, Вороніжчині, Курщині, Лемківщині, Білогородщині, у Бессарабії, на Берестейщині, Слобожанщині, у Таврії, в Карпатах... Коляда лилася над великим українським світом, чаруючи серце кожного, несучи в кожну українську оселю радість і щастя. Тут, мимоволі, пригадуються віршовані рядки поетеси Лариси Мурович:

А тепер Жар-Птиці на сонячнім прузіКоляди ритуальний розлунює чар,Я з бесаги дзбаночки дарую вам, Друзі, –В них кутя і солодкий різдвяний узвар! [1, c. 43]

Та тоталітарний комуністичний режим викорінював народні традиції, історичну пам'ять народу. Войовничі атеїсти нищили церкви, забороняли колядувати, масово вивозили священиків на каторгу в Сибір і далеку Північ, вважаючи їх ворогами народу. То ж не дивно, що в такі тяжкі десятиліття російської окупації в більшій частині України колядки практично зникали, а у фольклорному репертуарі борзописці режиму окремі з них перефразовували для аґітаційних завдань:

Нова радість стала,Яка не бувала,Зірка ясна п'ятикутнаВ Кремлі засіяла...

Тоді як українці споконвіку співали цю колядку так:

Нова радість стала,Яка не бувала,Над вертепом звізда яснаНа весь світ засіяла.

Або:

Добрий вечір тобі, славний господарю!Радуйся!Ой радуйся, земле, рік новий народився!

Замість:

Добрий вечір тобі, пане-господарю!Радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився! Не тільки Ісус Христос чи Син Божий не вписувалися у ці радянські переробки, а й давнє народне традиційне звертання "пане-господарю". Та українці, хоч і крадькома, а все-таки продовжували колядувати, бо вірили в крах лицемірного "прогресу", кажучи словами Ліни Костенко:

Гоп, мої копита,гоп, мої колеса,ні чорта не вийдез вашого прогреса [2, c. 149].

Понад 70 років "гопала" комуністична чума по нашій землі, але дух народу вона знищити не змогла. Люди молилися за волю України, за українську землю. "Молитву за українську землю" записала свого часу етнограф Романа Кобальчинська у селі Космач на Гуцульщині від заслуженої учительки України Параски Трутяк: "Господи Боже, Владико Небесний, що небом і землею управляєш, зішли свою ласку і на українську землю і глянь на неї ласкаво. Ти знаєш, Господи, скільки праведної крові борців наших і скільки гіркого поту хлібороба нашого впало на ту рідну землю. Не дай же, Господи, нашої землі в наругу ні переможцю, ні напаснику. Нехай животворна роса щедрот і благодатей Твоїх упаде на українські ниви і лани, на поля і левади, на ліси і діброви, на гори й долини, на степи й на моря українські. Нехай красується українська земля, вільна й свобідна, і нехай не топче її ворожа стопа, але нехай буде наша рідна, прарідна земля окрасою вінця і слави Твоєї. Амінь!" [3, c. 15]

Люди молилися і колядували. Чи не найбільше колядок збереглося на Гуцульщині, хоч і тут наймані атеїсти робили своє. Приміром, у селі Космач добре пам'ятають люди, як ганявся за колядниками (особливо за дітьми) колишній директор Космацької середньої школи Михайло Дідух, який виконував ще службу секретаря первинної організації комуністів. А гуцули з Верховинського району у цій непристойній ролі називають колишнього першого секретаря Верховинського райкому комуністичної партії Василя Лютича. І такі приклади не поодинокі. До того ж з рук комуністів спопеліла в огні церква св. Параскеви у Космачі [4, c. 103-107], яку ще будував Олекса Довбуш. Не стало церкви в Довгополі Верховинського району, під якою Іван Труш писав портрет Івана Франка. Було арештовано і відправлено в Сибір на каторгу священика з Космача Василя Романюка, який згодом став патріархом Київським і всієї Руси-України... Але наш народ живучий, а Гуцульщина особливо завзято чинила опір вандалам-окупантам. Це ми бачимо яскраво на прикладі колядок з Гуцульщини і то не всіх, а навіть лише тих, де йдеться про родину, про родинні взаємини і традиції. Такі колядки чи не найхарактерніші на Гуцульщині, де ще зберігається найбільша повага до батьків, до родиннх коренів, є найміцніша сім'я. Саме тут ще й понині діти звертаються до батьків на "Ви" як знак великої пошани і любові. Саме тут діє неписаний закон, що на Різдвяні свята сходиться до хати вся родина, з'їжджаються діти з далеких і близьких країв, сідають усі разом до святочного столу і просять Бога, щоб допоміг дочекати всім разом ще й наступного року отак спільно вечеряти.

На Гуцульщині родинні традиції були і залишаються в особливій шанобі [5, р. 48-53]. То й не випадково, коли заходили до ґражди колядники, то після основної церковної колядки обов'язково співали колядку кожному членові сім'ї (родини). Уже під хатою починали:

Граймо, співаймо, брата витаймо!В нашого брата новенька хата,Новенька хата, бай, на помості... [6]

Отже, колядники вважали господаря своїм братом. А вже згодом, у хаті, співають такі колядки, як "За Ісуса Христа", "Нова радість", "По всьому світу". Опісля першою виконують колядку для господаря, яка має різні варіанти і навіть в одному й тому ж гуцульському селі вони можуть не збігатися. Кожна така колядка починається зі звернення колядників до господаря:

Славен єс, Боже, по всему світуТа й по всіх церьквах, по монастирях,По монастирях, по людських домах.І ви є славні, наш господарю!Наш господарю, славний Петрику,Приближтеси ид нам, ид колідничкам.Ми хочімо вам, в Вашім домочку,Вам розказати вірну правдочкуЗа Йсуса Христа – Божого Сина... [7]

Як бачимо, колядники не просто колядують для господаря, а він є звичайним слухачем. Вони ведуть із ним своєрідний діалог, а слухачами є тільки члени його сім'ї. В більшості випадків на Гуцульщині колядники запрошують ґазду підійти до їхнього гурту, а згодом розповідають йому і членам його родини словами колядки про народження Ісуса Христа чи його муки і смерть. Але трапляються колядки, де одразу, як господар підійде до колядників, вони його починають віншувати:

...Нас Господь прислав та й у ваш дімКолідувати і вас вінчувати.Ой, знати, знати – котрий тут ґазда.У цего ґазди – злотні ворота,В ґазди подвірє – все срібло біле.Ци мґла, ци вода на світ налігла?Ни мґла, ни вода, лиш білі вівці.З тими вівцєма – три вівчерики.Ой ідут, ідут – три трубці нисут.В світлого Дмитра трубочка хитра,А в Николая – все й золотая,А в Юрія – з самого срібла... [8]

Колядники величають господаря за чистоту на його подвір'ї, за його багатство, його працьовитість. І бажають колядники господареві всякої-всячини: овець та коней, корів та урожаю доброго. Позаяк ґазда є головним господарем у сім'ї, то на Гуцульщині саме йому присвячено чи не найбільше різних варіантів колядок.

За господарем колядники дарують колядку ґаздині. Тексти таких колядок більше сповнені переживань, особливо в них детально розповідається про муки Ісуса Христа, які він терпів на хресті. Та це зрозуміло, бо жіноче серце співчутливіше, добріше. В інших випадках – у текстах багато ліричних рядків:

В цеї ґаздиньки на подвірєчку,На подвірєчку є два явори.Та й прилетіли там два голуби.Та й сіли собі на ті явори.Іде ґаздинька та й заглєдає,А вни до неє та й промовили:– Ой то ми ни є та й два голуби,Ой ци се ми є два анґелики... [9]

Серед колядок, присвячених чи адресованих ґаздині, відомі такі, як "Ґаздини одовици", "Ґаздини, котра має діти", "Ґаздини, котра не має дітей" тощо. На буковинській Гуцульщині є свої варіанти таких колядок, на закарпатській – свої, але найбільше їх все-таки на галицькій Гуцульщині. Одна з колядок, адресована ґаздині Палагні, на наш погляд, є найцікавішою із усього цього циклу. Вона найпоширеніша у Космачі та Шепоті Косівського району, а також у Дземброні, Криворівні та Вижньому Ясенові Верховинського району. Ця колядка частково нагадує текст української думи чи співанки-хроніки. Текст її досить ориґінальний, тому доцільно подати його повністю:

Славна ґаздинько, пишна Палагно,Приближтеси ид нам, ид колідникам!Нас господь прислав нині у ваш дім,Вас вінчувати й колідувати.Йа в поли, в поли новенькі двори,Поробили їх турки та німці.Срібло-золото порозсипали.Та й туди ішла славна ґаздиня,Розкотила вна шовковий рукав,Набрала собі срібла-золота.Та й пішла відтив, бай, чистим полем,Ой чистим полем, вороним конем.Та й стрітила вна світі ангелі:– Помагай Біг вам, світі ангелі!Світі ангелі, бай, відповіли:– А подай здоров, славна ґаздине!Куди ви ідете, славна ґаздине?– Я іду до міста – аж до Києва,Аж до Києва за малярами,За малярами, за злотарями,Бо у Космачи є церьква нова,Є церьква нова, нимальована...– Славна ґаздине, виртайси з нами,Ми вашу церькву помалюємо,Помалюємо й позолотимо.На однім столі – Ісуса Христа,На другім столі – бай, Николая,На третім столі – усі святії,Усі святії та й веселії.Наші ґаздинька й ще веселіша.– Славна ґаздинько, вінчуємо васЦими святами та й Різдвяними!Бисте діждали від нині за рік,Від нині за рік – на многі літа! [10]

Тут доречно сказати, що ця колядка в основному мала би побутувати тільки в Космачі та його околицях, тому що вона стосується церкви святої Параскеви в Космачі, яка була споруджена в цьому гуцульському селі взимку. Оскільки в ній не було іконостасу, гуцулка з Космача Палагна, за словами колядки, ішла шукати малярів-іконописців. Відбувалося це ще в 1718 р. (час будування церкви), тому є підстави колядку з таким мотивом уважати належною до того періоду. Зрештою, колядка поширилася і в інших околицях Гуцульщини.

Loading...

 
 

Цікаве